Раби XXI століття

 
  • Тарас Зозулінський

Попередній матеріал «Сексуальні рабині з України» не зміг вмістити все, що редакції вдалося з'ясувати в ході розслідування сучасної работоргівлі. Особливо з огляду на той факт, що торгівля людьми це не лише примусовий секс. Крім цього, існує ще й ринок жебраків, трудова експлуатація та торгівля органами. І проблема  в тому, що у 2021 році це все ще можливо.
 

 

Такий собі Василь К. – керівник італійського секс-каналу - організовував «поїздки» одразу із трьох українських областей: Тернопільської, Чернівецької та Закарпатської. За його протекцією дівчата виїжджали до Неаполя, де організатор співпрацював з італійськими злочинними угрупованнями.


Звичайно ж, дівчата, яким організовувалися «подорожі», навіть не уявляли, що їм доведеться пережити. Вони були щиро переконані, що в Італії вони доглядатимуть людей похилого віку. Однак після приїзду до Неаполя все виявлялося зовсім не так.


За діяльністю організатора українська поліція стежила понад три роки, проте нічого вдіяти з цим було просто неможливо. Тому, що самі протиправні дії фігурантом вчинялися, але він перебував на території іншої держави – Італії. Через три роки українським правоохоронцям вдалося заманити Василя в Україну і зараз він перебуває у попередньому ув'язненні, а його справа розглядається у суді.


Як правило, організатори такого бізнесу вербують новобранців із раніше засуджених. Так, наприклад, Одеський канал постачання молодих українок контролювався двома ромами: Джимом Федорченком та Чурар Радою. Перший був раніше судимий 5 разів, за цілим букетом кримінальних статей, серед яких «відзначилися» крадіжка, грабіж, розбій та інше. Друга – також притягалася до кримінальної відповідальності.


Загалом Одеська область – це клондайк для работоргівців. Саме в цьому районі дислоковано угруповання Ізбаш-Дар'я, яке мало чимало спільників в ОАЕ та на Кіпрі. Є думка, що це одна з ключових груп работоргівлі, що курирує ринок на території всієї України і саме її члени зустрічали дівчат в аеропортах Дубаї та Нікосії, отримуючи не лише разові гонорари за живий товар, а й відсоток від заробітку кожної рабині.


У більшості випадків дівчата їхали працювати масажистками, але після прибуття на місце наставала страшна реальність: їх замикали в квартирах і під загрозою фізичної розправи не лише з ними, а й із сім'єю, схиляли до надання платних сексуальних послуг.

Фабричні раби


(Графіка МОМ)

Закорінілий у суспільстві стереотип свідчить, що работоргівля процвітає виключно на ниві сексуальних послуг. Однак це зовсім не так. Ринок не обмежується проституцією, а має значно ширше охоплення. У тому числі дуже поширена торгова експлуатація рабської сили.

 

Схожі злочини зазвичай процвітають на підпільних фабриках, розташованих навколо найбільших оптових ринків Києва, Одеси, Харкова та Хмельницького. Тільки на Одещині на ринку «7-й кілометр» працює понад 30 фабрик, зокрема в районних центрах Березівка ​​та Роздільна. І трудові раби там так само безправні, як і повії.


Заїжджаючі до країни, гастарбайтери сподіваються на можливість потрапити до країн Євросоюзу, але стикаються зі страшною реальністю, залишаючись закритими у підземеллях та на фабриках, де доводиться працювати за 50-70 доларів на місяць.


За традицією, що устояла на ринку, у них просто відбирають документи, а у разі відмови від роботи погрожують фізичною розправою або «здаванням» міграційній поліції. А організаторами цього «свята життя» стають або їхні співвітчизники, які легально проживають на території країни, або самі українці.


Нещодавно громадськості стало відомо про злочинну групу, яка тримала в рабах на Одещині понад 40 людей. За повідомленням Державної прикордонної служби України, їм, разом із поліцейськими вдалося звільнити 12 з них. Раби жили в казармах, майже не харчувалися та впивалися дешевим алкоголем. А так звані «майстри» контролювали їхню роботу на сільськогосподарських угіддях «барина» та переміщенні територією.

Кам'яні раби

Іншим кейсом стало організоване українськими підприємцями, спільно з пакистанцями, трудове рабство у ТОВ «Лабро», що розташоване в селі Чоповичі Малинського району Житомирської області, де «працівникам» доводилося видобувати та обробляти камінь у нелюдських умовах.

У ролі дешевої, а то й безкоштовної робочої сили, переважно виступають нелегали з В'єтнаму, Китаю та Афганістану, у яких більшість заробітної плати відбирають за шутчно створені і в рази завищені борги: проїзд в Україну, проживання, харчування, оформлення деяких документів. Зрештою, для того, щоб реально потрапити до Євросоюзу, рабам доводиться відпрацьовувати борги по кілька років. А за даними правоохоронців, оборот таких підпільних відпрацювань досягає 100 млн доларів щорічно.

 

ЗМІ систематично повідомляють про гучні закриття чергової підпільної фабрики із трудовими рабами. А кілька років тому, в результаті спеціальної операції правоохоронців, набула розголосу історія виявлення підпільного цеху, у самому центрі Одеси, звідки вилучили тканину, готові спортивні костюми та кліше торгових марок відомих компаній.

 

Хатина дядька Тома


«Скривавлений індус пішов на відчайдушний крок, і щоб вирватися з неволі вистрибнув із вікна, бо всі двері в будинку були зачинені. Закривавлений, зі зламаною ногою, він повз подалі від місця ув'язнення, кричачи на все горло». Ні, це не сценарій боллівудського бойовика, а цілком поширений випадок у самому центрі Східної Європи. На крики людини зреагували сусіди, які викликали поліцію.

Satparvirtar Singh, Malkeet Singh, Jatinder Sing – три індуси, які фактично перебували в рабстві і зазнавали побоїв - були звільнені правоохоронними органами. А згодом поліція висунула місцевому жителю звинувачення у підозрі про незаконне позбавлення волі та переміщення іноземців через державний кордон.

За даними слідства, мешканець Закарпаття мав перевезти громадян Індії до Європи за певний гонорар – 3500 доларів із кожного. Але щось у цій схемі пішло не так, і грошей «підприємець» не отримав. І поки родичі полонених шукали необхідну суму, ті зазнавали жорстоких побоїв.


Але найцікавіше в цій ситуації те, що згідно з судовими документами підозрюваним у справі проходить депутат Великобрезнянської ОТГ Богдан Пеняк, який, як виявилося, проходить обвинуваченим і ще за однією аналогічною справою - утримання в полоні п'ятьох громадян Таджикистану. Хасан Мірзоєв, Махбуба Махсудова, Азамжон Холов, Аніс Холов, Ділсзод Хайруллоєв вже зустрічалися з Богданом Пеняком у минулому.


У цій справі разом із депутатом проходять також такі собі Микола Станканич і Сергій Капустенко. Слідство вважає, що ця організована група раніше перевозила громадян Таджикистану зі Львова до Закарпаття, загрожуючи їм предметом, схожим на пістолет. У полонених вилучили телефони та обмежили видимість, одягнувши на голову пакети. Після чого помістили їх у підвал і відкрито заволоділи грошима у розмірі 6700 доларів США.


До речі, один із спільників депутата Микола Станканич – вже має за спиною «ордена-нагороди». Раніше його було визнано винним та засуджено за перевезення десяти нелегальних іммігрантів до Словацької Республіки.

 

Як виявилося, чиновники в таких справах часті «гості» і беруть участь у злочинних схемах. Але це не найстрашніше, бо конкуренцію їм становлять самі правоохоронці, які начебто мають служити та захищати.


Одним із фігурантів подібної схеми, який не отримав жодного покарання став співробітник спецслужб Володимир Андрусяк. Кримінальну справу, в якій він фігурував, було порушено ще у 2012 році, але на сьогоднішній день - закрито після закінчення терміну давності, і вироку так і немає.


Швидше за все, це стало можливим тому, що на справу співробітника «повісили» гриф секретності і дюжина суддів просто не змогли вести процес без доступу до держтаємниці. У результаті всі деталі його спроби організації перевезення нелегалів з Одеської області на Закарпаття, а потім до Європи – так і залишилися засекреченими.

Український ром за французькі євро

Двадцятип'ятирічний Петша жив у Одесі вже три місяці. Однак часу на те, щоб купатися в морі або розглядати пам'ятки, у нього не було зовсім. Ром, який приїхав із сім'єю із Закарпаття, був змушений бомжувати, жити просто неба, здавати макулатуру і металобрухт, а іноді й просто жебракувати. Все змінилося у листопаді минулого року, коли до Петші підійшов гарно одягнений співвітчизник із величезним хрестом на товстому золотому ланцюзі.


Телевізійний серіал "Гра в кальмара" вийшов на екрани значно пізніше. Але якби він тоді був у прокаті, Петша подумав би, що його запрошують саме на таку гру. Незнайомець запропонував йому з'їздити із сім'єю до Франції. І не просто безкоштовно, а ще й отримати 300 євро на кожного члена сім'ї. Плюс оплата за проживання, харчування та проїзд.

– За що такі гроші?
- У Франції є деякі прогалини у Законі, можна заробити. Все законно і займе кілька днів, – пообіцяв багатий ром.
 

Петша погодився... як і сотні інших ромів із України. «Туристів» відшукували серед безпритульних, психічно хворих, алкоголіків та приїжджих. А сама схема розпочала свою роботу більше року тому, коли група заможних ромів, яку можна охрестити «Циганські барони», встановила контакт зі своїми співвітчизниками із Франції.


За даними правоохоронців «з того боку», лише у квітні поточного року, в Парижі та прилеглих населених пунктах було затримано одразу дев'ять організаторів з Франції. В Україні «знайшли» вісім. А за останніми даними судових реєстрів у справі вже 14 українських фігурантів, значна частина родом з Молдови.


Як виявилося, заповзятливі «роми-українці», у союзі зі своїми поплічниками у Франції придумали, як отримати гроші із французького бюджету. У ході розслідування вдалося встановити, що один із фігурантів кримінальної справи пов'язаний із відомою в Україні ромською ГО «Аме-Рома» - «Ми-Роми».

 

Зловмисники працюють за такою схемою:

• на території України та Молдови за допомогою широких зв'язків у ромському середовищі злочинці розшукують раніше засуджених, безпритульних, людей із інвалідністю, жебраків та їхні сім'ї;
• для цих осіб, у підрозділах Державної міграційної служби в Україні, виготовляються паспорти для виїзду за кордон;
• після чого ромів у великій кількості вивозять до Франції. Зокрема, місто Мелен – неподалік Парижа;
• французькі злочинці зустрічають ромів та поселяють їх у орендованих приміщеннях;
• у людей забирають документи, і використовуючи психологічний та фізичний тиск змушують дзвонити до посольств та державних органів Франції;
• під тиском, роми розповідають владі вигадані історії про те, що через війну на сході України вони втекли до Європи та просять статус біженців.


Процес розгляду таких заяв за європейським законодавством становить 9 місяців, протягом яких прохачі отримують допомогу у 300 євро на особу. Тобто за зазначений період – 2700 євро, які й забирають собі зловмисники.


Відмовитися від клопотання на статус біженця, звичайно ж, не можна. Особливо незговірливих жорстоко б'ють і протягом декількох днів залишають у наручниках без їжі та води. Або загрожують розправою над родичами та дітьми, що залишилися в Україні.


Допомога надходить на банківську карту, яка оформляється разом із клопотанням про статус біженця. Тобто гроші надходять прохачеві заочно і у Франції він більше не потрібен. Банківська картка вилучається злочинцями, а люди переправляються назад до України.

Лише за кілька місяців поточного року з України було вивезено 207 ромів – 559 тисяч євро, виплачені із французького бюджету прохачами, осіли в кишенях шахраїв. Згідно українського та французького законодавства, за такі злочини передбачено покарання від 5 до 12 років позбавлення волі.


Рік тому французькі поліцейські, були приголомшені масштабами оборудки. Вони звернулися з дорученням до українських колег. Ті довго розслідували справу, і зрештою, вже у квітні 2021 року під час затримань та низки обшуків знайшли на своїй території не лише організаторів, а й докази: кредитні картки, банківські документи та навіть зброю.

Як нам вдалося встановити, спочатку більшість затриманих організаторів та менеджерів «туристичного каналу» перебували під вартою. Адже коли інформація про це з'явилася у ЗМІ, правоохоронні органи та суди перебували під серйозним тиском із боку громадськості.


Але, новина «минула», ЗМІ перестали цікавитися цією темою. А судді Одеського апеляційного суду «раптом» вирішили, що тримати підсудних у слідчому ізоляторі не так уже й необхідно. І це незважаючи на те, що вже у травні затриманим було повідомлено про підозру за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 149 Кримінального кодексу України, за кваліфікацією:


• вербування та переміщення особи, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману та вразливого стану, згідно за попередньою змовою групи осіб;
• пересування людей, що здійснюється з метою експлуатації, з використанням обману та вразливого стану, згідно за попередньою змовою групи осіб.


Крім того, автори дізналися, що орган досудового розслідування 30.08.2021 направив до компетентних органів Французької Республіки запит про міжнародно-правову допомогу. Тепер, на території даної держави необхідно провести значний обсяг слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального судочинства.
Редакції вдалося встановити цілий пул організаторів та менеджерів «туристичних поїздок» до Франції:

 


Тривожне резюме

Злочинні угруповання, що займаються работоргівлею, працюють по всьому світу: в Україні, Європі та Азії, обмежуючись легким переляком, «зливом» нижчої ланки та хабарами своїм подільникам на всіх рівнях виконавчої влади. Десятки тисяч людей вивозяться до Польщі, Чехії, Лівану, Туреччини, Камбоджі та ОАЕ, у розрахунку на легальний заробіток, який насправді виявляється справжнім рабством.


Такі процеси неможливі без потурання правоохоронних органів усіх країн та корупційної складової. А з огляду на світову пандемію, що накрила й без того не багаті трудові ринки та рівень заробітної плати – работоргівля розгорнулася з новою силою і ще в більш колосальних масштабах.

Хоча для боротьби з міжнародними злочинними групуваннями в українських поліцейських є низка іноземних договорів та можливостей.

 

В останній десяток років тільки в Україні розслідувано кілька сотень кримінальних справ, проте засуджуються лише низи – вербувальники та перевізники. Про покарання організаторів, а особливо власників борделів у всіх перерахованих країнах – мова зовсім не йде. За даними Міжнародної асоціації Міграції, за цей період жертвами сексуального рабства стали понад 200 000 молодих українок.

Викрити та довести такі злочини – складно. Раби безправні. А після рабства – повернувшись до України – вони бояться звертатися до поліції. Адже вербувальникам відомі адреси проживання та родичі. Не кажучи вже про те, що після повернення на батьківщину дівчатам просто не до цього. Вони мають проблеми зі здоров'ям, лікуються в психіатричних клініках, та наркодиспансерах, отримують ВІЛ та стають безплідними. Крім того, не факт, що самі раби в період свого полону не були насильно залучені до протиправних дій і просто бояться особистої відповідальності.
 

 

Та й про яке покарання можна говорити, якщо більшість постраждалих дівчат відкрито заявляють про заступництво борделів поліцією та чиновниками. Справа в тому, що в багатьох таких місцях встановлені приховані відеокамери, що фіксують гостей, що допомагає займатися відкритим шантажем тим, кому це може бути вигідно у фінансовому, кадровому чи політичному плані.

04.01.2022

*** Розслідування проведено з використанням аналітичної системи -  YouControl

*** Матеріал підготовано спільно із NewsPrice