Тюремна імперія України

Частина 1:

Наркоторгівля, катування, вимагання, вбивства, рабська праця і хабарництво

Підполковник Геннадій Зіневич із розпачем вдивлявся в кольорові сторінки християнської газети “Узник”. На ілюстрації сердечок статті “Формула любви” оперативник СБУ починав перераховувати “мічені” доларові купюри. У Зіневича на ці гроші були свої плани. Але святкуванню завадили непривітно налаштовані військові прокурори та есбеушники, які з’явилися нізвідки та оточили підполковника.

Начищені до блиску берці, біла футболка під камуфляжем, задертий догори по-блатному кашкет. Все як і личить заступнику начальника виправної колонії. Тільки от сьогодні він стояв не з високо піднятою головою. Із закутими за спину наручниками, Зіневич тужливо вдивлявся у асфальт.

Його “здав” засуджений Синельниківської зони та його знайома. Для них заступник начальника цієї виправної колонії взявся “порішати” умовно-дострокове звільнення.

I.

Кримінальні пригоди керівників Синельниківської зони.

Заступника не посадили за зловживання впливом. Начальник пішов у чиновники і обвинувачується у розтраті майна колонії

Коли наступного дня військові прокурори повідомили Зіневичу про підозру, його погляд, напевне став ще сумнішим. Бо інкриміноване йому отримання хабаря службовою особою, в перспективі віщувало конфіскацію майна. А ще й прокурори почали собі “вішати медалі” і “піарити” справу в соцмережах – “за скоєний злочин жадібному до легкої наживи підполковнику загрожує до 10 років позбавлення волі”.

А далі, гучно відзвітувавши за свої подвиги, правоохоронці успішно справу “поховали”. За традиційною і накатаною схемою. У результаті Зіневич відбувся штрафом. А його безпосередній керівник, начальник Синельниківської ВК-94 Василь Подлесний і взагалі у справі не пройшов “ніяким боком”. Та покерувавши колонією до 2022 року, сьогодні, у 2026 році є високопосадовим чиновником у Синельниківській районній державній адміністрації. Що зовсім не заважає йому проходити обвинуваченим у справі “днів минулих”, що стосується розтрати майна “зони”, шляхом зловживання службовим становищем.

Врятувати рядового Райана

Реверанси військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону заслуговують на премію Коперфільда. Затримали заступника начальника колонії. Оголосили підозру. Злочин тяжкий, хабарництво, частина 3 статті 368 Кримінального кодексу.

А далі фокус в ставках на пониження. Бо не минуло й місяця часу, як в процесі досудового розслідування кваліфікацію злочину було змінено на частину 2 статті 369-2 КК України.

А це уже є злочином середньої тяжкості, за вчинення якого не передбачено конфіскацію майна, та й покаранням може бути і штраф.

І от після такого “лёгкого движение руки”, й не виключено приємного шурхоту “зелених” в прокурорських кишенях, підозрюваний у хабарництві Зіневич, опинився на лаві підсудних обвинуваченим виключно за зловживання впливом.

Заступник начальника зони вчинення злочину підтверджує. А військові прокурори, які ще донедавна виписували для "наївного піпла" про "жадібного до легкої наживи підполковника", якому загрожує 10 років за гратами, укладають із тим же ж підполковником угоду про визнання винуватості, якою погоджують покарання у вигляді штрафу. Суд каже окей, і заступник начальника зони відбувається штрафом 25 500 гривень.

Зіневич щиро розкаявся, що взяв гроші за здійснення впливу на прийняття рішення керівником Синельниківської виправної колонії №94. Чи він лише пообіцяв знайомій засудженого вплинути на прийняття рішення начальником зони Василем Подлесним, чи вже вплинув – судовий вирок “замовчує”. Але те, що сам начальник колонії в цій історії не постраждав уже відомо достеменно. Хоча коли розглядати хронологію подій, його роль мала бути б ключовою.

Хочеш на волю – плати

Посаду заступника начальника колонії з соціально-виховної психологічної роботи, Геннадій Зіневич обійняв у лютому 2016 року.

Рівно за рік, 01 лютого 2017 року до колонії прибув відбувати покарання засуджений. Він хотів вийти за умовно-достроковим звільненням (УДЗ).

А саме до обов’язку керівника соціально-психологічної служби колонії входило складання характеристик на засуджених для розгляду питань щодо умовно-дострокового звільнення.

Опісля матеріали скеровувалися на комісію ВК-94, яка і вносила до суду разом із спостережною комісією клопотання про застосування до засудженого УДЗ.

Того в’язня часто провідувала жінка, що у вироку суду описана як “друг сім’ї”.

6 квітня 2017 року, Геннадій Зіневич, у приміщенні колонії запропонував цій жінці, що за 16 000 гривень домовиться із начальником Синельниківської ВК-94, що той скасує раніше накладене стягнення на засудженого, та направить документи, щодо застосування умовно-дострокового звільнення - для погодження зі спостережною комісією.

Без варіантів - із діючим таким стягненням, засудженому УДЗ не світило. Тому жінка погодилася і уже 7 червня привезла гроші та передала їх заступнику начальника колонії.

Із опису тих подій, навіть школяру стає зрозуміло, що “простимулювати” звільнення по УДЗ, Геннадій Зіневич не зміг би, без розчерку пера свого шефа поставленого під зняттям накладеного на засудженого стягнення.

Як би там не було, та Василь Подлесний фігурантом цього кримінального провадження не став і продовжив тримати в міцних руках зону ще більш як чотири з половиною роки.

Очевидно, викладена історія свідчить про те, що “взаємодіяти з правоохоронцями” начальник Синельниківської колонії умів. Певне тому, далі й вирішив попрацювати начальником відділу оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Синельниківської районної державної адміністрації. Вже за рік пішов на підвищення. І з 2023-ого Подлесний заступник голови цієї адміністрації.

II.

Впіймай його, якщо зможеш. Підозрюваний у торгівлі наркотиками працівник СІЗО втік від ДБР за кордон

Молодший інспектор відділу режиму та охорони Бахмутського СІЗО Євген Рубцов прийшов 26 жовтня 2021 року на свою чергову зміну. Він ще не знав, що саме сьогодні його життя розвернеться на 360°. Бо для дужих чоловіків у жилетах ДБР настав день “Х”. Адже слідчі цього бюро 17-ий місяць відстежували канал постачання канабісу та метадону і розповсюдження наркотиків у цій установі виконання покарань.

До організованої групи входили три постояльці СІЗО. Чоловіки отримували «замовлення» від ув’язнених та передавали їх спільникам на волі. За версією ДБР, ключову роль у схемі відігравав працівник установи, який отримавши наркотики, проносив їх за грати та ховав до тайника.

Та Євген Рубцов про спецоперацію ні сном, ні духом не знав. ДБР наступного дня пропіариться та повідомить, що інспектор приніс чергові пакунки наркотиків до сховку. І з тим метадоном його й “накрили”.

Для інспектора місце, де він проводив багато свого часу не змінилося. Щоправда, тепер він тут продовжив залишатися по іншій стороні барикад, бо як підозрюваний заїхав під варту.

Та музика для ДБР грала не довго. Уже 1 листопада за інспектора СІЗО, небайдужа особа, що тимчасово мешкала на Закарпатті, внесла 68100 гривень застави. І тюремник вийшов на волю.

За лічені дні до початку повномасштабної війни, інспектору повідомили про зміну та нову підозру. Частина 3 статті 307 Кримінального кодексу шансів на порятунок умовним терміном не залишала. Бо світило від 9 до 12 років. Та ще й конфіскація майна.

…Минуло більше чотирьох років. Після бравурних піарних заяв ДБР про затримання організованої групи наркоторговців, жодних повідомлень про їх засудження правоохоронці так і не виклали.

Тож ми почали копати, що ж із тою справою сталося.

На наші перші запити, і Донецька обласна прокуратура і ТУ ДБР у м. Краматорськ під копірку повідомили, що все мовляв окей. Підозру оголосили. Досудове слідство закінчили, а обвинувальний акт скерували до суду. І правоохоронці напевне думали, що ми на тому і заспокоїмося.

Та ми ґрунтовно почали вивчати усю інформацію по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Заінтригувало навіть не те, що кримінальне провадження уже слухається в четвертому за ліком районному суді. Війна, територіальну підсудність змінюють. Це зрозуміло.

Але ми зауважили, що обвинувальний акт, про скерування якого до суду, як прокурори так і ДБР нам “похвалилися”, стосується тільки трьох осіб. І щось у підрахунках почало не складатися. Адже був підозрюваний працівник СІЗО та троє ув’язнених. Тож із обвинувального акту, і відповідно кримінального провадження, що слухається в суді, один член організованої групи кудись подівся.

Дивимося портал “Судова влада”. Знаходимо тих, по кому справа пішла до суду – Андрій Ш., Віктор П. та Антон О. Аналізуємо їх минулі кримінальні походеньки та з’ясовуємо, що усі вони до нашої справи по наркоторгівлі, уже раніше були судимі. А це свідчить про те, що серед них не має працівника СІЗО. Бо не могли раніше судимого прийняти на роботу в установу виконання покарань.

Цікаво-цікаво. А де ж то із кримінального провадження подівся тюремник.

І вдається нам знайти одну судову ухвалу, із якої дізнаємося, що один із підозрюваних по справі ще 21 квітня 2022 року (за два місяці до направлення обвинувального висновку до суду) виїхав за кордон.

Тож продовжуємо бомбити запитами правоохоронців. Приперті до стінки, нам таки підтверджують, що з України втік саме працівник СІЗО. ДБР пише, що матеріали кримінального провадження щодо нього виділені в окреме провадження, яке зупинено у зв’язку з розшуком інспектора. І розшук триває на даний час.

Ну це так написало ДБР. Що розшук триває. Ну ми й і не повірили. І перевірили.

І хочемо поділитися з читачами, що у нашій правоохоронній і судовій системі працюють ще ті комедіанти. Бо знаєте, де розшукують людину, що виїхала з України і не перебуває на території нашої держави? Ага. Розшукують цього втікача… в Україні. Не Інтерпол, не міжнародні установи чи компетентні органи іноземних держав. На Євгена Рубцова не виставлено Червоне оповіщення.

А все тому, що органи прокуратури до сьогодні навіть не спромоглися звернутися до міжнародного органу, покликаного на виконання дій по оголошенню осіб в міжнародний розшук. Тож за кордоном інспектор СІЗО у розшуку не перебуває. І це вже минуло більше як чотири роки як людина виїхала з країни.

Тим часом прокуратура робить вигляд активної праці у цьому напрямку та “грає у футбол” із суддями. Вже третій матч триває.

Бо коли ми дізналися номер нового кримінального провадження стосовно інспектора СІЗО, та порилися у судовому реєстрі, то дізналися ряд цікавих деталей, про професійність та фаховість, відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Донецької обласної прокуратури.

Якщо пояснити все по простому, то прокурори звернулися до суду, щоб отримати ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для інспектора СІЗО. Пояснюють, що своєю прокурорською постановою оголосили його у міжнародний розшук 11 листопада 2025 року, тому така ухвала їм необхідна, для звернення до Інтерполу.

Вже тричі суддя їм в тому відмовляє. І чорним по білому пояснює, що постанова українських прокурорів сама по собі не є актом, за наслідками якого автоматично визначається статус особи, як такої, що оголошена в міжнародний розшук.

І суддя Шевченківського районного суд Дніпра вказує, що прокурори не надали жодного підтвердження про звернення до міжнародних органів, які мають повноваження оголосити особу у міжнародний розшук.

Тобто прокуратура прагне отримати ухвалу суду про взяття під варту, мовляв це один із необхідних документів і без нього вона не може звернутися до Інтерполу - ми ж своєю постановою в міжнародний розшук оголосили чоловіка.

Але суддя їм пояснює, що той свій папірець про оголошення в міжнародний розшук, можете собі в рамочку поставити та на стіну повісити.

Бо є чіткий порядок ініціювання процедури оголошення особи у міжнародний розшук.

За нормами Правил Інтерполу, належним органом, який має повноваження оголошувати особу у міжнародний розшук є Генеральний Секретаріат Інтерполу після отримання відповідних документів.

Повідомлення щодо оголошення в розшук публікується у вигляді так званої картки (notice) оповіщення. Статус «оголошеної в міжнародний розшук» особа набуває лише після публікації щодо неї картки оповіщення червоного кольору.

Тобто, позиція суду є такою, що українські прокурори спершу мають звернутися до Інтерполу. А вже тоді, йти до українського суду за ухвалою про взяття під варту.

Суддя у задоволенні клопотання прокурорів відмовляє. Ті йдуть в апеляцію. Там програють.

Знов йдуть до суду першої інстанції. Все те саме.

Зараз уже по третьому колу їм суд відмовив.

Фініта ля комедія. Прокуратура в Інтерпол не звертається, але якщо шо – то не ми, то все суд. То вони винні. Інспектора СІЗО ніхто за кордоном не розшукує. Завіса.

550 осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. Стільки було виявлено в Україні працівників ДКВС на злочинах із 2021 року. Нам надіслали дані з Офісу Генерального прокурора, які показують збільшення злочинності в пенітенціарній сфері.

І це з огляду на те, що кількість засуджених та під вартою значно скоротилася. Якщо у 2022 році їх було 48 251 особа, то на початок 2026 року ця цифра становила 34 925 осіб.

Кількість в’язниць зменшується, кількість ув’язнених зменшується. Натомість злочинність в лавах ДКВС зростає з року в рік.

Так у 2022 році правоохоронці виявили 79 працівників ДКВС, які вчинили кримінальні правопорушення. Вже у 2023-ому – 87. У 2024-ому – 123. В 2025-ому ще більше 135. А лише за перший квартал 2026 року маємо показник у 43 особи.

Тодішній начальник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності притягнутим не був, і нині працює заступником начальника у Хмельницькому СІЗО.

8 березня 2023 року набуло статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини “Яковлєв проти України”. Суд встановив нелюдське поводження у Замковій виправній колонії № 58, щодо засудженого Андрія Яковлєва.

ЄСПЛ довів, що примусове годування ув’язненого, який оголосив голодування на знак протесту проти поводження у виправній колонії, піддало його надмірному фізичному впливу та болю. Європейський суд встановив, що мало місце непереконливе доведенння існування необхідності застосування примусового годування Яковлєва з медичних міркувань, а реагування держави на протести обмежувалося примусовим годуванням ув’язнених.

ЄСПЛ обґрунтував свої рішення і тим, що розслідування ключових причин протестів ув’язнених і забезпечення обґрунтованої відповіді на їхні скарги проведено не було.

А як відреагувала держава, після такого встановлення Європейським судом жорстокого поводження щодо Андрія Яковлєва?

Один із засуджених Замкової ВК-58, довічник Іглін Руслан звернувся із запитом щодо цього питання до Міністерства Юстиції України.

У своїй відповіді Мін'юст чітко роз’яснив процедуру механізму подальших дій, що передбачена законодавством:

“Норми Закону України встановлюють обов’язок Міністерства юстиції України звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Міністерство юстиції України опрацьовує матеріали справи на предмет необхідності збору додаткової інформації, визначення кола осіб, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, готує та подає позови в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України.

Якщо особами, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, є посадові особи органів державної влади, Міністерство юстиції України готує та подає заяву до відповідних компетентних слідчих органів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, здійснення досудового розслідування та притягнення до відповідальності таких осіб” – повідомив Мін'юст.

Тобто, Міністерство Юстиції України повинно було б, встановивши коло осіб, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, ініціювати стягнення із них збитків, завданих Державному бюджету України.

ЄСПЛ присудив Андрію Яковлєву 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

Тож очевидно, що держава мала б докласти зусиль для стягнення цих коштів із людей, через яких і відбулося нелюдське поводження над засудженим.

Окрім цього, Мін'юст повинен був звернутися із заявою до правоохоронців про притягнення до відповідальності винних осіб.

Жоден із цих, передбачених законодавством правових механізмів, Міністерством юстиції України застосований не був.

У результаті, тодішній начальник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності притягнутим не був, і нині працює заступником начальника у Хмельницькому СІЗО.

Замкова виправна колонія № 58 розташована в колишньому монастирі, побудованому у сімнадцятому столітті.

ЄСПЛ встановлено, що у грудні 2014 року, грудні 2016 року та травні 2017 року її ув’язнені неодноразово оголошували голодування на знак протесту проти, як стверджувалося, неналежних умов тримання під вартою.

У грудні 2016 року до чотирьох ув’язнених застосовувалося примусове годування.

Справа, яку розглядав Європейський суд, стосувалася подій січня-лютого 2018 року. Тоді, щонайменше 10 засуджених оголосили голодування. Одним із них був Андрій Яковлєв.

Голодувати він почав 22 січня. Уже за два дні він написав начальнику колонії заяву. “Відмовляюсь вживати будь-яку їжу в знак протесту проти незаконних дій адміністрації колонії в зв’язку з систематичним і цілеспрямованим порушенням моїх конституційних прав”, - вказав Андрій Яковлєв.

Уже наступного дня, засудженого помістили в дисциплінарний ізолятор у зв’язку з тим, що він «в категоричній формі відмовився … прибирати дворики для прогулянок». Натомість, як наполягав Яковлєв, справжньою причиною було придушення будь-яких протестів у виправній колонії.

Варто також зауважити, що в'язні у цьому випадку вдавалися до голодування здебільшого наприкінці строку відбування покарання (в середньому у період від 6 місяців до 2,5 років до закінчення строку відбування покарання). При цьому, засудженим, стосовно яких розглядалися клопотання про застосування заходів примусового годування, були призначені покарання строком від 8 до 14 років позбавлення волі.

І засуджені голодували, з метою привернути увагу суспільства до умов утримання в цій колонії.

29 січня начальник медичної частини колонії у своєму медичному висновку зазначив, що Яковлєву загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза для його життя: “вважаю за необхідне для збереження життя та здоров’я призначити примусове годування”.

30 січня 2018 року начальник виправної колонії Олександр Новосядлов, звернувся до Ізяславського суду з поданням про призначення примусового годування заявника. Яке і було задоволено 31 січня.

Новосядлов звернувся до суду із відповідними поданнями і щодо інших дев’ятьох засуджених.

31 січня 2018 року Ізяславський суд з подібних підстав також постановив ухвали про примусове годування трьох інших ув’язнених Замкової виправної колонії, які голодували з 22 січня 2018 року. На початку лютого 2018 року він постановив такі ухвали стосовно ще шістьох голодуючих цієї виправної колонії.

А що ж з’ясували судді ЄСПЛ?

Ну по-перше, начальник медичної частини колонії в суді повідомив, що Яковлєв не потребує госпіталізації.

Наступний не менш важливий момент – засуджений прийшов до суду самостійно.

По-третє – Яковлєв заперечив проти призначення йому примусового годування. Він зазначив, що хоча почувався погано, об’єктивних даних, які б свідчили про погіршення його здоров’я не було.

Вище перелічене в комплексі, на думку ЄСПЛ свідчило, про непереконливість доведення існування необхідності застосування примусового годування з медичних міркувань.

Суд зазначив, що, як визнали національні органи влади, ув’язнені Замкової виправної колонії роками висували небезпідставні скарги на порушення їхніх прав адміністрацією виправної колонії, однак безуспішно. За таких обставин голодування, розпочате Яковлєвим разом з іншими ув’язненими 22 січня 2018 року, справді могло розглядатися як форма протесту, обумовлена відсутністю інших способів розголосу їхніх вимог. 

Суд дійшов висновку, що держава належним чином не врегулювала ситуацію, пов’язану з голодуванням Яковлєва, і піддала його жорстокому поводженню усупереч статті 3 Конвенції (Заборона катувань).

Процедуру примусового годування Андрій Яковлєв описував так: руки заковували в кайданки за спиною і його тримали декілька працівників виправної колонії. Один з працівників виправної колонії, застосовуючи фізичну силу, вводив глибоко в горло спеціальну гумову трубку, завдаючи Яковлєву сильний біль і змушуючи його задихатися. Весь процес тривав від тридцяти до дев’яноста хвилин.

…Ані начальник медичної частини колонії, ані тодішній керівник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності за такі дії притягнуті не були.

Мін'юст не звертався із відповідними заявами до правоохоронних органів та не ініціював стягнення з фігурантів 12 000 євро завданих збитків Державному бюджету України.

Долучайтесь до змін у пенітенціарній системі — станьте старшим інспектором з дотримання прав засуджених та запобігання катуванням! 

- закликає на своїх інформаційних майданчиках Державна кримінально-виконавча служба. 

Стали, долучилися, змінили. 85 штатних одиниць передбачено на цей рік. Працюють в поті чола. Скарги від ув'язнених приймають. На навчання їздять. Фотками в соцмережах звітують.

В той же час кількість зафіксованих тілесних ушкоджень під час перебування в установах ДКВС, впевнено і непохитно продовжує стрімкий злет.

А поки кількість побиттів за гратами зростає, держава звітує про впровадження європейських стандартів та демократичних підходів у зусиллях з протидії жорстокому поводженню в місцях позбавлення волі.

Отримані нами дані з Центру охорони здоров'я ДКВС свідчать про глибоку прірву між політикою тюремних чиновників та реальними результатами такої роботи.

Посади старших інспекторів запобігання катуванням впровадили у виправних колоніях та СІЗО у 2024 році.

Станом на 1 січня 2025 року в установах ДКВС утримувалося 37 119 осіб. Таку інформацію повідомив у відповідь на наш запит Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Порівнюємо із отриманими нами цифрами від тюремних лікарів із ЦОЗ ДКВС.

За 2024 рік тілесних ушкоджень зафіксовано 2 043 випадки. Це 5.5% із кількості осіб, що перебували за гратами.

На 440 випадків більше у порівнянні із 2023-ім роком, коли співвідношення до 44 024 утримуваних становило 3.6%. Роком, що передував старту діяльності старших інспекторів.

За 2025-ий рік кількість побиттів знову зростає. Станом на 1 січня 2026 року за гратами утримувалося 34 925 осіб. Кількість зафіксованих тілесних ушкоджень – 2 431 епізод. Це уже 6.7%.

Тож показові намагання у боротьбі із фізичним насильством, побиттям, катуванням в місцях несвободи, які запровадила держава – станом на сьогодні потерпіли фіаско.

Рівень насильства зростає, що беззаперечно свідчить про неефективність роботи старших інспекторів з дотримання прав засуджених.

Статистика за перший квартал 2026-ого продовжує погіршувати ситуацію. 833 епізоди насильства, що в річному еквіваленті становить 3 332 епізоди. А це на хвилиночку, 9.5% побиттів у порівнянні із загальною кількістю засуджених та взятих під варту.

2023 рік - 3.6 %. А 2026 рік може дати на гора усі 9.5%. 

Де б'ють найбільше

Загалом зафіксовано 10 016 фактів завдання тілесних ушкоджень під час перебування в 80 установах ДКВС (за 2021-2026 рр).

Лідером за кількістю побитих є Запорізький слідчий ізолятор з 1663-ома побиттями. І насильство там зростає з року в рік. Якщо у 22 році у цьому СІЗО було зафіксовано 146 випадків тілесних ушкоджень, то в 23-ому – 326, в 24-ому – 371. А в 2025 році кількість таких випадків зросла до 437. Перший квартал 2026 року також показує збільшення. Лише за три місяці уже є 184 фіксації.

Друга установа за кількість зафіксованого насильства – Київський слідчий ізолятор. 836 випадків. Від 2022 року, аналогічно, їх кількість постійно зростає. 22-ий – 19, 23-ій – 94, 24-ий – 146. А у 2025 році – стрімке зростання до 337 епізодів. Перший квартал 2026 року – 114.

Замикає чільну трійку – Вінницька установа виконання покарань №1 – 707.

Частина 2. Концтабори XXI століття для інвалідів та важкохворих

Жорсткий пресинг на важкохворих засуджених ще більше посилився після наших журналістських запитів. Заяви до прокуратури, ДКВС, Уповноваженого ВРУ з прав людини викликали каральні заходи проти осіб, які до нас звернулися.

Наступного дня, після того, як ми розіслали звернення із переліком фактів ймовірного жорстокого поводження та репресій у Дніпропетровській спеціалізованій туберкульозній лікарні №89 при тутешній Дніпровській виправній колонії, ініціатора звернення до журналістів, хворого Сергія Кириченка кинули в карцер – дисциплінарний ізолятор.

Ще одного хворого, військового Михайла Корецького, перевели до іншого відділення.

VI.

- Мы тебя сотрём в порошок -. Опєра "ламають" засуджених в туберкульозній колонії на Дніпрі

Олександра Дяченка, який наважився відкрито заявити про зловживання у колонії, змусили написати заяву, що його спроба покінчити життя самогубством була викликана не через переслідування із боку оперативників.

А начальник оперативної частини колонії, кажуть, штучно почав створювати конфліктні ситуації між хворими в’язнями, які наважилися відкрито заявити журналістам про пресинг, та іншими засудженими.

Опєра Дніпровської виправної колонії № 89

Сергій Кириченко відбував покарання у Харківській ВК-43. Він судимий не один раз. Вчинення злочинів визнає. Каже, що розкаявся. Перед останньою судимістю, після чергової відсидки, Сергій активно волонтерив в притулку для врятованих тварин у Циркунах на Харківщині. Рятував з прифронтових регіонів собак та котів.

Його цивільна дружина з дитиною на тимчасово окупованій території.

Отримавши черговий строк, Сергій вирішив піти добровольцем на війну. Каже вирішив твердо “искупить вину кровью” штурмуючи ворожі посадки.

Перебуваючи у Харківській ВК-43, Кириченко отримав від військової частини письмову згоду на службу у штурмовому спеціалізованому батальйоні ШКВАЛ. Але ВЛК не пройшов. Із підозрою на захворювання його перевели до туберкульозної лікарні при виправній колонії № 89 у Дніпрі.

Туберкульоз підтвердився. Кириченко більш як на рік застряг на лікуванні.

Орієнтовно пів року тому, на їх 89-ту зону приїхав новий начальник оперативної частини Єгор Пасько. Цей опер встиг попрацювати і на Сумщині, в Роменській 56-ій колонії, і на Київщині в Бориспільській ВК-119.

Очоливши оперчастину, Єгор Пасько взяв собі в допомогу Миколу Біленка. 

Від того часу на частину засуджених, Дніпровської колонії, за їх словами, почався тиск. Кажуть, що їх почали змушувати до співпраці – доносити на інших в’язнів. На відмови Пасько та Біленко реагували жорстко та із натхненням.

Почалися переслідування неугодних та ламання незговірливих.

"Мы вам грусти подкинем"

- На саму Пасху мене викликав в “штаб” начальник оперативної частини Єгор Пасько. Почав на мене тиснути, пропонувати співпрацю. Щоб я доносив на інших засуджених. Я от тісно спілкувався із Кирилом, що провертав різні афери. Той нещодавно звільнився.

От начальник оперчастини, став наполягати, щоб я підтримував із ним постійно зв’язок, розпитував.

“Передаш мені, коли він шось буде планувати провернути. Ми його кинем в розробку і “приделаем мусорам”, - описує Кириченко розмову із Паськом.

Кириченко від відповіді ухилився, мовляв подумаю. Коли минуло тижні три, а доноси від засудженого Паську не почали поступати, начальник оперчастини активізував свої зусилля.

- Ініціювали обшуки. Залітали майже щодня. Опера, інспектори. Дійшло до смішного. Після якогось обшуку у мене труси попропадали. Після іншого – кілька пар нових носків. Чергового разу сковорідку відібрали, - описує Кириченко.

- Під час одного з обшуків забрали мій планшет. За годину мене викликає до себе Пасько. Каже, що у мене була розблокована відео камера. Дивлюся, від мого планшету купа дротів, техніка різна підключена. Він сам розблокував камеру.

Каже, я вилучаю планшет. Я відповів, що буду скаржитися. Пасько накинувся на мене, почав бити по голові та животу, - каже Кириченко.

За словами багатьох хворих на туберкульоз, усі передачі, які їм надсилають з волі, “йдуть” через оперативну частину. І від оперів залежить, чи видадуть засудженому посилку.

Кириченка повідомив, що на нього почався тиск, у цьому плані, зі сторони опера Миколи Біленка. Засуджений розповів, що підлеглий Паська заборонив працівникові, відповідальному за видачу передач, віддати Сергію 10 кг чаю, надісланих знайомими.

- Він наказав, видавати мені виключно по кілограму. В результаті зникло біля трьох кілограмів. А Біленко каже мені, що все, чай закінчився. Так мені почали псувати все лікування. –

“Через тиск я ковтнув частину держака ложки”

Олександр Дяченко, інший хворий із туберкульозної лікарні при 89-ій колонії повідомив нам, що з метою припинення на нього тиску оперативників, він вдався до безпрецедентних дій – ковтнув частину держака ложки.

- Через кілька днів, як перевели сюди на лікування з Синельниківської ВК-94, мене викликали в “штаб”. В кабінеті був Пасько і Біленко. Почали вербувати, щоб я “стучав” на засуджених. Був очима оперативників, розповідав, хто і чим займається, хто з ким контактує на волі.

Почали заохочувати, що чіпати не будуть, зможу користуватися мобільним. Типу, тобі тут ще сидіти, і сидіти. Будеш мати доступ до WI-FI, кращі умови. В такому роді.

Я з ходу відмовився. У них настрій відразу помінявся. Почали погрожувати -  що відправлять в іншу колонію з супровідним листом і там мене зітруть з лиця землі.

За 10 днів увірвалися до мене в палату. Почали речі розривати, Пасько кричав, що треба було погоджуватися на співпрацю. Забрали мобільний телефон.

Тим, хто із ними відмовляється співпрацювати – погрожують, застосовують фізичну силу.

Єгор Пасько мені продовжував погрожувати. Через його тиск, я ковтнув частину ложки, – повідомив Олександр Дяченко.

“Один із хворих готовий зашити собі рот”

Інший засуджений повідомив нам, що близько 40 хворих, що перебувають на лікуванні в Дніпропетровській спеціалізованій туберкульозній лікарні № 89 при виправній колонії, також стикнулися із методами роботи дуету Паська - Біленка.

- На мене давив Пасько, щоб я доносив, хто “на зону наркотік тяне”. Усім хто відмовляється вони погрожують, можуть вдарити. Якщо до нас у лікарню приїдуть із візитом представники Уповноваженого, всі ці засуджені будуть говорити. Вони бояться зараз відкрито робити заяви вам, журналістам, через очевидну помсту з боку персоналу. Але представникам Уповноваженого, очно все розкажуть.

Одного із хворих ці опера до такого довели, що він збирається зашити собі рот. Це в прямому значенні. Взяти нитку і зашити собі губи, - наполягає засуджений.

Має претензії до оперативника Біленка і хворий військовий Михайло Корецький. Каже, що працівник заборонив видати йому два мішки картоплі, що надіслали рідні.

- Біленко наказав “посильному” видавати по 1 кілограму. В результаті, в сумі мені видали один мішок. 30 кілограмів зникли. Я питаю в нього, а де решта. А Біленко посміхається – закінчилася, - описав нам події засуджений.

Нібито за ці фото та розблоковану відео камеру планшета, Кириченка ізолювали в ДІЗО.

Корецького перевели в інше відділення.

Ми змогли отримати інформацію і від третього скаржника. Олександр Дяченко повідомив нам, що після цих подій, його до себе в кабінет викликав Єгор Пасько.

“Мы тебя сотрём в порошок”

- Пиши заяву, що ковтнув частинку держака ложки через тиск на тебе іншого засудженого.

Тобі потрібна операція, а від мене залежить, чи тебе на неї повезуть. Чи не повезуть, - передає слова начальника оперативної частини Олександр Дяченко.

Інший засуджений, із яким ми контактуємо повідомив, що йому розповіли лікарі про неодноразові візити до них Паська, який почав активно цікавитися, як можна виписати із лікарні Кириченка.

Також цей засуджений повідомив нам, що оперативники почали перешкоджати в отриманні посилок і іншим хворим. Та розповідати їм, що це все відбувається, через звернення Кириченка до журналістів. І щоб інші засуджені “вплинули” на скаржника.

- Пасько ходить по колонії, і розказує “близьким” йому в’язням, що йому нічого не зроблять. І він все рівно тут залишиться. Хвалиться своїм двоюрідним братом з прокуратури, - повідомляє засуджений.

А от в. о. начальника Олег Степанюк, з  Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, підготував більш розлогу відповідь:

“… було ініційовано та проведено перевірку викладених можливих порушень у межах якого здійснено виїзд до державної установи «Дніпровська виправна колонія (№ 89)» та Дніпропетровської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 89. За результатами перевірки повідомляємо наступне:

Під час конфіденційних бесід із засудженими Кириченком С.А., Дяченком О.В., Корецьким М.В. та іншими утримуваними особами фактів застосування фізичного насильства, побоїв або погроз з боку Паська Є. В. та Біленка М. В. виявлено не було”.

В той же час сам Сергій Кириченко спростовує таку інформацію Міжрегіонального управління стосовно своєї позиції.

- Це неправда. Я такого не говорив та не підписував. У свої поясненнях я написав і підтвердив, що зазнавав посійного психологічного тиску зі сторони Паська і Біленка.

Я також письмово підтвердив, що до мене застосовувалася фізична сила.

Усі відписки з боку управління чи адміністрації установи про те, що я нібито заперечував факт застосування до мене неправомірних дій з боку оперативного співробітника Пасько, не відповідають дійсності. - 

Вище ми також вже описали, що відбулося після наших журналістських звернень. І що Пасько, за словами Дяченка, змусив його під тиском написати відповідну заяву.

Також Міжрегіональне управління стверджує, що фактів привласнення речей та передач не встановлено, а видача продуктів здійснюється відповідно до вимог Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання.

…Уповноважений Верховної Ради України з прав людини відмовився здійснити позаплановий моніторинговий візит до колонії.

Західна окружна прокуратури м. Дніпра відмовилася проводити перевірку описаних нами зловживань.

Відповідей від Єгора Паська та Миколи Біленка ми не отримали.

Якщо під час перебування у колонії чи СІЗО в ув’язненого виявлять рак, то шансів на те, що людина залишиться живою практично не має. У пенітенціарній медицині України, в XXI столітті, не проводиться лікування методами хіміотерапії, таргетної терапії, імунотерапії, променевої терапії та оперативні онкологічні втручання. Взагалі. У жодній установі. Такі кричущі факти повідомила нам у відповідь на запит Державна установа “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України”.

Тюремні медики пишуть, що в установах ДКВС у 2021-2026 рр. від онкологічних захворювань померло 146 осіб. І це не дивно, з огляду на те, що основні методи лікування хворим на рак, які передбачені Медичними протоколами, ув’язненим не надаються.

Тому онкохворий майже не має шансів залишитися живим.

Єдина надія у такої категорії ув’язнених – звільнення від відбування покарання у зв’язку із тяжкою хворобою. Ця процедура покликана забезпечити право засудженого на належне лікування та можливість зберегти власне життя. Та цей порядок, якщо розглядати порятунок життя онкохворих не є дієвим. Бо діагноз ув’язненого повинен підпадати під Перелік захворювань, які є підставою для звільнення від подальшого відбування покарання. І при нинішньому законодавстві, вийти на волю для лікування можуть виключно онкохворі із четвертою стадією, яка на порятунок залишає мізерні шанси.

Хворі на рак із першою, другою, третьою стадіями, коли при застосуванні сучасних методів лікування хіміотерапії, таргетної терапії, імунотерапії, променевої терапії, оперативних онкологічних втручання могли б мати шанси вилікуватися чи продовжити життя на багато років, не мають можливостей звільнитися за цією процедурою.

Український правозахисник Андрій Діденко, з Харківської правозахисної групи, багато років виборює права засуджених на належне лікування. Він звертає увагу на недосконалість нинішньої процедури.

- Я маю акцентувати увагу на таких аспектах: сам факт такого звільнення можливий в певних випадках. Найголовніше – захворювання цієї людини має міститися в Переліку захворювань. Але, то такі захворювання, коли людина вже фактично одною ногою у могилі. Наприклад, якщо це онкологія – то четверта клінічна стадія.

Другий аспект не менш важливий: що це захворювання перешкоджає подальшому відбуванню покарань - каже Андрій Діденко.

Однією із історій “смерті” є справа Віталія Матухна, яку ми висвітлювали у минулому. Попри рішення Європейського суду з прав людини, медична тюремна система не дала йому шансу вижити.

У Матухна виявили рак кореня язика третьої стадії весною 2022 року. Такий стан хворого вимагав негайного комплексного лікування в онкологічному закладі: поєднання операції, променевої та хіміотерапії. Але як ми зазначали вище, жоден із цих методів у тюремній медицині не застосовують.

Віталія Матухна перевели до Львівської багатопрофільної лікарні №19 при Львівському СІЗО.

Рак прогресував і переріс у четверту стадію.

Увесь цей час правозахисники боролися за його звільнення на підставі важкого захворювання. Через небезпеку для життя хворого адвокати звернулися до Європейського суду з прав людини, який 9 грудня 2022 року застосував Правило 39 Регламенту щодо вжиття Україною тимчасових заходів. ЄСПЛ закликав забезпечити належне обстеження та лікування.

Але те, що ми почули на суді, просто вбило на повал. Прокурори наполягали, що Віталій Матухно отримує необхідне лікування, його стан здоров’я підтримується на належному рівні, і не перешкоджає перебуванню у місцях позбавлення волі.

А яке ж таке лікування надавали Матухну? Особливе обурення викликає виступ у суді тюремного онколога Олександра Грицаїшина. Бо медик повідомив, які методи застосовують до лікування Матухна: знеболення, соціально-побутові умови, а також психологічні і духовні моменти.

І це при раку четвертої стадії.

А ще тюремний онколог похвалився суддям, що не так і погано Матухна й лікують, бо прогнозували, що зможе він прожити 1.5-2 місяці, а минуло вдвічі довше і він ще живий.

На переконання правозахисників, ці умови утримання є брутальними порушеннями прав людини, зокрема статті 3 Конвенції з прав людини (катування), про що ЄСПЛ прямо зазначив в своєму рішенні. 

30 січня 2023 року колегія суддів Львівського апеляційного суду залишила Віталія Матухна за гратами.

На четвертий день після засідання суду хворий помер.

(фото - ХПГ)

Хворого фактично прирекли помирати, бо сім місяців, які б можна було використати у цивільних лікарнях для порятунку онкохворого, Рубченко отримував перев’язки, антибіотики, знеболювальні.

Загалом, за надісланими нам ЦОЗ ДКВС України даними, у 2021-2026 рр. (станом на 31 березня) через хвороби померло 2 009 засуджених та ув’язнених.

Ми вирішили прослідкувати динаміку по останніх роках, та порівняти цю цифру із кількість осіб, яких утримували у відповідні періоди в установах ДКВС.

У 2021 році в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах утримувалося 49 823 особи. Померло від захворювань – 454 особи. У відсотковому співвідношенні – 0,911%.

У 2022 році – відповідно 48 251. Померло від захворювань – 432. У відсотковому співвідношенні – 0,895%

У 2023 році – 42 726 і 361 особа – 0,845%.

У 2024 році – 44 024 і 368 особа – 0,836%.

У 2025 році – 37 119 і 306 осіб – 0,824%.

У 2026 році (перший квартал) – 34 925 і 88 осіб. У відсотковому співвідношенні, якщо розглянути у співвідношенні до чотирьох кварталів -  1,008 %.

Кількість померлих від хвороб у відсотковому відношенні до кількості утримуваних, залишається майже на одному рівні, щоправда бачимо тенденцію у 2021-2025 рр. на щорічне зменшення – хоча й у мізерному співвідношенні.

Натомість цифри за перший квартал цього року показують різкий скачок кількості померлих у 2026-ому – в порівнянні із п’ятьма минулими роками. І якщо така тенденційність збережеться впродовж року – то він стане рекордним у зниженні якості надання медичної допомоги у порівнянні з минулими періодами.

Правозахисник Андрій Діденко звертає увагу і на іншу проблематику в системі звільнення від відбування покарання через важке захворювання. Зокрема щодо осіб, які страждають на психічні розлади, або прикуті до ліжка.

- Я нещодавно відвідував двох пацієнтів. Один у Стрижавській багатопрофільній лікарні №81, а другий у Старобабанівській ВК-92. І тому, і тому відбувати покарання ще біля п’яти років.

Перший – його звати Геннадій. Він засуджений за ДТП, яка сталася ще в 2017 році. Коли його лікували, йому занесли інфекцію. Із ним зараз критична ситуація: постійно накопичується гній, який потрібно систематично відкачувати. Йому видалили вже п’ять ребер. Він постійно повинен перебувати в спеціалізованому мед закладі із відповідними фахівці, які вміють це робити.

Але в чому нюанс – його захворювання не підпадає в цей Перелік хвороб. Тому через суд його звільнити за станом здоров’я неможливо.

Другий пацієнт – його звати Сергій. Він лежить, не рухається, не може себе обслуговувати, в памперсах. І його захворювання також не підпадає в цей Перелік. Як бути з такими людьми?

В контексті звільнення осіб через важкі захворювання, я хотів би згадати одну проблему, яка фактично не вирішується в нашій країні. Йдеться про звільнення осіб від відбування покарань через психічні розлади. Мова йде саме про звільнення із переведенням на лікування у спеціалізовані психіатричні заклади.

Відповідно до тієї ж самої 84 статті Кримінального кодексу, така можливість передбачена. Але по факту таких випадків не має.

Я відправив запит в ЦОЗ ДКВС і отримав відповідь, що за останні 5 років таких звільнень було 4. Серед засуджених до довічного позбавлення волі – жодного.

В ході наших моніторингових візитів, мені відомо про десять таких випадків наявності важких психічних захворювань у довічно засуджених. І це впливає як на персонал, так і на співкамерників.

От у Замковій ВК-58, засуджений який мав психічні розлади, цілеспрямовано вбив другого засудженого. І це наслідок не вирішування такої проблематики в країні, - підсумовує Андрій Діденко

Численні українські правозахисні організації не один рік намагаються вплинути на ситуацію із неналежним лікуванням в місцях несвободи.

І вирішення цієї проблеми лежить на поверхні – підпорядкувати пенітенціарну медицину Міністерству охорони здоров’я. Тоді у місцях позбавлення волі, буде можливість вивести якість надання меддопомоги до рівня цивільних лікарень.

(фото - ГО "Захист в'язнів України")

2024-ий рік. Софіївська виправна колонія № 45 на Дніпропетровщині. Через несилу терпіти репресії та катування, частина із засуджених повстає. Вони йдуть до активістів, щоб встановити справедливість.

У цій колонії адміністрація організувала системні побиття засуджених, руками своїх помічників із числа утримуваних в колонії (активістів). Ряд засуджених розповідали, що працівники зони постачали наркотики та горілку.

На численні скарги про жорстоке поводження відреагували правозахисники. Монітори з Харківської правозахисної групи вчергове приїхали до цієї колонії.

Ряд засуджених, які зазнали насильства розповіли правозахисникам, що активісти, які співпрацювали із адміністрацією колонії, систематично били людей у відділеннях, замотували в скотч, знущалися.

Засуджені розповідали про знущання над ними активістів, показували докази торгівлі наркотикиками, називали прізвища працівників колонії, що проносили наркотики та горілку.

Також відомо про численні випадки, коли прислужники адміністрації “мочилися” на новоприбулих засуджених. Це відбувалося в черговій частині, а також карантинному блоці - адміністративних приміщеннях, куди відповідно вхід був можливим виключно із дозволу адміністрації колонії.

Коли в цій Софіївській колонії велика кількість ув'язаних повстали проти насильства, на територію колонії було введене воєнізоване формування. Тих, хто наважилися виступити проти організованої керівництвом зони жорстокості, побили. В кінцевому результаті, на всі їхні заяви про торгівлю наркотиками, та системне насильство, проти самих же шістьох побитих відкрили кримінальне провадження – за дезорганізацію роботи установи.

ГО “Захист в’язнів України” багато років викривала та оприлюднювала факти порушення прав людини у Софіївській ВК-45, з метою притягнення винних до відповідальності. Правозахисник Олег Цвілий, розповів нам шокуючі деталі безпрецедентної жорстокості у цій колонії, яку задокументувала “Захист в’язнів України”.

- Софіївська виправна колонія № 45 була для осіб з інвалідністю. Це єдина колонія на всю Україну, куди звозили інвалідів.

Там при колонії була лікарня, два відділення - терапевтичне і неврологічне. Але ми зафіксували, що у відділеннях не було жодного лікаря.

Ми приїжджали, бачили у лікарні призначення на тиждень вперед розписані. Ліки дорогущі.

А по факту засуджені розповідали, що їм тих ліків ніхто не видавав. Нам розповіли, що прямо біля колонії працюють аптеки, де ці всі ліки потрапляли на прилавки для продажу.

Ми також встановили, що у тих осіб з інвалідністю, з їх пенсій, відбирали гроші – за послуги, які повинні були надаватися безкоштовно.

У колонії було відділення здорових людей. Оцих всіляких помічників адміністрації. Скажемо так, “капо розработчиків” - свавільних безпредільщиків, які ще з часів свого перебування по СІЗО, працювали на замовлення керівництва установ. Зокрема, організовували прес-камери в тому ж Криворізькому чи Дніпровському СІЗО. Там вони зламали немало людських доль, вибиваючи явки з повинною в ув’язнених.

І от ці активісти, у Софіївській колонії, за організації адміністрації, вчиняли свавілля, розправи, знущання над хворими з інвалідністю.

Ці активісти мали повноваження від керівництва колонії, та піддавали тортурам інвалідів.

Історія ця не почалася в 2024 році, вона тягнулася давно. Так у 22 році звільнився засуджений, якому вдалося винести із колонії та оприлюднити відео, на якому самі ці козли – активісти, зв'язують скотчем засуджених і на них випорожняються (пісяють).

Щоб ви розуміли, для засуджених це найбільша трагедія в житті. Взагалі це "соціальна смерть" називається.

Ці активісти, знущаючись ламали інших засуджених і мали за це різноманітні привілеї від адміністрації колонії. Були звільненими від дотримання режиму, могли носити цивільний одяг, користувалися мобільними телефонами, вживали алкогольні та наркотичні засоби, - розповів Олег Цвілий.

Станом на сьогодні, жоден із працівників Софіївської ВК-45, за організацію такого “концтабору” для осіб з інвалідністю, не поніс покарання. Сама колонія наприкінці 2024 року реорганізована у табір для військовополонених.

Її начальник у 2021-2024 роках Олександр Цибулько, у подальшому очолив Жовтоводську ВК-26. Зараз працює заступником начальника Водянської виправної колонії № 146. За звірства, які панували у Софіївській зоні його до відповідальності притягнуто не було.

Денис Яценко, помічник начальника Софіївської колонії, якого засуджені звинувачували у занесенні в колонію горілки та наркотиків для активістів, також залишився в системі. Сьогодні він помічник начальника згаданого табору для військовополонених, який функціонує в стінах цієї зони.

Засуджений Сергій наприкінці серпня 2020 року звернувся до Вознесенського міськрайонного суду на Миколаївщині. Він скаржився на дії адміністрації Вознесенської виправної колонії № 72.

Скаргу суд Сергію повернув назад, обґрунтовуючи свої дії тим, що засуджений мав подавати позовну заяву, а не скаргу.

Тим часом у виправній колонії в’язня вирішили провчити. Де ж то видано, щоб засуджені “царів і богів тюремних” викривали.

IX.

На новий тюремний строк

Сергію почали “шити” статю 391 Кримінального кодексу - злісна непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань. Кинули в ДІЗО, а там зафільмували, що він відмовився прибирати камеру.

За це Сергій отримав новий строк – 1 рік.

У Вознесенській колонії з неугодними не церемоняться – від 2021 року дванадцять її в’язнів отримали нові терміни покарання за непокору вимогам адміністрації.

Роман із Рівненщини отримав свої десять років за вбивство. Йому залишалося 7 місяців і 16 днів. Напевне, Роман будував собі плани на майбутнє. Пошук роботи, можливо сім’я. Подих свободи наснажував. А тим часом у Коломийській виправній колонії № 41, для засудженого планували зовсім інше майбутнє та працювали над його новим строком.

В результаті Роман отримав новий рік позбавлення волі– як і у випадку з Сергієм – за відмову прибирати камеру.

Судді він так і сказав – працівники колонії хотіли знімати на відео весь процес прибирання ним камери. А так як велика кількість схожих відео із різних в’язниць “гуляє” Інтернетом – то він і відмовився. Щоб його таким чином не принизили.

Суддя Коломийського міськрайонного суду на Прикарпатті то послухав, але новий строк таки докинув.

Таких “навчених” Коломийською зоною, від початку 2021 року уже 18 чоловіків.

Правозахисник Андрій Діденко, із Харківської правозахисної групи, більше п'ятнадцяти років висвітлює дану тему, наполягаючи над необхідністю скасування кримінального покарання за такі дисциплінарні проступки засуджених.

- Ця модель кримінального покарання - це фактично повторне притягнення до відповідальності людини за один і той самий проступок. Юридичною мовою це називається "дисциплінарна преюдиція". Тобто спочатку людину притягують до дисциплінарною відповідальності за "непокору" адміністрації установи: за нетактовну поведінку, не виконав розпорядок дня, не встав по підйому, не застелив ліжко. Відправляють до прикладу на 15 діб до дисциплінарного ізолятора.

А потім карають кримінальною відповідальністю. Єдиним складом злочину для суду є те, що людина, до цього була поміщена в приміщення камерного типу (ПКТ).

Суду цього достатньо. Бо сама диспозиція статті 391 КК України прописана таким чином, що цей склад злочину вважається доведеним, якщо людина отримала дисциплінарне стягнення у вигляді поміщення до ПКТ. 

Харківська правозахисна група вимагала не один раз, щоб цю статтю було відмінено без всяких альтернатив.

Наявність статті 391-ї жодним чином не сприяє меті кримінального покарання, якою повинна бути ресоціалізація. Тобто створенню державою умов, заходів для того, щоб свідомість людини змінилася. І щоб та людина, яка була злочинна, мала негативне ставлення до суспільства – щоб у неї щось помінялося, вона стала правослухняною і свідомою.

Так от ця стаття Кримінального кодексу – жодним чином не впливає на ресоціалізацію, а є репресивною каральною моделлю, - аналізує ситуацію Андрій Діденко.

В основі вироку лежав епізод із відмовою Олегом зайняти своє спальне місце у відділенні, коли його привели із карцеру. І так виглядає, що ця ситуація була свідомо спланована працівниками колонії. Адже Олегу наказали зайняти не його ліжко, а ліжко іншої людини. І на цьому ліжку вже спав інший засуджений. Посилання адвоката на те, що зайнятість ліжка іншою особою було зафіксовано під час перевірки працівниками колонії, Олег фізично його не міг зайняти та спав на своєму місці - на думку суду винуватість чоловіка не спростовувало.

Тож стараннями Райківської колонії Олег отримав свій новий строк і чергові півтора роки за гратами.

Ця зона організовує таким людям нові терміни – бо враховує “криміногенну зараженість особистості”.

Як і у випадку із Володимиром, якому також "припаяли" відмову зайняти призначене спальне місце на відділенні, ціною в додатковий строк тривалістю рік.

На 73-ій зоні із засудженими церемонитися не прийнято. Тут людей "ламають" додатковими роками за гратами з давніх-давен. Лише із 2021 року 13 в’язнів дістали нові терміни із легкої руки адміністрації колонії.

Так минулого місяця, після невдалої апеляції, 1 рік і 9 місяців отримав тутешній засуджений Олександр. Він у суді вину не визнав. Вершителю правосуддя розповідав, що камеру утримував у чистоті, прибирав регулярно власним інвентарем. А прибирати камеру відмовлявся виключно, коли були присутні працівники колонії. Тобто сам – прибирав. При них, із відео зйомкою – відмовлявся.

Суддю позиція Олександра не переконала.

Так само, відмову прибрати камеру аргументував і Федор. Із мене зробили “цапа відбувайла”, обурюватиметься він у суді. Я не клоун, щоб на відео знімали, як я прибираю. А потім мої діти це дивилися в Ютубі.

Попри запевнення у неприналежності до злодійського світу, те що у нього двоє маленьких дітей і важко хвора мати, Федор отримав новий строк в півтора роки. Суддя вважав, що засуджений суттєво знижував своєю поведінкою авторитет представників адміністрації в очах інших засуджених, що вкрай ускладнює нормальну діяльність виправної колонії.

На час постановлення цього вироку Федору залишалося від попереднього строку лише 8 днів.

А от засуджений Іван у суді розповідав про неправомірні дії працівників колонії і застосування до нього фізичного насильства.

Але суддя до уваги взяв лист самої Райківської зони, де було запевнення, що факти ані фізичного, ані психологічного тиску свого підтвердження згідно результатів перевірки не знайшли.

Це вже як сатира виглядає – засуджений скаржиться на колонію, що його там б’ють – а перевірку проводить сама ж колонія. У вас били – та нє, ви шо.

8 серпня 2020 року було днем звільнення Івана. Та на той момент по ньому уже справу колонія розкрутила повним ходом. Тож Івана випускати ніхто і не збирався. За день до звільнення його взяли під варту у СІЗО.

Перший вирок суду по цій “391-ій статті” було скасовано у апеляції. Справа затягнулася.

Із другого разу, у червні 2022-ого Івану прилетіло 2 роки і 8 місяців. Апеляція "зняла" 6.5 місяців. А на час цієї ухвали Житомирського апеляційного суду, без двох днів Іван цей термін уже відбув.

Мурад насолоджувався свободою неповних 1.5 роки. Бо вже у лютому 22-ого Бердичівський міськрайонний суд "ввалив" йому новий строк - 1 рік і 10 місяців, за непокору адміністрації Райківської зони.

Мурад переконував суддю, що до нього склалося неприязне відношення з боку адміністрації через те, що він був бродяжний, мав інше віросповідання, постійного робив їм зауваження, тому практично весь час притягувався до дисциплінарної відповідальності, поміщався в ДІЗО, майже весь строк там пробув.

Перебуваючи у камері, вони кожного дня здійснювали прибирання, оскільки жили там і їм потрібна була чистота, вони навіть самостійно для цього набирають воду у баклаги. Запевняв, що він ніколи не відмовлявся прибирати, але не дасть над собою знущатися і відразу сказав, що у присутності працівників колонії прибирати не буде, а нехай вони залишать йому знаряддя і зайдуть через півгодини.

Але керівництво зони наполягало на прибиранні у їх присутності і під відео запис. У таких випадках він відмовлявся.

Та суддям Бердичівського міськрайонного суду у таких справах, “ближче до тіла сорочка” Райківської виправної колонії.

Мураду довелося повертатися назад за грати.

Формально, держава начебто намагається врегулювати описану ситуацію. Так, на розгляді депутатів перебуває Урядовий законопроект №15003. Однак правозахисники наполягають, що ініціатива Кабміну - це формальне "скасування". Адже хоча Проєкт №15003 позиціонується Урядом як скасування кримінальної відповідальності за статтею 391-ою, і це ніби "гуманізація" - він запроваджує нову конструкцію «злісної непокори» вже у Кримінально-виконавчому кодексі.

Детально законопроект проаналізував експерт Харківської правозахисної групи з питань кримінально-виконавчого права, кандидат юридичних наук Михайло Романов.

Він дійшов висновку, що відбувається "кулуарна гра" Уряду, наслідком якої для засудженого може стати відбування покарання в ПКТ колонії максимального рівня безпеки (карцері).

"Зважаючи на те, що статистично в Україні переважна більшість вироків призначається на строк від 3 до 5 років, застосування до засуджених поміщення в ПКТ за злісну “непокору” на строк в 1 рік призведе до того, що засудженому буде підвищено рівень безпеки утримання, і відповідно всі інші правообмеження на 20-30% від загального строку їх покарання".

Як бачимо, кількість вироків за 391-ою знижується, але ж варто пам'ятати, що через повномасштабну війну ряд колоній "відпали" через тимчасову окупацію агресором територій. Також суттєво зменшилася і загальна кількість засуджених, значна частина пішла добровільно воювати.

Єдиний шанс не залишитися за гратами по новому строку за "злісну" непокору є лише в тих засуджених, які на час постановлення вироку уже відбули покарання за попередні злочини та вийшли на волю.

Із 2021 року, з 416 осіб, 17 засуджених отримали умовне покарання - іспитові строки. Ще двом призначили штраф. Чотирьом засудженим дали від 1 до 6 місяців арешту (бо мали на той час міру запобіжного заходу утримання в СІЗО).

Варто відзначити, що поряд із зменшенням кількості вироків за "злісну непокору", спостерігається й зменшення призначення судами покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.

Жодного іспитового терміну за перші 4 місяці 2026 року. І тільки по одному - у 2025 та 2024 роках.

Та варто підкрислити - наш аналіз показав і те, що навіть сам факт звільнення і перебування особи на волі, не завжди означає, що такому засудженому призначать умовний термін. Бо в ряді історій, особам продовжують накидувати додаткові строки "за злісну непокору" адміністрації колоній та повертати їх знову за грати.

X.

Конвеєри додаткових термінів. Колонії-лідери із клепання нових строків засудженим

Засуджені, яким до того покарання, що у них є, додають нові строки “за злісну непокору адміністрації”, скаржаться на штучно створені, працівниками колоній, епізоди для “накидування” їм додаткових років.

Оперативники і сміття

У серпні минулого року в Арбузинському районному суді Миколаївської області слухалася справа засудженого Південноукраїнської виправної колонії № 83. Відмова Віталія прибрати прогулянковий дворик ДІЗО поповнила б ряд десятків аналогічних справ у інших колоніях - коли б не один нюанс. Засуджений розповів судді, що відразу по прибуттю до колонії мав розмову із начальником зони. І той прямим текстом видав новоприбулому, що вживатиме усіх можливих заходів для того, щоб у Віталія збільшився строк покарання. До головного етапу реалізації цього сценарію на 83-тій колонії приступили 3 березня 2025 року. Віталія, якого уже кинули до дисциплінарного ізолятора, в той день вивели у дворик на прогулянку. Сигарет не мав, то й не курив. Гуляв один, без інших засуджених. Але спостерігати за цим процесом чомусь прийшло відразу п’ять оперативників. Після прогулянки його повели в камеру, а п’ять оперів у дворику залишилися. За 15 хвилин по тому, біля його камери уже стояв натовп працівників, які наставивши на нього відеокамеру, вимагали повернутися назад та позамітати прогулянковий дворик. Віталію сказали, що він там понакидав пачки з-під цигарок. На таку провокацію Віталій відповів відмовою.

Суддя розповідь послухав – та вбухав новий строк. 1.5 року. Зараз справа слухається в апеляції. Але з огляду на те, що за минулі більш як 5 років, випадків скасування таких вироків в апеляційних судах ми нарахували аж 2 із 416, шанси, ну зовсім, не на користь Віталія.

До активістів – або на новий строк

Створення конфліктів, між засудженими, які “не йдуть на контакт” із керівництвом колонії та так званими “активістами”, що активно співпрацюють із цією адміністрацією є типовим явищем в роботі тюремних “царьків”.

Із таким стикнувся Сергій у Синельниківській виправній колонії № 94.

Він відмовився від переведення до іншого відділення зони, після такого рішення адміністрації. Сергій запевняв суддю, що працівники це переведення хотіли зробити спеціально, знаючи про його конфлікт з іншим засудженим, який перебував у цьому відділенні. Крім того розповів вершителю правосуддя, що відмовився жити у цьому відділенні, так як не хотів вчиняти нові злочини. Тутешні засуджені займалися шахрайськими діями і якщо б він відмовився, то були б погані для нього наслідки.

Сергія у суді послухали, і стараннями адміністрації Синельниківської зони, “влупили” йому 2 роки.

Відмовляєшся вичистити кабінет начальника?

По ще одному засудженому 94-тої колонії "організували" іншу комбінацію. У суді Вячеслав наполягав, що його змушували прибирати кабінет начальника відділення. Від такого замітання – миття він звісно відмовився, бо це не приміщення загального користування та до його прибирання не мають права залучати під приводом “благоустрою території”. Саме на таку відмову від прибирання, скоріш за все і був розрахунок в адміністрації зони. Вячеславу “намалювали” злісну непокору.

В час фінального розгляду справи у суді, Вячеслав відбув свій термін покарання та перебував на волі. Але наприкінці вересня 2023 року, Синельниківській міськрайонний суд вирішив, що Вячеславу “не пошкодить” ще два нових роки за гратами. І стараннями Синельниківської зони, чоловіка повернули назад до в’язниці – на новий строк.

Залишилося відбути 4 місяці, чи кілька днів, або й взагалі уже більше року на волі – це не зупиняє від нового строку по 391-ій, організованого стараннями “князів” колонії. А іноді тільки людина звільнилася - підписуйся за новий строк.

От Станіслав із Первомайської виправної колонії № 117 до вироку суду і нового терміну за непокору на цій зоні, встиг погуляти на свободі лише 13 днів.

Доповідь про чисельність засуджених

Сергію накидували нові строки по 391-ій уже тричі. Один із них – у січні 2025. Постаралася Олексіївська виправна колонія № 25. Йому “організували” типову непокору – у тому числі і за відмову, будучи черговим в камері ДІЗО, доповідати про кількість засуджених в камері.

Таку вимогу працівників адміністрації Олексіївської зони, у даному випадку, можна трактувати як провокацію. Так це і сприймав Сергій. Адже всі чотири дні підряд, коли його відзнімали на відео, у камері він знаходився один. Тож для працівників 25-ої кількість утриманців була очевидною.

Докинули ще й прибирання – в результаті Сергій стараннями колонії отримав нових 2 роки за гратами.

До слова, наприкінці 2025 року Сергію знову додали терміну. І знову по 391-ій. Як так далі адміністрація колоній буде прискіпливо ставитися до цього засудженого, то день, коли він зможе вийти на волю, відтягуватиметься з року в рік.

Аналогічно стосовно доповіді про чисельність засуджених документували і Родіона із згаданої Південноукраїнської 83-ої. Він теж був у камері один. Але те, щоб він “відчеканив”, що в камері утримується один засуджений – адміністрації колонії було, ну дуже, вкрай потрібно. Відмовився – все, злісний непокірник вимогам адміністрації. Ну просто злочин, який підриває під корінь існування та роботу всієї колонії

Додали йому, що ще ходив у власному одязі, відмовившись від форменного. У результаті – два нових роки.

Хвороба нирок - не завада

Та особливим цинізмом відзначилися у Коростенській виправній колонії № 71. Тут вирішили провчити та непокору “організувати” важкохворому.

Сергій у суді підтвердив, що відмовлявся іноді працювати, окільки має хворобу нирок, які болем його турбували.

У засідання викликали тюремного медика. Лікар підтвердив, що Сергій відбуваючи покарання в колонії, перебував під медичним оглядом та періодично звертався до медчастини за медичною допомогою.

XI.

Відмовився платити данину, доносити, скаржився прокурору. Кому в колоніях додають строки

Уродженець Білорусі неодноразово скаржився прокурору на дії працівників Житомирської зони. Юрій стверджував, що робив це усно, а письмово написати скарги не міг – бо працівники 4-ої колонії відмовлялися видати йому ручку та папір. І саме через його скарги, у адміністрації виникла особиста неприязнь до нього.

На такій версії подій наполягав Юрій у Богунському районному суді Житомира. Із подачі 4-ої колонії йому світив новий строк – за злісну непокору адміністрації установи. Юрій вину не визнав.

Одягали наручники, били дубинкою

- На мене одягали наручники, змушували присідати, били дубинкою – розкаже він судді.

Юрій наполягав, що не міг прибирати  за станом здоров’я. Погане самопочуття, проблеми з хребтом та шлунком, загострення язви перешкоджали йому виконувати роботи з благоустрою території.

Юрій систематично звертався до лікаря колонії, вживав пігулки.

Засуджений був оглянутий лікарською комісією, яка прийняла рішення про направлення на госпіталізацію. В послідуючому, був етапований до лікарні в Шепетівській ВК-98. Пролежав у стаціонарі терапевтичного відділення, де йому були встановлені обмеження фізичних навантажень, протипоказана важка фізична праця, призначено дієтичне харчування.

Згідно виписки із медичної картки, Юрію встановлено діагноз: наслідки перенесеної хвороби, кіфотична деформація грудного відділу хребта.

Але суд критично оцінив доводи Юрія, розцінюючи їх як намагання уникнути кримінальної відповідальності.

Суддя аргументував це тим, що з досліджених в судовому засіданні медичних документів засуджений має ряд хронічних хвороб, які звільняють його лише від важкої праці.

А роботи по прибиранню, начебто не впливали на стан його здоров`я і його не погіршували.

Неупередженому ставленню працівників колонії суддя підтвердження не знайшов.

Юрію, якому залишалося відбути 14 днів із 5 років попереднього терміну, присудили 1.5 роки за злісну непокору.

Викривав протиправну діяльність

Як бачимо, особлива увага в колоніях до тих, які пишуть скарги або викривають незаконні дії тюремних працівників. Таких навіть “дістануть”, коли вони будуть уже на волі.

Як трапилося із Денисом із Первомайської 117-тої, який отримав свій новий рік  в’язниці за злісну непокору.

У суді він так і розповідав: адміністрація Первомайської ВК-117  мала на меті покарати його за вчинені ним дії, щодо викриття протиправної діяльності персоналу ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)», де він раніше відбував покарання.

Денис неодноразово у суді підтверджував і те, що режиму відбування покарань не порушував. Прибирати відмовлявся лише тоді, коли здійснювався відеозапис. Однак коли відеозапис зупинявся, заявляв про своє бажання виконати висунуті представником адміністрації установи вимоги та здійснював прибирання в камері.

Коли у суді проголошували вирок, Денис на волі встиг пробути лише 4.5 місяці.

Будеш доносити на інших засуджених?

Олександр із Криворізької ВК-80 у суді розповів, що йому пропонували доносити на інших засуджених, він відмовився, і за це до нього було упереджене ставлення. Вину у скоєнні злочину “злісної непокори” він не визнав, оскільки все це провокація проти нього.

Але суд при винесенні вироку цього не врахував.

1 рік за гратами. Новий рік. І повернення назад до в’язниці. Адже на час вироку суду, Олександр уже був звільнений на волю за попередню судимість.

Вимагання грошей керівниками колонії

А от засуджений Володимир, із Бориспільської виправної колонії № 119 у суді розповів, що заступник керівника установи вимагав від нього 1000 доларів. Володимир відмовився платити. Саме тому у працівників колонії сформувалося упереджене до нього ставлення. Володимир вини не визнав повністю, категорично оспорював факт злісної непокори законним вимогам адміністрації зони, вказавши, що обвинувачення є надуманим, а докази сфальсифікованими працівниками колонії.

За клопотанням сторони захисту, судом було допитано свідка захисту, який показав, що він відбував покарання у БВК № 119 у той час, що і Володимир.

Свідок розповів, що після незначного часу перебування в колонії, відносно нього було вчинені незаконні дії - вимагання працівниками установи грошових коштів. Одним із вимагачів свідок назвав – особисто начальника колонії.

Гроші вимагали за те, щоб під час відбування покарання уникнути різних неприємних ситуацій з представниками адміністрації установи.

Свідок розповів, що про вимагання грошей він також чув і від інших засуджених - за те, щоб останні нормально відбували покарання.

Володимир наполягав у суді, що відмовлявся від прибирання території, оскільки був хворий і фізично не міг виконувати ці роботи. Він має серйозні проблеми зі здоров`ям, потребував госпіталізації, однак працівники колонії не реагували на його звернення. Із висновками за результатами його огляду фельдшером медичної установи, він не погоджувався, оскільки вони були поверхневими та не відповідали дійсному стану його здоров`я.

Кожного разу, будучи на дисциплінарній комісії, він бажав скористатися правовою допомогою, просив надати йому адвоката, однак участь останнього так і не була забезпечена. Відмову від адвоката він ніколи не писав. Вважав справу сфабрикованою через неприязні відносини з працівниками колонії.

Дата 24 жовтня 2022 року, увійде золотими літерами до календаря українських правозахисників. Адже тоді, суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Сергій Вознюк виніс єдиний за останні шість років виправдувальний вирок судом першої інстанції – по 391-ій статті.

Суддя визнав неналежними доказами переважну більшість документів з колонії, які були покладені в основу обвинувачення. Як і відеозаписи.

Доводи, що засуджений в категоричній формі відмовився виконати саме законну вимоги адміністрації, ґрунтуються виключно на припущеннях, що є неприпустимим - встановив вершитель правосуддя.

Також суддя аргументував свій виправдувальний вирок тим, що в основу обвинувачення Володимира за ст. 391 КК були покладені ті ж факти (однакові порушення правил проживання) на підставі яких до нього попередньо уже застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.

На думку суду, застосування кримінальної відповідальності до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, на підставі сукупності аналогічних дисциплінарних правопорушень, за кожне з яких вона зазнала стягнення, порушує принцип non bis in idem ("двічі за одне й те саме не карають"), передбачений ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

01.06.2026