The Prison Empire of Ukraine

Частина 1:

Наркоторгівля, катування, вимагання, вбивства, рабська праця і хабарництво

Підполковник Геннадій Зіневич із розпачем вдивлявся в кольорові сторінки християнської газети “Узник”. На ілюстрації сердечок статті “Формула любви” оперативник СБУ починав перераховувати “мічені” доларові купюри. У Зіневича на ці гроші були свої плани. Але святкуванню завадили непривітно налаштовані військові прокурори та есбеушники, які з’явилися нізвідки та оточили підполковника.

Начищені до блиску берці, біла футболка під камуфляжем, задертий догори по-блатному кашкет. Все як і личить заступнику начальника виправної колонії. Тільки от сьогодні він стояв не з високо піднятою головою. Із закутими за спину наручниками, Зіневич тужливо вдивлявся у асфальт.

Його “здав” засуджений Синельниківської зони та його знайома. Для них заступник начальника цієї виправної колонії взявся “порішати” умовно-дострокове звільнення.

I.

Кримінальні пригоди керівників Синельниківської зони.

Заступника не посадили за зловживання впливом. Начальник пішов у чиновники і обвинувачується у розтраті майна колонії

Коли наступного дня військові прокурори повідомили Зіневичу про підозру, його погляд, напевне став ще сумнішим. Бо інкриміноване йому отримання хабаря службовою особою, в перспективі віщувало конфіскацію майна. А ще й прокурори почали собі “вішати медалі” і “піарити” справу в соцмережах – “за скоєний злочин жадібному до легкої наживи підполковнику загрожує до 10 років позбавлення волі”.

А далі, гучно відзвітувавши за свої подвиги, правоохоронці успішно справу “поховали”. За традиційною і накатаною схемою. У результаті Зіневич відбувся штрафом. А його безпосередній керівник, начальник Синельниківської ВК-94 Василь Подлесний і взагалі у справі не пройшов “ніяким боком”. Та покерувавши колонією до 2022 року, сьогодні, у 2026 році є високопосадовим чиновником у Синельниківській районній державній адміністрації. Що зовсім не заважає йому проходити обвинуваченим у справі “днів минулих”, що стосується розтрати майна “зони”, шляхом зловживання службовим становищем.

Врятувати рядового Райана

Реверанси військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону заслуговують на премію Коперфільда. Затримали заступника начальника колонії. Оголосили підозру. Злочин тяжкий, хабарництво, частина 3 статті 368 Кримінального кодексу.

А далі фокус в ставках на пониження. Бо не минуло й місяця часу, як в процесі досудового розслідування кваліфікацію злочину було змінено на частину 2 статті 369-2 КК України.

А це уже є злочином середньої тяжкості, за вчинення якого не передбачено конфіскацію майна, та й покаранням може бути і штраф.

І от після такого “лёгкого движение руки”, й не виключено приємного шурхоту “зелених” в прокурорських кишенях, підозрюваний у хабарництві Зіневич, опинився на лаві підсудних обвинуваченим виключно за зловживання впливом.

Заступник начальника зони вчинення злочину підтверджує. А військові прокурори, які ще донедавна виписували для "наївного піпла" про "жадібного до легкої наживи підполковника", якому загрожує 10 років за гратами, укладають із тим же ж підполковником угоду про визнання винуватості, якою погоджують покарання у вигляді штрафу. Суд каже окей, і заступник начальника зони відбувається штрафом 25 500 гривень.

Зіневич щиро розкаявся, що взяв гроші за здійснення впливу на прийняття рішення керівником Синельниківської виправної колонії №94. Чи він лише пообіцяв знайомій засудженого вплинути на прийняття рішення начальником зони Василем Подлесним, чи вже вплинув – судовий вирок “замовчує”. Але те, що сам начальник колонії в цій історії не постраждав уже відомо достеменно. Хоча коли розглядати хронологію подій, його роль мала бути б ключовою.

Хочеш на волю – плати

Посаду заступника начальника колонії з соціально-виховної психологічної роботи, Геннадій Зіневич обійняв у лютому 2016 року.

Рівно за рік, 01 лютого 2017 року до колонії прибув відбувати покарання засуджений. Він хотів вийти за умовно-достроковим звільненням (УДЗ).

А саме до обов’язку керівника соціально-психологічної служби колонії входило складання характеристик на засуджених для розгляду питань щодо умовно-дострокового звільнення.

Опісля матеріали скеровувалися на комісію ВК-94, яка і вносила до суду разом із спостережною комісією клопотання про застосування до засудженого УДЗ.

Того в’язня часто провідувала жінка, що у вироку суду описана як “друг сім’ї”.

6 квітня 2017 року, Геннадій Зіневич, у приміщенні колонії запропонував цій жінці, що за 16 000 гривень домовиться із начальником Синельниківської ВК-94, що той скасує раніше накладене стягнення на засудженого, та направить документи, щодо застосування умовно-дострокового звільнення - для погодження зі спостережною комісією.

Без варіантів - із діючим таким стягненням, засудженому УДЗ не світило. Тому жінка погодилася і уже 7 червня привезла гроші та передала їх заступнику начальника колонії.

Із опису тих подій, навіть школяру стає зрозуміло, що “простимулювати” звільнення по УДЗ, Геннадій Зіневич не зміг би, без розчерку пера свого шефа поставленого під зняттям накладеного на засудженого стягнення.

Як би там не було, та Василь Подлесний фігурантом цього кримінального провадження не став і продовжив тримати в міцних руках зону ще більш як чотири з половиною роки.

Очевидно, викладена історія свідчить про те, що “взаємодіяти з правоохоронцями” начальник Синельниківської колонії умів. Певне тому, далі й вирішив попрацювати начальником відділу оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Синельниківської районної державної адміністрації. Вже за рік пішов на підвищення. І з 2023-ого Подлесний заступник голови цієї адміністрації.

II.

Впіймай його, якщо зможеш. Підозрюваний у торгівлі наркотиками працівник СІЗО втік від ДБР за кордон

Молодший інспектор відділу режиму та охорони Бахмутського СІЗО Євген Рубцов прийшов 26 жовтня 2021 року на свою чергову зміну. Він ще не знав, що саме сьогодні його життя розвернеться на 360°. Бо для дужих чоловіків у жилетах ДБР настав день “Х”. Адже слідчі цього бюро 17-ий місяць відстежували канал постачання канабісу та метадону і розповсюдження наркотиків у цій установі виконання покарань.

До організованої групи входили три постояльці СІЗО. Чоловіки отримували «замовлення» від ув’язнених та передавали їх спільникам на волі. За версією ДБР, ключову роль у схемі відігравав працівник установи, який отримавши наркотики, проносив їх за грати та ховав до тайника.

Та Євген Рубцов про спецоперацію ні сном, ні духом не знав. ДБР наступного дня пропіариться та повідомить, що інспектор приніс чергові пакунки наркотиків до сховку. І з тим метадоном його й “накрили”.

Для інспектора місце, де він проводив багато свого часу не змінилося. Щоправда, тепер він тут продовжив залишатися по іншій стороні барикад, бо як підозрюваний заїхав під варту.

Та музика для ДБР грала не довго. Уже 1 листопада за інспектора СІЗО, небайдужа особа, що тимчасово мешкала на Закарпатті, внесла 68100 гривень застави. І тюремник вийшов на волю.

За лічені дні до початку повномасштабної війни, інспектору повідомили про зміну та нову підозру. Частина 3 статті 307 Кримінального кодексу шансів на порятунок умовним терміном не залишала. Бо світило від 9 до 12 років. Та ще й конфіскація майна.

…Минуло більше чотирьох років. Після бравурних піарних заяв ДБР про затримання організованої групи наркоторговців, жодних повідомлень про їх засудження правоохоронці так і не виклали.

Тож ми почали копати, що ж із тою справою сталося.

На наші перші запити, і Донецька обласна прокуратура і ТУ ДБР у м. Краматорськ під копірку повідомили, що все мовляв окей. Підозру оголосили. Досудове слідство закінчили, а обвинувальний акт скерували до суду. І правоохоронці напевне думали, що ми на тому і заспокоїмося.

Та ми ґрунтовно почали вивчати усю інформацію по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Заінтригувало навіть не те, що кримінальне провадження уже слухається в четвертому за ліком районному суді. Війна, територіальну підсудність змінюють. Це зрозуміло.

Але ми зауважили, що обвинувальний акт, про скерування якого до суду, як прокурори так і ДБР нам “похвалилися”, стосується тільки трьох осіб. І щось у підрахунках почало не складатися. Адже був підозрюваний працівник СІЗО та троє ув’язнених. Тож із обвинувального акту, і відповідно кримінального провадження, що слухається в суді, один член організованої групи кудись подівся.

Дивимося портал “Судова влада”. Знаходимо тих, по кому справа пішла до суду – Андрій Ш., Віктор П. та Антон О. Аналізуємо їх минулі кримінальні походеньки та з’ясовуємо, що усі вони до нашої справи по наркоторгівлі, уже раніше були судимі. А це свідчить про те, що серед них не має працівника СІЗО. Бо не могли раніше судимого прийняти на роботу в установу виконання покарань.

Цікаво-цікаво. А де ж то із кримінального провадження подівся тюремник.

І вдається нам знайти одну судову ухвалу, із якої дізнаємося, що один із підозрюваних по справі ще 21 квітня 2022 року (за два місяці до направлення обвинувального висновку до суду) виїхав за кордон.

Тож продовжуємо бомбити запитами правоохоронців. Приперті до стінки, нам таки підтверджують, що з України втік саме працівник СІЗО. ДБР пише, що матеріали кримінального провадження щодо нього виділені в окреме провадження, яке зупинено у зв’язку з розшуком інспектора. І розшук триває на даний час.

Ну це так написало ДБР. Що розшук триває. Ну ми й і не повірили. І перевірили.

І хочемо поділитися з читачами, що у нашій правоохоронній і судовій системі працюють ще ті комедіанти. Бо знаєте, де розшукують людину, що виїхала з України і не перебуває на території нашої держави? Ага. Розшукують цього втікача… в Україні. Не Інтерпол, не міжнародні установи чи компетентні органи іноземних держав. На Євгена Рубцова не виставлено Червоне оповіщення.

А все тому, що органи прокуратури до сьогодні навіть не спромоглися звернутися до міжнародного органу, покликаного на виконання дій по оголошенню осіб в міжнародний розшук. Тож за кордоном інспектор СІЗО у розшуку не перебуває. І це вже минуло більше як чотири роки як людина виїхала з країни.

Тим часом прокуратура робить вигляд активної праці у цьому напрямку та “грає у футбол” із суддями. Вже третій матч триває.

Бо коли ми дізналися номер нового кримінального провадження стосовно інспектора СІЗО, та порилися у судовому реєстрі, то дізналися ряд цікавих деталей, про професійність та фаховість, відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Донецької обласної прокуратури.

Якщо пояснити все по простому, то прокурори звернулися до суду, щоб отримати ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для інспектора СІЗО. Пояснюють, що своєю прокурорською постановою оголосили його у міжнародний розшук 11 листопада 2025 року, тому така ухвала їм необхідна, для звернення до Інтерполу.

Вже тричі суддя їм в тому відмовляє. І чорним по білому пояснює, що постанова українських прокурорів сама по собі не є актом, за наслідками якого автоматично визначається статус особи, як такої, що оголошена в міжнародний розшук.

І суддя Шевченківського районного суд Дніпра вказує, що прокурори не надали жодного підтвердження про звернення до міжнародних органів, які мають повноваження оголосити особу у міжнародний розшук.

Тобто прокуратура прагне отримати ухвалу суду про взяття під варту, мовляв це один із необхідних документів і без нього вона не може звернутися до Інтерполу - ми ж своєю постановою в міжнародний розшук оголосили чоловіка.

Але суддя їм пояснює, що той свій папірець про оголошення в міжнародний розшук, можете собі в рамочку поставити та на стіну повісити.

Бо є чіткий порядок ініціювання процедури оголошення особи у міжнародний розшук.

За нормами Правил Інтерполу, належним органом, який має повноваження оголошувати особу у міжнародний розшук є Генеральний Секретаріат Інтерполу після отримання відповідних документів.

Повідомлення щодо оголошення в розшук публікується у вигляді так званої картки (notice) оповіщення. Статус «оголошеної в міжнародний розшук» особа набуває лише після публікації щодо неї картки оповіщення червоного кольору.

Тобто, позиція суду є такою, що українські прокурори спершу мають звернутися до Інтерполу. А вже тоді, йти до українського суду за ухвалою про взяття під варту.

Суддя у задоволенні клопотання прокурорів відмовляє. Ті йдуть в апеляцію. Там програють.

Знов йдуть до суду першої інстанції. Все те саме.

Зараз уже по третьому колу їм суд відмовив.

Фініта ля комедія. Прокуратура в Інтерпол не звертається, але якщо шо – то не ми, то все суд. То вони винні. Інспектора СІЗО ніхто за кордоном не розшукує. Завіса.

550 осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. Стільки було виявлено в Україні працівників ДКВС на злочинах із 2021 року. Нам надіслали дані з Офісу Генерального прокурора, які показують збільшення злочинності в пенітенціарній сфері.

І це з огляду на те, що кількість засуджених та під вартою значно скоротилася. Якщо у 2022 році їх було 48 251 особа, то на початок 2026 року ця цифра становила 34 925 осіб.

Кількість в’язниць зменшується, кількість ув’язнених зменшується. Натомість злочинність в лавах ДКВС зростає з року в рік.

Так у 2022 році правоохоронці виявили 79 працівників ДКВС, які вчинили кримінальні правопорушення. Вже у 2023-ому – 87. У 2024-ому – 123. В 2025-ому ще більше 135. А лише за перший квартал 2026 року маємо показник у 43 особи.

Тодішній начальник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності притягнутим не був, і нині працює заступником начальника у Хмельницькому СІЗО.

8 березня 2023 року набуло статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини “Яковлєв проти України”. Суд встановив нелюдське поводження у Замковій виправній колонії № 58, щодо засудженого Андрія Яковлєва.

ЄСПЛ довів, що примусове годування ув’язненого, який оголосив голодування на знак протесту проти поводження у виправній колонії, піддало його надмірному фізичному впливу та болю. Європейський суд встановив, що мало місце непереконливе доведенння існування необхідності застосування примусового годування Яковлєва з медичних міркувань, а реагування держави на протести обмежувалося примусовим годуванням ув’язнених.

ЄСПЛ обґрунтував свої рішення і тим, що розслідування ключових причин протестів ув’язнених і забезпечення обґрунтованої відповіді на їхні скарги проведено не було.

А як відреагувала держава, після такого встановлення Європейським судом жорстокого поводження щодо Андрія Яковлєва?

Один із засуджених Замкової ВК-58, довічник Іглін Руслан звернувся із запитом щодо цього питання до Міністерства Юстиції України.

У своїй відповіді Мін'юст чітко роз’яснив процедуру механізму подальших дій, що передбачена законодавством:

“Норми Закону України встановлюють обов’язок Міністерства юстиції України звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Міністерство юстиції України опрацьовує матеріали справи на предмет необхідності збору додаткової інформації, визначення кола осіб, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, готує та подає позови в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України.

Якщо особами, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, є посадові особи органів державної влади, Міністерство юстиції України готує та подає заяву до відповідних компетентних слідчих органів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, здійснення досудового розслідування та притягнення до відповідальності таких осіб” – повідомив Мін'юст.

Тобто, Міністерство Юстиції України повинно було б, встановивши коло осіб, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, ініціювати стягнення із них збитків, завданих Державному бюджету України.

ЄСПЛ присудив Андрію Яковлєву 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

Тож очевидно, що держава мала б докласти зусиль для стягнення цих коштів із людей, через яких і відбулося нелюдське поводження над засудженим.

Окрім цього, Мін'юст повинен був звернутися із заявою до правоохоронців про притягнення до відповідальності винних осіб.

Жоден із цих, передбачених законодавством правових механізмів, Міністерством юстиції України застосований не був.

У результаті, тодішній начальник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності притягнутим не був, і нині працює заступником начальника у Хмельницькому СІЗО.

Замкова виправна колонія № 58 розташована в колишньому монастирі, побудованому у сімнадцятому столітті.

ЄСПЛ встановлено, що у грудні 2014 року, грудні 2016 року та травні 2017 року її ув’язнені неодноразово оголошували голодування на знак протесту проти, як стверджувалося, неналежних умов тримання під вартою.

У грудні 2016 року до чотирьох ув’язнених застосовувалося примусове годування.

Справа, яку розглядав Європейський суд, стосувалася подій січня-лютого 2018 року. Тоді, щонайменше 10 засуджених оголосили голодування. Одним із них був Андрій Яковлєв.

Голодувати він почав 22 січня. Уже за два дні він написав начальнику колонії заяву. “Відмовляюсь вживати будь-яку їжу в знак протесту проти незаконних дій адміністрації колонії в зв’язку з систематичним і цілеспрямованим порушенням моїх конституційних прав”, - вказав Андрій Яковлєв.

Уже наступного дня, засудженого помістили в дисциплінарний ізолятор у зв’язку з тим, що він «в категоричній формі відмовився … прибирати дворики для прогулянок». Натомість, як наполягав Яковлєв, справжньою причиною було придушення будь-яких протестів у виправній колонії.

Варто також зауважити, що в'язні у цьому випадку вдавалися до голодування здебільшого наприкінці строку відбування покарання (в середньому у період від 6 місяців до 2,5 років до закінчення строку відбування покарання). При цьому, засудженим, стосовно яких розглядалися клопотання про застосування заходів примусового годування, були призначені покарання строком від 8 до 14 років позбавлення волі.

І засуджені голодували, з метою привернути увагу суспільства до умов утримання в цій колонії.

29 січня начальник медичної частини колонії у своєму медичному висновку зазначив, що Яковлєву загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза для його життя: “вважаю за необхідне для збереження життя та здоров’я призначити примусове годування”.

30 січня 2018 року начальник виправної колонії Олександр Новосядлов, звернувся до Ізяславського суду з поданням про призначення примусового годування заявника. Яке і було задоволено 31 січня.

Новосядлов звернувся до суду із відповідними поданнями і щодо інших дев’ятьох засуджених.

31 січня 2018 року Ізяславський суд з подібних підстав також постановив ухвали про примусове годування трьох інших ув’язнених Замкової виправної колонії, які голодували з 22 січня 2018 року. На початку лютого 2018 року він постановив такі ухвали стосовно ще шістьох голодуючих цієї виправної колонії.

А що ж з’ясували судді ЄСПЛ?

Ну по-перше, начальник медичної частини колонії в суді повідомив, що Яковлєв не потребує госпіталізації.

Наступний не менш важливий момент – засуджений прийшов до суду самостійно.

По-третє – Яковлєв заперечив проти призначення йому примусового годування. Він зазначив, що хоча почувався погано, об’єктивних даних, які б свідчили про погіршення його здоров’я не було.

Вище перелічене в комплексі, на думку ЄСПЛ свідчило, про непереконливість доведення існування необхідності застосування примусового годування з медичних міркувань.

Суд зазначив, що, як визнали національні органи влади, ув’язнені Замкової виправної колонії роками висували небезпідставні скарги на порушення їхніх прав адміністрацією виправної колонії, однак безуспішно. За таких обставин голодування, розпочате Яковлєвим разом з іншими ув’язненими 22 січня 2018 року, справді могло розглядатися як форма протесту, обумовлена відсутністю інших способів розголосу їхніх вимог. 

Суд дійшов висновку, що держава належним чином не врегулювала ситуацію, пов’язану з голодуванням Яковлєва, і піддала його жорстокому поводженню усупереч статті 3 Конвенції (Заборона катувань).

Процедуру примусового годування Андрій Яковлєв описував так: руки заковували в кайданки за спиною і його тримали декілька працівників виправної колонії. Один з працівників виправної колонії, застосовуючи фізичну силу, вводив глибоко в горло спеціальну гумову трубку, завдаючи Яковлєву сильний біль і змушуючи його задихатися. Весь процес тривав від тридцяти до дев’яноста хвилин.

…Ані начальник медичної частини колонії, ані тодішній керівник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності за такі дії притягнуті не були.

Мін'юст не звертався із відповідними заявами до правоохоронних органів та не ініціював стягнення з фігурантів 12 000 євро завданих збитків Державному бюджету України.

Долучайтесь до змін у пенітенціарній системі — станьте старшим інспектором з дотримання прав засуджених та запобігання катуванням! 

- закликає на своїх інформаційних майданчиках Державна кримінально-виконавча служба. 

Стали, долучилися, змінили. 85 штатних одиниць передбачено на цей рік. Працюють в поті чола. Скарги від ув'язнених приймають. На навчання їздять. Фотками в соцмережах звітують.

В той же час кількість зафіксованих тілесних ушкоджень під час перебування в установах ДКВС, впевнено і непохитно продовжує стрімкий злет.

А поки кількість побиттів за гратами зростає, держава звітує про впровадження європейських стандартів та демократичних підходів у зусиллях з протидії жорстокому поводженню в місцях позбавлення волі.

Отримані нами дані з Центру охорони здоров'я ДКВС свідчать про глибоку прірву між політикою тюремних чиновників та реальними результатами такої роботи.

Посади старших інспекторів запобігання катуванням впровадили у виправних колоніях та СІЗО у 2024 році.

Станом на 1 січня 2025 року в установах ДКВС утримувалося 37 119 осіб. Таку інформацію повідомив у відповідь на наш запит Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Порівнюємо із отриманими нами цифрами від тюремних лікарів із ЦОЗ ДКВС.

За 2024 рік тілесних ушкоджень зафіксовано 2 043 випадки. Це 5.5% із кількості осіб, що перебували за гратами.

На 440 випадків більше у порівнянні із 2023-ім роком, коли співвідношення до 44 024 утримуваних становило 3.6%. Роком, що передував старту діяльності старших інспекторів.

За 2025-ий рік кількість побиттів знову зростає. Станом на 1 січня 2026 року за гратами утримувалося 34 925 осіб. Кількість зафіксованих тілесних ушкоджень – 2 431 епізод. Це уже 6.7%.

Тож показові намагання у боротьбі із фізичним насильством, побиттям, катуванням в місцях несвободи, які запровадила держава – станом на сьогодні потерпіли фіаско.

Рівень насильства зростає, що беззаперечно свідчить про неефективність роботи старших інспекторів з дотримання прав засуджених.

Статистика за перший квартал 2026-ого продовжує погіршувати ситуацію. 833 епізоди насильства, що в річному еквіваленті становить 3 332 епізоди. А це на хвилиночку, 9.5% побиттів у порівнянні із загальною кількістю засуджених та взятих під варту.

2023 рік - 3.6 %. А 2026 рік може дати на гора усі 9.5%. 

Де б'ють найбільше

Загалом зафіксовано 10 016 фактів завдання тілесних ушкоджень під час перебування в 80 установах ДКВС (за 2021-2026 рр).

Лідером за кількістю побитих є Запорізький слідчий ізолятор з 1663-ома побиттями. І насильство там зростає з року в рік. Якщо у 22 році у цьому СІЗО було зафіксовано 146 випадків тілесних ушкоджень, то в 23-ому – 326, в 24-ому – 371. А в 2025 році кількість таких випадків зросла до 437. Перший квартал 2026 року також показує збільшення. Лише за три місяці уже є 184 фіксації.

Друга установа за кількість зафіксованого насильства – Київський слідчий ізолятор. 836 випадків. Від 2022 року, аналогічно, їх кількість постійно зростає. 22-ий – 19, 23-ій – 94, 24-ий – 146. А у 2025 році – стрімке зростання до 337 епізодів. Перший квартал 2026 року – 114.

Замикає чільну трійку – Вінницька установа виконання покарань №1 – 707.

Part 2.     21st Century Concentration Camps for the Disabled and Seriously ill

The intense pressure on seriously ill prisoners has intensified even further following our journalistic enquiries. Complaints lodged with the Public Prosecutor’s Office, the State Penitentiary Service and the Verkhovna Rada Commissioner for Human Rights have led to punitive measures being taken against those who contacted us.

The following day, after we had sent out a statement listing the facts of alleged ill-treatment and repression at Dnipropetrovsk Specialised Tuberculosis Hospital No. 89, attached to the local Dnipro Correctional Colony, the patient Serhiy Kyrychenko, who had initiated the statement to the press, was thrown into a disciplinary isolation cell.

Another prisoner, the soldier Mykhailo Koretskyi, was transferred to a different ward.

VI.

- ‘We’ll grind you to dust.’ - Prisoners are being 'broken' by operational officers in a tuberculosis colony on the Dnieper. 

Oleksandr Dyachenko, who dared to speak out openly about abuses in the prison, was forced to write a statement claiming that his attempted suicide was not caused by persecution by prison officers.

It is said that the head of the operations unit of the colony began deliberately creating confrontations between sick prisoners – who had dared to speak openly to journalists about the pressure they were under – and other prisoners.

Operational officers of Dnipro Correctional Colony No. 89

Serhiy Kyrychenko was serving a sentence at Kharkiv Prison No. 43. He has been convicted on more than one occasion. He admits to committing the crimes. He says he has repented. Before his most recent conviction, following yet another spell in prison, Serhiy was actively volunteering at a shelter for rescued animals in Tsyrkuny, in the Kharkiv region. He rescued dogs and cats from frontline regions.

His common-law wife and child are in the temporarily occupied territory.

After being sentenced to another term of imprisonment, Serhiy decided to volunteer for the war. He says he was determined to “atone for his guilt with his blood” by storming enemy positions.

Whilst at Kharkiv Correctional Colony No. 43, Kyrychenko received written consent from his military unit to serve in the SHKVAL specialised assault battalion. However, he failed the medical examination. Suspected of having an illness, he was transferred to the tuberculosis hospital attached to Correctional Colony No. 89 in Dnipro.

The tuberculosis was confirmed. Kirichenko was stuck undergoing treatment for over a year.

About half a year ago, a new head of the operations unit of the colony , Yegor Pasko, arrived at their Zone 89. This operations officer had previously served in the Sumy region, at the 56th Colony in Romny, and in the Kyiv region at Boryspil Penal Colony No. 119.

Yegor Pasko was in charge of the operations unit and Mykola Bilenko was enlisted to assist him.

Since then, according to the inmates, pressure has been exerted on some of the prisoners at the Dnipro Colony. They say they were forced to cooperate – to inform on other prisoners. Pasko and Bilenko reacted harshly and with relish to any refusals.

The persecution of dissidents and the breaking of those who refused to comply began.

"We'll give you some sadness"

- On Easter Sunday, Yegor Pasko, the head of the operations unit, called me to ‘headquarters’. He put pressure on me to cooperate – to inform on the other prisoners. I was in close contact with Kirill, who was pulling off all sorts of scams. He’d recently been released.

So the head of the operations unit was insisting that I stayed in touch with him and found out informarion.

“Let me know when he’s planning to pull something off. We’ll set a trap for him and ‘hand him over to the police’,” says Kyrychenko, describing his conversation with Pasko.

Kirichenko dodged the question, saying he’d think about it. When three weeks had passed and no information had come in from Kirichenko, the head of the operations unit stepped up his efforts.

“They initiated searches. They turned up almost every day – operatives, inspectors. It got ridiculous. After one search, my underpants went missing. After another, a few pairs of new socks. Another time, they took my frying pan,” Kirichenko recounts.

- During one of the searches, they took my tablet. An hour later, Pasko called me into his office. He said that my video camera had been unlocked. I looked and saw a lot of wires coming out of my tablet, with various devices connected to it. He had unlocked the camera himself.

He said, ‘I’m confiscating your tablet.’ I replied that I would lodge a complaint. Pasko lunged at me and started hitting me on the head and stomach,” says Kyrychenko.

According to many tuberculosis patients, all parcels send to them from the outside “go through” the operations department. And it is up to the operations staff whether a prisoner receives their parcel.

Kirichenko informed that he had come under pressure in this regard from officer Mykola Bilenko. The prisoner explained that Pasko’s subordinates had forbidden giving Serhiy the 10 kg of tea sent by his friends.

“He ordered that I be given no more than one kilogram at a time. As a result, about three kilograms went missing. And Bilenko tells me that’s all, the tea has run out. That’s how they started to sabotage my entire treatment.” –

“Because of the pressure, I swallowed part of a spoon handle”

Oleksandr Dyachenko, another patient from the tuberculosis hospital at Colony No. 89, told us that, in order to put an end to the pressure being exerted on him by the operatives, he resorted to an unprecedented act – he swallowed part of a spoon’s handle.

- A few days after I was transferred here for treatment from Sinelnikivska Prison No. 94, I was called to ‘headquarters’. Pasko and Bilenko were in the office. They started trying to recruit me to ‘snitch’ on the prisoners. They expected I would tell them who was up to what and who was in contact with whom on the outside.

They offered benefits, saying they wouldn’t touch me and I’d be able to use a mobile phone. They said, ‘You’re going to be here for a long time anyway. You’ll have access to Wi-Fi and better conditions.’ That sort of thing.

I refused straight away. Their behavior changed immediately. They started threatening me – saying they would have sent me to another prison with a cover letter and I would have been wiped off the face of the earth there.

Ten days later, they burst into my cell. They started tearing my things apart; Pasko shouted that I should have agreed to cooperate. They took my mobile phone.

Those who refuse to cooperate with them are threatened and subjected to physical violence.

Yegor Pasko continued to threaten me. Under pressure from him, I swallowed part of a spoon, – said Oleksandr Dyachenko.

“One of the patients is prepared to sew his mouth shut”

Another prisoner told us that around 40 patients undergoing treatment at Dnipropetrovsk Specialised Tuberculosis Hospital No. 89, attached to the penal colony, have also been subjected to the methods employed by the Pasko–Bilenko duo.

- Pasko put pressure on me to inform on whoever was ‘smuggling drugs into the prison’. They threaten anyone who refuses; they might even hit them. If representatives of the Ombudsman come to visit us at the hospital, all these prisoners will speak out. They’re afraid to make open statements to journalists right now, because of the obvious reprisals from the staff. But they’ll tell the Ombudsman’s representatives everything face to face.

These operations have driven one of the patients to such extremes that he’s going to sew his mouth shut. Literally. To take a thread and sew his lips shut,” insists the prisoner.

The sick soldier Mykhailo Koretskyi also has a complaint against the officer Bilenko. He says that the officer refused to give him two sacks of potatoes sent by his family.

‘Bilenko ordered that only 1 kilogram be given out at a time. As a result, I was given just one sack in total. 30 kilograms went missing. I asked him where the rest was. And Bilenko just smiled and said, ‘It’s all gone,’” the prisoner told us.

Allegedly, because of these photos and the tablet’s video camera being unlocked, Kyrychenko was placed in single cell.

Koretskyi was transferred to another wing.

We were also able to obtain information from a third complainant. Oleksandr Dyachenko told us that following these events, Yegor Pasko summoned him to his office.

“We’ll grind you to dust”

- Write a statement saying you swallowed a piece of a spoon handle because another prisoner was putting pressure on you.

You need an operation, and it’s up to me whether you will got it or not, - says Oleksandr Dyachenko, quoting the head of the operations unit.

Another prisoner we’re in contact with told us that doctors had informed him of repeated visits from Pasko, who had begun to take a keen interest in how Kirichenko could be discharged from hospital.

This prisoner also told us that prison officers have prevented other sick prisoners from receiving parcels. They’re telling them that all this is happening because of Kyrychenko’s appeals to journalists. And other prisoners should ‘put pressure’ on the complainant.

“Pasko walks around the prison, telling inmates he’s ‘close’ to that nothing will happen to him. And that he’ll stay here anyway. He boasts about his cousin who works at the public prosecutor’s office,” the prisoner reports.

However, Acting Head Oleg Stepanuk, from the South-Eastern Interregional Directorate for the Enforcement of Criminal Sentences of the Ministry of Justice, provided a more detailed response:

“… an investigation into the alleged violations was initiated and carried out, during which a visit was made to the state institution ‘Dnipro Correctional Colony (No. 89)’ and Dnipropetrovsk Specialised Tuberculosis Hospital No. 89. Based on the results of the investigation, we report the following:

During confidential interviews with the prisoners S.A. Kyrychenko, O.V. Dyachenko, M.V. Koretskyi and other detainees, no evidence was found of physical violence, beatings or threats on the side of Y.V. Pasko and M.V. Bilenko.”

At the same time, Serhiy Kyrychenko himself refutes this information from the Interregional Directorate regarding his position.

- That is not true. I did not say that and did not sign it. In my statements, I wrote and confirmed that I was subjected to constant psychological pressure from Pasko and Bilenko.

I also confirmed in writing that physical force was used against me.

All statements from the Directorate or the institution’s administration claiming that I allegedly denied the fact that unlawful actions were taken against me by operational officer Pasko are untrue. -

We have also already described above what happened following our journalistic enquiries. And that, according to Dyachenko, Pasko forced him to write the relevant statement under pressure.

The Interregional Directorate also states that no instances of misappropriation of property or unauthorised transfers have been established, and that the distribution of food is carried out in accordance with the requirements of the Internal Regulations of penal institutions.

…The Ukrainian Parliament’s Commissioner for Human Rights declined to carry out an unscheduled monitoring visit.

The Western District Prosecutor’s Office in Dnipro refused to investigate the abuses we have described.

We have not received any responses from Yegor Pasko and Mykola Bilenko.

If a prisoner is diagnosed with cancer whilst in a prison or remand centre, there is virtually no chance of them surviving. In Ukraine’s prison healthcare system, in the 21st century, treatments such as chemotherapy, targeted therapy, immunotherapy, radiotherapy and surgical cancer interventions are not carried out. At all. In no institution. These shocking facts were reported to us in response to an enquiry by the State Institution “Health Centre of the State Penitentiary Service of Ukraine”.

Prison medical staff report that 146 people died from cancer in State Penitentiary Service institutions between 2021 and 2026. This situation is because the main methods of treatment for cancer patients according to the Medical Protocols are not provided to prisoners.

Consequently, a cancer patient has almost no chance of survival.

The only hope for this category of prisoners is release from serving their sentence on grounds of serious illness. This procedure is designed to ensure a convicted person’s right to proper treatment and the opportunity to save their own life. However, this procedure is not effective when it comes to saving the lives of cancer patients. This is because the prisoner’s diagnosis must fall within the List of Diseases that constitute grounds for release from further imprisonment. And under current legislation, only cancer patients with stage four cancer – who have a negligible chance of survival – are eligible for release for treatment.

Cancer patients with stage one, two or three cancer could have been treated with modern methods such as chemotherapy, targeted therapy, immunotherapy, radiotherapy, surgical cancer treatments, and they could have had a chance of being cured or of extending their lives by many years. But they aren't eligible for release under this procedure.

Ukrainian human rights activist Andriy Didenko, from the Kharkiv Human Rights Group, has been campaigning for many years for the rights of prisoners to receive proper medical treatment. He highlights the shortcomings of the current procedure.

- I must emphasise the following points: such a release is possible in certain cases. Most importantly, the person’s illness must be included in the List of Illnesses. However, these are illnesses where the person have one foot in the grave. For example, in the case of cancer, it must be stage four.

“The second aspect is no less important: that this illness prevents the prisoner from continuing to serve their sentence,” says Andriy Didenko.

One such ‘death’ story is the case of Vitaliy Matukhn, which we have covered in the past. Despite the ruling of the European Court of Human Rights, the prison healthcare system gave him no chance of survival.

Matukhn was diagnosed with stage three cancer of the root of the tongue in the spring of 2022. His condition required immediate comprehensive treatment at a cancer centre: a combination of surgery, radiotherapy and chemotherapy. However, as we noted above, none of these methods are used in the prison healthcare system.

Vitaliy Matukhn was transferred to Lviv Multidisciplinary Hospital No. 19, attached to the Lviv Pre-trial Detention Centre.

The cancer progressed and advanced to stage four.

Throughout this time, human rights defenders have been campaigning for his release on the grounds of serious illness. Due to the danger to the patient’s life, his lawyers appealed to the European Court of Human Rights, which on 9 December 2022 applied Rule 39 of the Rules of Procedure requiring Ukraine to take interim measures. The ECHR called for him to be provided with proper examination and treatment.

But what we heard in court simply left us utterly stunned. Prosecutors insisted that Vitalii Matukhno was receiving the necessary treatment, that his health was being maintained at an adequate level, and that this did not prevent him from serving their sentence.

So what sort of treatment was Matukhn actually receiving? The testimony in court by the prison oncologist, Oleksandr Hrytsaishyn, was particularly outrageous. The doctor described the methods used to treat Matukhn: pain management, social and living conditions, as well as psychological and spiritual support.

And this is despite him having stage four cancer.

What’s more, the prison oncologist boasted to the judges that Matukhn was actually being treated quite well, as the prognosis had been that he would survive for 1.5–2 months, insted he has lived twice as long and is still alive.

Human rights defenders maintain that these conditions of detention constitute gross violations of human rights, in particular Article 3 of the European Convention on Human Rights (torture), as the European Court of Human Rights explicitly noted in its judgment.

On 30 January 2023, a panel of judges at the Lviv Court of Appeal ruled that Vitalii Matukhn should remain in custody.

On the fourth day after the court hearing, the patient died.

(photo Kharkiv Human Rights Group)

Actually the patient was left to die, because during the seven months that could have been spent in civilian hospitals saving the cancer patient’s life, Rubchenko was merely receiving bandage, antibiotics and painkillers.

Overall, according to data sent to us by the Central Health Department of the State Penitentiary Service of Ukraine, 2,009 convicts and prisoners died of illness between 2021 and 2026 (as of 31 March).

We decided to track the trends over recent years and compare this figure with the number of people held in State Penitentiary Service facilities during the corresponding periods.

In 2021, 49,823 people were held in prisons and remand centres. 454 people died from illness. This represents 0.911%.

In 2022, the figures were 48,251 and 432 respectively. This represents 0.895 %.

In 2023, the figures were 42,726 and 361, representing 0.845 %.

In 2024 – 44,024 and 368 people – 0.836 %.

In 2025 – 37,119 and 306 people – 0.824 %.

In 2026 (first quarter) – 34,925 and 88 people. As a percentage, when considered in relation to the four quarters – 1.008 %.

The percentage of deaths from illness relative to the total number of detainees remains almost unchanged, although we can see a trend towards an annual decrease between 2021 and 2025 – albeit a negligible one.

However, the figures for the first quarter of this year show a sharp rise in the number of deaths in 2026 compared with the previous five years. And if this trend continues throughout the year, it will set a record for the decline in the quality of healthcare provision compared with previous periods.

Human rights activist Andriy Didenko also draws attention to another issue within the system of exemption from serving a sentence due to serious illness. In particular, this concerns people suffering from mental health conditions or who are bedridden.

- I recently visited two patients. One was at Stryzhavsk Multidisciplinary Hospital No. 81, and the other at Starobabanivsk Correctional Colony No. 92. Both still have around five years left to serve.

The first is Gennadiy. He was convicted following a road traffic accident that took place back in 2017. Whilst he was receiving treatment, he contracted an infection. His condition is critical now: pus is constantly building up and needs to be drained regularly. Five of his ribs have already been removed. He must remain in a specialised medical facility at all times, with appropriate specialists who know how to treat him.

But here’s the catch – his condition is not included in this List of Diseases. Therefore, it is impossible to release him because of health in the courts.

The second patient is Serhiy. He lies there, unable to move or look after himself, wearing nappies. And his condition is also not included in this List. What should be done about people like this?

In the context of releasing individuals due to serious illnesses, I would like to mention one problem that remains effectively unresolved in our country. I mean the release of individuals from serving their sentences due to mental disorders. Specifically, the release with transfer to specialised psychiatric institutions for treatment.

According to the Article 84 of the Criminal Code, this possibility is provided. But in reality, there are no such cases.

I sent an enquiry to the Central Health Department of the State Penitentiary Service and received a reply stating that there had been four such releases over the last five years. There was no one released prisoner sentenced to life imprisonment.

During our monitoring visits, I have become aware of ten such cases of serious mental illness amongst prisoners serving life sentences. And this affects both staff and fellow inmates.

For instance, at Zamkova Prison No. 58, a prisoner suffering from mental health issues deliberately killed another prisoner. “This is a consequence of the failure to address such issues in the country,” concludes Andrii Didenko.

Numerous Ukrainian human rights organisations have been trying for years to address the issue of inadequate medical care in places of detention.

And the solution to this problem is obvious – to bring prison healthcare under the authority of the Ministry of Health. Then, it will be possible to raise the standard of medical care to that of civilian hospitals  in places of detention.

(photo: ‘Protection of Ukrainian Prisoners’ NGO)

The year is 2024. Sofiyivska Correctional Colony No. 45 in the Dnipropetrovsk region. Unable to endure the repression and torture any longer, some of the prisoners rise up. They turn to activists in the hope of securing justice.

At this prison, the administration organised systematic beatings of prisoners, carried out by their assistants from among the inmates (activists). A number of prisoners reported that prison staff were supplying drugs and vodka.

Human rights defenders responded to numerous complaints of ill-treatment. Monitors from the Kharkiv Human Rights Group visited this prison once again.

A number of prisoners who had suffered violence told the human rights defenders that activists collaborating with the prison administration systematically beat people in the cells, wrapped them in duct tape and subjected them to abuse.

The prisoners described the abuse they suffered at the hands of the activists, presented evidence of drug trafficking, and named prison staff members who were smuggling in drugs and vodka.

There are also reports of numerous instances where prison staff ‘urinated’ on newly arrived prisoners. This took place in the duty room and the quarantine block – administrative premises to which entry was permitted only with the prison administration’s authorisation.

When a large number of prisoners at the Sofiivska Colony rose up against the violence, a paramilitary unit was deployed to the colony. Those who dared to speak out against the brutality organised by the prison management were beaten. Ultimately, despite all their allegations of drug trafficking and systematic violence, criminal proceedings were brought against the very six men who had been beaten – on charges of disrupting the institution’s operations.

The NGO “Defence of Ukrainian Prisoners” has exposed and publicised human rights violations at Sofiivska VK-45  for many years, with the aim of bringing those responsible to justice. Human rights activist Oleg Tsvilyi shared with us shocking details of the unprecedented brutality at this prison, as documented by “Defence of Prisoners of Ukraine”.

- Sofiyivska Correctional Colony No. 45 was for people with disabilities. It is the only colony in the whole of Ukraine where people with disabilities were sent.

The colony had a hospital with two wards – a general medicine ward and a neurology ward. However, we found that there was not any doctor in either ward.

When we visited, we saw that the hospital’s appointment book was fully booked a week in advance. The medicines were extremely expensive.

However, the prisoners told us that nobody had ever given them those medicines. We were told that there were pharmacies operating right next to the prison, where all these medicines ended up on the shelves for sale.

We also established that money was being taken out of people with disabilities pensions – for services that should have been provided free of charge.

There was a section in the prison for able-bodied people: all sorts of administration ‘helpers’. Let’s put it this way: ‘administration lackeys’ – lawless, unrestrained individuals who, ever since their time in pre-trial detention centres, had been working on the orders of the prison management. In particular, they organised ‘press cells’ in the Kryvyi Rih and Dnipro remand centres. There, they ruined many people’s lives by forcing prisoners to make confessions.

And so these activists, at the Sofiivska prison, with the prison administration’s complicity, committed acts of tyranny, reprisals and abuse against sick prisoners with disabilities.

These activists had been authorised by the prison management and subjected prisoners with disabilities to torture.

This story did not begin in 2024; it had been going on for a long time. Back in 2022, a prisoner was released who managed to smuggle out of the prison and publish a video showing these very same scoundrels – the activists – tying prisoners up with duct tape and urinating on them.

Actually, this is the greatest tragedy of prisoners lives. It’s generally referred to as ‘social death’.

These activists were granted various privileges by the prison administration whilst they were tormenting and breaking other prisoners. They were exempt from the prison regime, were allowed to wear civilian clothes, used mobile phones, and consumed alcohol and drugs,” said Oleg Tsvilyi.

Nowadays no one of staff at Sofiivska Prison No. 45 has been punished for organising such a “concentration camp” for people with disabilities. The prison was reorganised into a camp for prisoners of war at the end of 2024.

Its governor from 2021 to 2024, Oleksandr Tsybulko, subsequently took charge of Zhovtovodsk Penitentiary Colony No. 26. He currently serves as deputy governor of Vodyanska Penitentiary Colony No. 146. He has not been held to account for the atrocities that took place at Sofiivska Penitentiary Colony.

Denis Yatsenko, deputy head of the Sofiivka prison camp, who was accused by prisoners of smuggling vodka and drugs into the camp for activists, has also remained within the system. He is deputy head of the aforementioned prisoner-of-war camp now, which operates within the confines of this zone.

At the end of August 2020, the prisoner Serhiy lodged a complaint with the Voznesensk сity district court in the Mykolaiv region. He complained about the actions of the administration of Voznesensk Correctional Colony No. 72.

The court returned Serhiy’s complaint, justifying its decision that he should have filed a claim rather than a complaint.

Meanwhile, at the correctional colony, they decided to teach the prisoner a lesson. After all, it is unheard of for convicts to expose the ‘kings and gods of the prisons’.

IX.

For a new prison term

They began to pin Article 391 of the Criminal Code on Serhiy – wilful disobedience of the lawful demands of the prison administration. He was thrown into the disciplinary isolation unit, where they filmed him refusing to clean his cell.

For this, Serhiy received a new sentence – one year.

The Voznesensk colony doesn’t stand on ceremony with troublemakers. Twelve of its prisoners have received new sentences for disobeying the administration’s orders since 2021.

Roman, from the Rivne region, had been sentenced to ten years for murder. He would have had 7 months and 16 days left to serve. Roman must have made plans for the future. Find a job, make a family. The prospect of freedom was inspiring. Meanwhile, at Kolomyia Correctional Colony No. 41, a very different future was being planned for the prisoner, and arrangements were being made for his new sentence.

As a result, Roman was given an additional year’s imprisonment – just as in Serhiy’s case – for refusing to clean his cell.

The prison staff wanted to film the whole process of him cleaning his cell - he told the judge. As there are a large number of similar videos from various prisons on the internet, he refused. He didn’t want to be humiliated in that way.

The judge at the Kolomyia city district court in the Carpathian region listened to him, but still added a further prison term.

There have already been 18 men ‘trained’ in this way by the Kolomyia prison complex since 2021.

Human rights defender Andriy Didenko, from the Kharkiv Human Rights Group, has been highlighting this issue for more than fifteen years, insisting on the need to abolish criminal punishment for such disciplinary offences committed by prisoners.

- This model of criminal punishment effectively amounts to holding a person accountable a second time for the very same offence. In legal terms, this is known as ‘disciplinary preclusive effect ’. In other words, a person is held disciplinarily liable for ‘disobeying’ the institution’s administration: for inappropriate behaviour, failing to follow the daily routine, not getting up at the appointed time, or not making their bed. As an example, they are sent to a disciplinary isolation cell for 15 days.

Then they are held criminally liable. The sole element of the crime, as far as the court is concerned, is that the person had previously been placed in a cell-type facility (CTF).

This is sufficient for the court. This is because the wording of Article 391 of the Criminal Code of Ukraine is the offense is considered proven if a person has received a disciplinary sanction in the form of placement in a PKT.

The Kharkiv Human Rights Group has repeatedly demanded that this article be repealed without any alternatives.

The existence of Article 391 in no way contributes to the purpose of criminal punishment, which should be resocialization. That is, the creation of conditions and measures designed to change a person’s mindset. Basically a person who has committed a crime and harbors a negative attitude toward society should undergo a transformation and become law-abiding and conscientious.

“So this article of the Criminal Code has absolutely no impact on resocialization; rather, it is a repressive, punitive model,” Andriy Didenko explains.

The verdict was based on an incident in which Oleg refused to take his assigned sleeping spot in the ward when he was brought back from solitary confinement. And it appears that this situation was deliberately orchestrated by prison staff. After all, Oleg was ordered to take not his own bed, but another person’s bed and this bed was already taken. The lawyer’s argument—that the bed had been occupied by another person and this fact was documented during an inspection by prison staff, so Oleg was physically unable to occupy it and had slept in his own spot—did not refute the man’s guilt in the court’s view.

Thus, thanks to the efforts of the Raikivska Prison, Oleg received a new sentence and another year and a half behind bars.

This zone imposes new sentences on such people—because it takes into account the “criminal propensity of the individual.”

As in Vladimir’s case, who was also “punished” for refusing to occupy his assigned sleeping space in the ward and recived an additional one-year sentence.

It’s not customary to go easy on convicts in Zone 73. Here, people have been “broken” with extra years behind bars since time immemorial. Since 2021 13 inmates have received new sentences at the whim of the prison administration.

For example, last month after a failed appeal, a local inmate Oleksandr was sentenced to 1 year and 9 months. He did not admit guilt in court. He told the judge that he kept his cell clean, cleaning it regularly with his own supplies. He refused to clean only when prison staff were present. In other words, he cleaned it himself—but refused to do it when they were present and video recording was taking place.

Alexander’s position did not convince the judge.

Fedor also used this argument to justify his refusal to clean the cell. “They made me a scapegoat,” he protested in court. “I’m not a clown to be filmed while I’m cleaning. And then my kids would watch it on YouTube.”

Despite his assurances that he had no ties to the criminal underworld, and despite the fact that he has two young children and a seriously ill mother, Fyodor received a new sentence of one and a half years. The judge ruled that the defendant’s behavior significantly undermined the authority of prison officials in the eyes of other inmates, which severely hinders the normal operation of the correctional facility.

At the time this sentence was handed down, Fyodor had only 8 days remaining on his previous sentence.

Meanwhile, the inmate Ivan testified in court about the unlawful actions of prison staff and the physical violence he had suffered.

However, the judge took into account a letter from the Raikivska Penitentiary Zone itself, which stated that, according to the results of an investigation, no evidence of either physical or psychological pressure had been found.

It’s practically a satire—a convict complains that he’s being beaten at the prison, and the investigation is conducted by the prison itself. “Were you beaten?”—“No, come on.”

August 8, 2020, Ivan should have been released. By that point, the prison had already launched a full-scale investigation against him. So no one had any intention of releasing Ivan. The day before his release, he was taken into custody at the pretrial detention center.

The court’s initial verdict under “Article 391” was overturned on appeal. The case dragged on.

The second time, in June 2022, Ivan was sentenced to 2 years and 8 months. The appeal reduced the sentence by 6.5 months. By the time the Zhytomyr Court of Appeals issued its ruling, Ivan had already served all but two days of his sentence.

Murad enjoyed his freedom for less than 1.5 years. In February 22, the Berdychiv City and District Court “handed down” a new sentence to him—1 year and 10 months—for disobeying the administration of the Raikivska Zone.

Murad was convinceing the judge that the administration had developed a hostile attitude toward him because he was a vagrant, belonged to a different religion, and constantly criticized them; as a result, he was subjected to disciplinary action practically all the time, placed in disciplinary isolator, and spent almost his entire sentence there.

They cleaned their cell every day, as they were living there and needed it to be clean; they even brought water in jerrycans themselves for this purpose. He insisted that he had never refused to clean, but would not allow himself to be humiliated, and immediately stated that he would not clean in the presence of prison staff. Instead, they should have left him the cleaning equipment and returned in half an hour.

However, the prison management insisted that he had to clean in their presence and that it had been video-recorded. In such cases, he refused.

Obviously, for the judges of the Berdychiv City District Court, the interests of the Raikov Correctional Colony take precedence in such cases.

Murad had to return behind bars.

It is likely that the state tries to formally resolve the situation. So Government Bill No. 15003 is currently before parliament. However, human rights activists insist that the Cabinet of Ministers’ initiative amounts to a mere formal ‘repeal’. Although Draft Law No. 15003 is presented by the Government as abolishing criminal liability under Article 391, and is supposedly a measure of ‘humanisation’, it introduces a new concept of ‘malicious disobedience’ into the Criminal Enforcement Code.

Mykhailo Romanov, an expert on penal law at the Kharkiv Human Rights Group and a candidate of legal sciences, has analysed the draft bill in detail.

He concluded that the Government is engaging in “backroom manoeuvring”, which could result in a convicted person serving their sentence in the disciplinary isolation unit (karcer) of a maximum-security prison.

“Acording to statistic the vast majority of sentences in Ukraine are for terms of between 3 and 5 years so placing convicts in the disciplinary isolation unit for ‘malicious insubordination’ for a period of one year would result in the security level of their detention being raised, and, consequently, all other restrictions on their rights by 20–30 per cent of the total duration of their sentence.”

As we can see, the number of convictions under Article 391 is falling, but it is worth bearing in mind that, due to the full-scale war, a number of penal colonies have ‘fallen away’ as a result of the aggressor’s temporary occupation of territories. The total number of convicts has also fallen significantly, with a large proportion having gone off to fight voluntarily.

The only chance of avoiding a new prison sentence for ‘malicious’ insubordination lies with those prisoners who, at the time the sentence was handed down, had already served their sentences for previous offences and been released.

Since 2021, 17 out of 416 convicted individuals have received suspended sentences with probation. A further two were fined. Four convicted persons were sentenced to between 1 and 6 months’ detention (as they were being held in Detention center at the time).

It is worth noting that, alongside the decrease in the number of convictions for ‘malicious disobedience’, there has also been a reduction in the number of non-custodial sentences handed down by the courts.

There were no probation orders in the first four months of 2026. And only one each in 2025 and 2024.

However, it is worth emphasising that our analysis has also shown that even the mere fact of a person’s release and being at liberty does not always mean that such a convicted person will be given a suspended sentence. This is because, in a number of cases, individuals continue to have additional sentences imposed on them for ‘malicious disobedience’ towards the prison administration and are sent back behind bars.

X.

Conveyor belts of additional sentences. Prisons that lead the way in imposing new sentences on prisoners. 

Prisoners who have had new sentences added to their existing ones “for wilful disobedience of the prison authorities” complain that prison staff have fabricated incidents in order to “pile on” additional years to their sentences.

Operatives and trash

Last August, the Arbuzinsky District Court in the Mykolaiv region heard the case of an inmate at South Ukrainian Correctional Colony No. 83. Vitaliy’s refusal to clean the exercise yard at the temporary detention centre would have been just one of dozens of similar cases in other colonies – were it not for one detail. The prisoner told the judge that, immediately upon arrival at the prison, he had spoken to the head of the wing. The latter told the new arrival in no uncertain terms that he would take every possible measure to ensure that Vitaliy’s sentence would be extended. The main phase of this plan was set in motion at Prison No. 83 on 3 March 2025. Vitaliy, who had already been placed in disciplinary isolation, was taken out into the exercise yard for a walk that day. He didn’t have any cigarettes, so he didn’t smoke. He walked alone, without any other prisoners. But for some reason, five prison officers turned up at once to observe the proceedings. After his walk, he was taken back to his cell, whilst the five officers remained in the courtyard. Fifteen minutes later, a crowd of prison staff were already standing outside his cell; pointing a video camera at him, they demanded that he return and sweep the exercise yard. Vitaliy was told that he had left cigarette packets lying around there. Vitaliy refused to comply with this provocation.

The judge heard the application – and handed down a new sentence: 1.5 years. The case is currently being heard on appeal. However, given that over the past five-plus years, we have counted just two out of 416 instances where such sentences have been overturned by the courts of appeal, the odds are certainly not in Vitalii’s favour.

To be the ‘activist’ – or to have a new sentence

Stirring up conflict between prisoners who ‘don’t get on’ with the prison management and the so-called ‘activists’ who actively cooperate with the administration is a typical tactic used by prison ‘bosses’.

Serhiy encountered this very situation at Synelnykivsk Correctional Colony No. 94.

He refused to be transferred to another wing of the prison following this decision by the prison administration. Serhiy assured the judge that the prison staff had deliberately arranged this transfer, knowing about his conflict with another prisoner who was held in that wing. He also told the judge that he had refused to live in that wing because he did not want to commit any further offences. The inmates there were involved in fraudulent activities, and if he had refused, there would have been serious consequences for him.

Serhiy’s case was heard in court, and thanks to the efforts of the Sinelnikivka prison administration,two years were added to his sentence.

Відмовляєшся вичистити кабінет начальника?

По ще одному засудженому 94-тої колонії "організували" іншу комбінацію. У суді Вячеслав наполягав, що його змушували прибирати кабінет начальника відділення. Від такого замітання – миття він звісно відмовився, бо це не приміщення загального користування та до його прибирання не мають права залучати під приводом “благоустрою території”. Саме на таку відмову від прибирання, скоріш за все і був розрахунок в адміністрації зони. Вячеславу “намалювали” злісну непокору.

В час фінального розгляду справи у суді, Вячеслав відбув свій термін покарання та перебував на волі. Але наприкінці вересня 2023 року, Синельниківській міськрайонний суд вирішив, що Вячеславу “не пошкодить” ще два нових роки за гратами. І стараннями Синельниківської зони, чоловіка повернули назад до в’язниці – на новий строк.

Залишилося відбути 4 місяці, чи кілька днів, або й взагалі уже більше року на волі – це не зупиняє від нового строку по 391-ій, організованого стараннями “князів” колонії. А іноді тільки людина звільнилася - підписуйся за новий строк.

От Станіслав із Первомайської виправної колонії № 117 до вироку суду і нового терміну за непокору на цій зоні, встиг погуляти на свободі лише 13 днів.

Доповідь про чисельність засуджених

Сергію накидували нові строки по 391-ій уже тричі. Один із них – у січні 2025. Постаралася Олексіївська виправна колонія № 25. Йому “організували” типову непокору – у тому числі і за відмову, будучи черговим в камері ДІЗО, доповідати про кількість засуджених в камері.

Таку вимогу працівників адміністрації Олексіївської зони, у даному випадку, можна трактувати як провокацію. Так це і сприймав Сергій. Адже всі чотири дні підряд, коли його відзнімали на відео, у камері він знаходився один. Тож для працівників 25-ої кількість утриманців була очевидною.

Докинули ще й прибирання – в результаті Сергій стараннями колонії отримав нових 2 роки за гратами.

До слова, наприкінці 2025 року Сергію знову додали терміну. І знову по 391-ій. Як так далі адміністрація колоній буде прискіпливо ставитися до цього засудженого, то день, коли він зможе вийти на волю, відтягуватиметься з року в рік.

Аналогічно стосовно доповіді про чисельність засуджених документували і Родіона із згаданої Південноукраїнської 83-ої. Він теж був у камері один. Але те, щоб він “відчеканив”, що в камері утримується один засуджений – адміністрації колонії було, ну дуже, вкрай потрібно. Відмовився – все, злісний непокірник вимогам адміністрації. Ну просто злочин, який підриває під корінь існування та роботу всієї колонії

Додали йому, що ще ходив у власному одязі, відмовившись від форменного. У результаті – два нових роки.

Хвороба нирок - не завада

Та особливим цинізмом відзначилися у Коростенській виправній колонії № 71. Тут вирішили провчити та непокору “організувати” важкохворому.

Сергій у суді підтвердив, що відмовлявся іноді працювати, окільки має хворобу нирок, які болем його турбували.

У засідання викликали тюремного медика. Лікар підтвердив, що Сергій відбуваючи покарання в колонії, перебував під медичним оглядом та періодично звертався до медчастини за медичною допомогою.

XI.

Відмовився платити данину, доносити, скаржився прокурору. Кому в колоніях додають строки

Уродженець Білорусі неодноразово скаржився прокурору на дії працівників Житомирської зони. Юрій стверджував, що робив це усно, а письмово написати скарги не міг – бо працівники 4-ої колонії відмовлялися видати йому ручку та папір. І саме через його скарги, у адміністрації виникла особиста неприязнь до нього.

На такій версії подій наполягав Юрій у Богунському районному суді Житомира. Із подачі 4-ої колонії йому світив новий строк – за злісну непокору адміністрації установи. Юрій вину не визнав.

Одягали наручники, били дубинкою

- На мене одягали наручники, змушували присідати, били дубинкою – розкаже він судді.

Юрій наполягав, що не міг прибирати  за станом здоров’я. Погане самопочуття, проблеми з хребтом та шлунком, загострення язви перешкоджали йому виконувати роботи з благоустрою території.

Юрій систематично звертався до лікаря колонії, вживав пігулки.

Засуджений був оглянутий лікарською комісією, яка прийняла рішення про направлення на госпіталізацію. В послідуючому, був етапований до лікарні в Шепетівській ВК-98. Пролежав у стаціонарі терапевтичного відділення, де йому були встановлені обмеження фізичних навантажень, протипоказана важка фізична праця, призначено дієтичне харчування.

Згідно виписки із медичної картки, Юрію встановлено діагноз: наслідки перенесеної хвороби, кіфотична деформація грудного відділу хребта.

Але суд критично оцінив доводи Юрія, розцінюючи їх як намагання уникнути кримінальної відповідальності.

Суддя аргументував це тим, що з досліджених в судовому засіданні медичних документів засуджений має ряд хронічних хвороб, які звільняють його лише від важкої праці.

А роботи по прибиранню, начебто не впливали на стан його здоров`я і його не погіршували.

Неупередженому ставленню працівників колонії суддя підтвердження не знайшов.

Юрію, якому залишалося відбути 14 днів із 5 років попереднього терміну, присудили 1.5 роки за злісну непокору.

Викривав протиправну діяльність

Як бачимо, особлива увага в колоніях до тих, які пишуть скарги або викривають незаконні дії тюремних працівників. Таких навіть “дістануть”, коли вони будуть уже на волі.

Як трапилося із Денисом із Первомайської 117-тої, який отримав свій новий рік  в’язниці за злісну непокору.

У суді він так і розповідав: адміністрація Первомайської ВК-117  мала на меті покарати його за вчинені ним дії, щодо викриття протиправної діяльності персоналу ДУ «Бердянська виправна колонія (№77)», де він раніше відбував покарання.

Денис неодноразово у суді підтверджував і те, що режиму відбування покарань не порушував. Прибирати відмовлявся лише тоді, коли здійснювався відеозапис. Однак коли відеозапис зупинявся, заявляв про своє бажання виконати висунуті представником адміністрації установи вимоги та здійснював прибирання в камері.

Коли у суді проголошували вирок, Денис на волі встиг пробути лише 4.5 місяці.

Будеш доносити на інших засуджених?

Олександр із Криворізької ВК-80 у суді розповів, що йому пропонували доносити на інших засуджених, він відмовився, і за це до нього було упереджене ставлення. Вину у скоєнні злочину “злісної непокори” він не визнав, оскільки все це провокація проти нього.

Але суд при винесенні вироку цього не врахував.

1 рік за гратами. Новий рік. І повернення назад до в’язниці. Адже на час вироку суду, Олександр уже був звільнений на волю за попередню судимість.

Вимагання грошей керівниками колонії

А от засуджений Володимир, із Бориспільської виправної колонії № 119 у суді розповів, що заступник керівника установи вимагав від нього 1000 доларів. Володимир відмовився платити. Саме тому у працівників колонії сформувалося упереджене до нього ставлення. Володимир вини не визнав повністю, категорично оспорював факт злісної непокори законним вимогам адміністрації зони, вказавши, що обвинувачення є надуманим, а докази сфальсифікованими працівниками колонії.

За клопотанням сторони захисту, судом було допитано свідка захисту, який показав, що він відбував покарання у БВК № 119 у той час, що і Володимир.

Свідок розповів, що після незначного часу перебування в колонії, відносно нього було вчинені незаконні дії - вимагання працівниками установи грошових коштів. Одним із вимагачів свідок назвав – особисто начальника колонії.

Гроші вимагали за те, щоб під час відбування покарання уникнути різних неприємних ситуацій з представниками адміністрації установи.

Свідок розповів, що про вимагання грошей він також чув і від інших засуджених - за те, щоб останні нормально відбували покарання.

Володимир наполягав у суді, що відмовлявся від прибирання території, оскільки був хворий і фізично не міг виконувати ці роботи. Він має серйозні проблеми зі здоров`ям, потребував госпіталізації, однак працівники колонії не реагували на його звернення. Із висновками за результатами його огляду фельдшером медичної установи, він не погоджувався, оскільки вони були поверхневими та не відповідали дійсному стану його здоров`я.

Кожного разу, будучи на дисциплінарній комісії, він бажав скористатися правовою допомогою, просив надати йому адвоката, однак участь останнього так і не була забезпечена. Відмову від адвоката він ніколи не писав. Вважав справу сфабрикованою через неприязні відносини з працівниками колонії.

Дата 24 жовтня 2022 року, увійде золотими літерами до календаря українських правозахисників. Адже тоді, суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Сергій Вознюк виніс єдиний за останні шість років виправдувальний вирок судом першої інстанції – по 391-ій статті.

Суддя визнав неналежними доказами переважну більшість документів з колонії, які були покладені в основу обвинувачення. Як і відеозаписи.

Доводи, що засуджений в категоричній формі відмовився виконати саме законну вимоги адміністрації, ґрунтуються виключно на припущеннях, що є неприпустимим - встановив вершитель правосуддя.

Також суддя аргументував свій виправдувальний вирок тим, що в основу обвинувачення Володимира за ст. 391 КК були покладені ті ж факти (однакові порушення правил проживання) на підставі яких до нього попередньо уже застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.

На думку суду, застосування кримінальної відповідальності до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, на підставі сукупності аналогічних дисциплінарних правопорушень, за кожне з яких вона зазнала стягнення, порушує принцип non bis in idem ("двічі за одне й те саме не карають"), передбачений ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

01.06.2026