Тюремна імперія України. Концтабори XXI століття для інвалідів та важкохворих

VI.

- Мы тебя сотрём в порошок -. Опєра "ламають" засуджених в туберкульозній колонії на Дніпрі

Жорсткий пресинг на важкохворих засуджених ще більше посилився після наших журналістських запитів. Заяви до прокуратури, ДКВС, Уповноваженого ВРУ з прав людини викликали каральні заходи проти осіб, які до нас звернулися.

Наступного дня, після того, як ми розіслали звернення із переліком фактів ймовірного жорстокого поводження та репресій у Дніпропетровській спеціалізованій туберкульозній лікарні №89 при тутешній Дніпровській виправній колонії, ініціатора звернення до журналістів, хворого Сергія Кириченка кинули в карцер – дисциплінарний ізолятор.

Ще одного хворого, військового Михайла Корецького, перевели до іншого відділення.

Олександра Дяченка, який наважився відкрито заявити про зловживання у колонії, змусили написати заяву, що його спроба покінчити життя самогубством була викликана не через переслідування із боку оперативників.

А начальник оперативної частини колонії, кажуть, штучно почав створювати конфліктні ситуації між хворими в’язнями, які наважилися відкрито заявити журналістам про пресинг, та іншими засудженими.

Опєра Дніпровської виправної колонії № 89

Сергій Кириченко відбував покарання у Харківській ВК-43. Він судимий не один раз. Вчинення злочинів визнає. Каже, що розкаявся. Перед останньою судимістю, після чергової відсидки, Сергій активно волонтерив в притулку для врятованих тварин у Циркунах на Харківщині. Рятував з прифронтових регіонів собак та котів.

Його цивільна дружина з дитиною на тимчасово окупованій території.

Отримавши черговий строк, Сергій вирішив піти добровольцем на війну. Каже вирішив твердо “искупить вину кровью” штурмуючи ворожі посадки.

Перебуваючи у Харківській ВК-43, Кириченко отримав від військової частини письмову згоду на службу у штурмовому спеціалізованому батальйоні ШКВАЛ. Але ВЛК не пройшов. Із підозрою на захворювання його перевели до туберкульозної лікарні при виправній колонії № 89 у Дніпрі.

Туберкульоз підтвердився. Кириченко більш як на рік застряг на лікуванні.

Орієнтовно пів року тому, на їх 89-ту зону приїхав новий начальник оперативної частини Єгор Пасько. Цей опер встиг попрацювати і на Сумщині, в Роменській 56-ій колонії, і на Київщині в Бориспільській ВК-119.

Очоливши оперчастину, Єгор Пасько взяв собі в допомогу Миколу Біленка. 

Від того часу на частину засуджених, Дніпровської колонії, за їх словами, почався тиск. Кажуть, що їх почали змушувати до співпраці – доносити на інших в’язнів. На відмови Пасько та Біленко реагували жорстко та із натхненням.

Почалися переслідування неугодних та ламання незговірливих.

"Мы вам грусти подкинем"

- На саму Пасху мене викликав в “штаб” начальник оперативної частини Єгор Пасько. Почав на мене тиснути, пропонувати співпрацю. Щоб я доносив на інших засуджених. Я от тісно спілкувався із Кирилом, що провертав різні афери. Той нещодавно звільнився.

От начальник оперчастини, став наполягати, щоб я підтримував із ним постійно зв’язок, розпитував.

“Передаш мені, коли він шось буде планувати провернути. Ми його кинем в розробку і “приделаем мусорам”, - описує Кириченко розмову із Паськом.

Кириченко від відповіді ухилився, мовляв подумаю. Коли минуло тижні три, а доноси від засудженого Паську не почали поступати, начальник оперчастини активізував свої зусилля.

- Ініціювали обшуки. Залітали майже щодня. Опера, інспектори. Дійшло до смішного. Після якогось обшуку у мене труси попропадали. Після іншого – кілька пар нових носків. Чергового разу сковорідку відібрали, - описує Кириченко.

- Під час одного з обшуків забрали мій планшет. За годину мене викликає до себе Пасько. Каже, що у мене була розблокована відео камера. Дивлюся, від мого планшету купа дротів, техніка різна підключена. Він сам розблокував камеру.

Каже, я вилучаю планшет. Я відповів, що буду скаржитися. Пасько накинувся на мене, почав бити по голові та животу, - каже Кириченко.

За словами багатьох хворих на туберкульоз, усі передачі, які їм надсилають з волі, “йдуть” через оперативну частину. І від оперів залежить, чи видадуть засудженому посилку.

Кириченка повідомив, що на нього почався тиск, у цьому плані, зі сторони опера Миколи Біленка. Засуджений розповів, що підлеглий Паська заборонив працівникові, відповідальному за видачу передач, віддати Сергію 10 кг чаю, надісланих знайомими.

- Він наказав, видавати мені виключно по кілограму. В результаті зникло біля трьох кілограмів. А Біленко каже мені, що все, чай закінчився. Так мені почали псувати все лікування. –

“Через тиск я ковтнув частину держака ложки”

Олександр Дяченко, інший хворий із туберкульозної лікарні при 89-ій колонії повідомив нам, що з метою припинення на нього тиску оперативників, він вдався до безпрецедентних дій – ковтнув частину держака ложки.

- Через кілька днів, як перевели сюди на лікування з Синельниківської ВК-94, мене викликали в “штаб”. В кабінеті був Пасько і Біленко. Почали вербувати, щоб я “стучав” на засуджених. Був очима оперативників, розповідав, хто і чим займається, хто з ким контактує на волі.

Почали заохочувати, що чіпати не будуть, зможу користуватися мобільним. Типу, тобі тут ще сидіти, і сидіти. Будеш мати доступ до WI-FI, кращі умови. В такому роді.

Я з ходу відмовився. У них настрій відразу помінявся. Почали погрожувати -  що відправлять в іншу колонію з супровідним листом і там мене зітруть з лиця землі.

За 10 днів увірвалися до мене в палату. Почали речі розривати, Пасько кричав, що треба було погоджуватися на співпрацю. Забрали мобільний телефон.

Тим, хто із ними відмовляється співпрацювати – погрожують, застосовують фізичну силу.

Єгор Пасько мені продовжував погрожувати. Через його тиск, я ковтнув частину ложки, – повідомив Олександр Дяченко.

“Один із хворих готовий зашити собі рот”

Інший засуджений повідомив нам, що близько 40 хворих, що перебувають на лікуванні в Дніпропетровській спеціалізованій туберкульозній лікарні № 89 при виправній колонії, також стикнулися із методами роботи дуету Паська - Біленка.

- На мене давив Пасько, щоб я доносив, хто “на зону наркотік тяне”. Усім хто відмовляється вони погрожують, можуть вдарити. Якщо до нас у лікарню приїдуть із візитом представники Уповноваженого, всі ці засуджені будуть говорити. Вони бояться зараз відкрито робити заяви вам, журналістам, через очевидну помсту з боку персоналу. Але представникам Уповноваженого, очно все розкажуть.

Одного із хворих ці опера до такого довели, що він збирається зашити собі рот. Це в прямому значенні. Взяти нитку і зашити собі губи, - наполягає засуджений.

Має претензії до оперативника Біленка і хворий військовий Михайло Корецький. Каже, що працівник заборонив видати йому два мішки картоплі, що надіслали рідні.

- Біленко наказав “посильному” видавати по 1 кілограму. В результаті, в сумі мені видали один мішок. 30 кілограмів зникли. Я питаю в нього, а де решта. А Біленко посміхається – закінчилася, - описав нам події засуджений.

Нібито за ці фото та розблоковану відео камеру планшета, Кириченка ізолювали в ДІЗО.

Корецького перевели в інше відділення.

Ми змогли отримати інформацію і від третього скаржника. Олександр Дяченко повідомив нам, що після цих подій, його до себе в кабінет викликав Єгор Пасько.

“Мы тебя сотрём в порошок”

- Пиши заяву, що ковтнув частинку держака ложки через тиск на тебе іншого засудженого.

Тобі потрібна операція, а від мене залежить, чи тебе на неї повезуть. Чи не повезуть, - передає слова начальника оперативної частини Олександр Дяченко.

Інший засуджений, із яким ми контактуємо повідомив, що йому розповіли лікарі про неодноразові візити до них Паська, який почав активно цікавитися, як можна виписати із лікарні Кириченка.

Також цей засуджений повідомив нам, що оперативники почали перешкоджати в отриманні посилок і іншим хворим. Та розповідати їм, що це все відбувається, через звернення Кириченка до журналістів. І щоб інші засуджені “вплинули” на скаржника.

- Пасько ходить по колонії, і розказує “близьким” йому в’язням, що йому нічого не зроблять. І він все рівно тут залишиться. Хвалиться своїм двоюрідним братом з прокуратури, - повідомляє засуджений.

А от в. о. начальника Олег Степанюк, з  Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, підготував більш розлогу відповідь:

“… було ініційовано та проведено перевірку викладених можливих порушень у межах якого здійснено виїзд до державної установи «Дніпровська виправна колонія (№ 89)» та Дніпропетровської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 89. За результатами перевірки повідомляємо наступне:

Під час конфіденційних бесід із засудженими Кириченком С.А., Дяченком О.В., Корецьким М.В. та іншими утримуваними особами фактів застосування фізичного насильства, побоїв або погроз з боку Паська Є. В. та Біленка М. В. виявлено не було”.

В той же час сам Сергій Кириченко спростовує таку інформацію Міжрегіонального управління стосовно своєї позиції.

- Це неправда. Я такого не говорив та не підписував. У свої поясненнях я написав і підтвердив, що зазнавав посійного психологічного тиску зі сторони Паська і Біленка.

Я також письмово підтвердив, що до мене застосовувалася фізична сила.

Усі відписки з боку управління чи адміністрації установи про те, що я нібито заперечував факт застосування до мене неправомірних дій з боку оперативного співробітника Пасько, не відповідають дійсності. - 

Вище ми також вже описали, що відбулося після наших журналістських звернень. І що Пасько, за словами Дяченка, змусив його під тиском написати відповідну заяву.

Також Міжрегіональне управління стверджує, що фактів привласнення речей та передач не встановлено, а видача продуктів здійснюється відповідно до вимог Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання.

…Уповноважений Верховної Ради України з прав людини відмовився здійснити позаплановий моніторинговий візит до.

Західна окружна прокуратури м. Дніпра відмовилася проводити перевірку описаних нами зловживань.

Відповідей від Єгора Паська та Миколи Біленка ми не отримали.

Якщо під час перебування у колонії чи СІЗО в ув’язненого виявлять рак, то шансів на те, що людина залишиться живою практично не має. У пенітенціарній медицині України, в XXI столітті, не проводиться лікування методами хіміотерапії, таргетної терапії, імунотерапії, променевої терапії та оперативні онкологічні втручання. Взагалі. У жодній установі. Такі кричущі факти повідомила нам у відповідь на запит Державна установа “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України”.

Тюремні медики пишуть, що в установах ДКВС у 2021-2026 рр. від онкологічних захворювань померло 146 осіб. І це не дивно, з огляду на те, що основні методи лікування хворим на рак, які передбачені Медичними протоколами, ув’язненим не надаються.

Тому онкохворий майже не має шансів залишитися живим.

Єдина надія у такої категорії ув’язнених – звільнення від відбування покарання у зв’язку із тяжкою хворобою. Ця процедура покликана забезпечити право засудженого на належне лікування та можливість зберегти власне життя. Та цей порядок, якщо розглядати порятунок життя онкохворих не є дієвим. Бо діагноз ув’язненого повинен підпадати під Перелік захворювань, які є підставою для звільнення від подальшого відбування покарання. І при нинішньому законодавстві, вийти на волю для лікування можуть виключно онкохворі із четвертою стадією, яка на порятунок залишає мізерні шанси.

Хворі на рак із першою, другою, третьою стадіями, коли при застосуванні сучасних методів лікування хіміотерапії, таргетної терапії, імунотерапії, променевої терапії, оперативних онкологічних втручання могли б мати шанси вилікуватися чи продовжити життя на багато років, не мають можливостей звільнитися за цією процедурою.

Український правозахисник Андрій Діденко, з Харківської правозахисної групи, багато років виборює права засуджених на належне лікування. Він звертає увагу на недосконалість нинішньої процедури.

- Я маю акцентувати увагу на таких аспектах: сам факт такого звільнення можливий в певних випадках. Найголовніше – захворювання цієї людини має міститися в Переліку захворювань. Але, то такі захворювання, коли людина вже фактично одною ногою у могилі. Наприклад, якщо це онкологія – то четверта клінічна стадія.

Другий аспект не менш важливий: що це захворювання перешкоджає подальшому відбуванню покарань - каже Андрій Діденко.

Однією із історій “смерті” є справа Віталія Матухна, яку ми висвітлювали у минулому. Попри рішення Європейського суду з прав людини, медична тюремна система не дала йому шансу вижити.

У Матухна виявили рак кореня язика третьої стадії весною 2022 року. Такий стан хворого вимагав негайного комплексного лікування в онкологічному закладі: поєднання операції, променевої та хіміотерапії. Але як ми зазначали вище, жоден із цих методів у тюремній медицині не застосовують.

Віталія Матухна перевели до Львівської багатопрофільної лікарні №19 при Львівському СІЗО.

Рак прогресував і переріс у четверту стадію.

Увесь цей час правозахисники боролися за його звільнення на підставі важкого захворювання. Через небезпеку для життя хворого адвокати звернулися до Європейського суду з прав людини, який 9 грудня 2022 року застосував Правило 39 Регламенту щодо вжиття Україною тимчасових заходів. ЄСПЛ закликав забезпечити належне обстеження та лікування.

Але те, що ми почули на суді, просто вбило на повал. Прокурори наполягали, що Віталій Матухно отримує необхідне лікування, його стан здоров’я підтримується на належному рівні, і не перешкоджає перебуванню у місцях позбавлення волі.

А яке ж таке лікування надавали Матухну? Особливе обурення викликає виступ у суді тюремного онколога Олександра Грицаїшина. Бо медик повідомив, які методи застосовують до лікування Матухна: знеболення, соціально-побутові умови, а також психологічні і духовні моменти.

І це при раку четвертої стадії.

А ще тюремний онколог похвалився суддям, що не так і погано Матухна й лікують, бо прогнозували, що зможе він прожити 1.5-2 місяці, а минуло вдвічі довше і він ще живий.

На переконання правозахисників, ці умови утримання є брутальними порушеннями прав людини, зокрема статті 3 Конвенції з прав людини (катування), про що ЄСПЛ прямо зазначив в своєму рішенні. 

30 січня 2023 року колегія суддів Львівського апеляційного суду залишила Віталія Матухна за гратами.

На четвертий день після засідання суду хворий помер.

(фото - ХПГ)

Хворого фактично прирекли помирати, бо сім місяців, які б можна було використати у цивільних лікарнях для порятунку онкохворого, Рубченко отримував перев’язки, антибіотики, знеболювальні.

Загалом, за надісланими нам ЦОЗ ДКВС України даними, у 2021-2026 рр. (станом на 31 березня) через хвороби померло 2 009 засуджених та ув’язнених.

Ми вирішили прослідкувати динаміку по останніх роках, та порівняти цю цифру із кількість осіб, яких утримували у відповідні періоди в установах ДКВС.

У 2021 році в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах утримувалося 49 823 особи. Померло від захворювань – 454 особи. У відсотковому співвідношенні – 0,911%.

У 2022 році – відповідно 48 251. Померло від захворювань – 432. У відсотковому співвідношенні – 0,895%

У 2023 році – 42 726 і 361 особа – 0,845%.

У 2024 році – 44 024 і 368 особа – 0,836%.

У 2025 році – 37 119 і 306 осіб – 0,824%.

У 2026 році (перший квартал) – 34 925 і 88 осіб. У відсотковому співвідношенні, якщо розглянути у співвідношенні до чотирьох кварталів -  1,008 %.

Кількість померлих від хвороб у відсотковому відношенні до кількості утримуваних, залишається майже на одному рівні, щоправда бачимо тенденцію у 2021-2025 рр. на щорічне зменшення – хоча й у мізерному співвідношенні.

Натомість цифри за перший квартал цього року показують різкий скачок кількості померлих у 2026-ому – в порівнянні із п’ятьма минулими роками. І якщо така тенденційність збережеться впродовж року – то він стане рекордним у зниженні якості надання медичної допомоги у порівнянні з минулими періодами.

Правозахисник Андрій Діденко звертає увагу і на іншу проблематику в системі звільнення від відбування покарання через важке захворювання. Зокрема щодо осіб, які страждають на психічні розлади, або прикуті до ліжка.

- Я нещодавно відвідував двох пацієнтів. Один у Стрижавській багатопрофільній лікарні №81, а другий у Старобабанівській ВК-92. І тому, і тому відбувати покарання ще біля п’яти років.

Перший – його звати Геннадій. Він засуджений за ДТП, яка сталася ще в 2017 році. Коли його лікували, йому занесли інфекцію. Із ним зараз критична ситуація: постійно накопичується гній, який потрібно систематично відкачувати. Йому видалили вже п’ять ребер. Він постійно повинен перебувати в спеціалізованому мед закладі із відповідними фахівці, які вміють це робити.

Але в чому нюанс – його захворювання не підпадає в цей Перелік хвороб. Тому через суд його звільнити за станом здоров’я неможливо.

Другий пацієнт – його звати Сергій. Він лежить, не рухається, не може себе обслуговувати, в памперсах. І його захворювання також не підпадає в цей Перелік. Як бути з такими людьми?

В контексті звільнення осіб через важкі захворювання, я хотів би згадати одну проблему, яка фактично не вирішується в нашій країні. Йдеться про звільнення осіб від відбування покарань через психічні розлади. Мова йде саме про звільнення із переведенням на лікування у спеціалізовані психіатричні заклади.

Відповідно до тієї ж самої 84 статті Кримінального кодексу, така можливість передбачена. Але по факту таких випадків не має.

Я відправив запит в ЦОЗ ДКВС і отримав відповідь, що за останні 5 років таких звільнень було 4. Серед засуджених до довічного позбавлення волі – жодного.

В ході наших моніторингових візитів, мені відомо про десять таких випадків наявності важких психічних захворювань у довічно засуджених. І це впливає як на персонал, так і на співкамерників.

От у Замковій ВК-58, засуджений який мав психічні розлади, цілеспрямовано вбив другого засудженого. І це наслідок не вирішування такої проблематики в країні, - підсумовує Андрій Діденко

Численні українські правозахисні організації не один рік намагаються вплинути на ситуацію із неналежним лікуванням в місцях несвободи.

І вирішення цієї проблеми лежить на поверхні – підпорядкувати пенітенціарну медицину Міністерству охорони здоров’я. Тоді у місцях позбавлення волі, буде можливість вивести якість надання меддопомоги до рівня цивільних лікарень.

(фото - ГО "Захист в'язнів України")

2024-ий рік. Софіївська виправна колонія № 45 на Дніпропетровщині. Через несилу терпіти репресії та катування, частина із засуджених повстає. Вони йдуть до активістів, щоб встановити справедливість.

У цій колонії адміністрація організувала системні побиття засуджених, руками своїх помічників із числа утримуваних в колонії (активістів). Ряд засуджених розповідали, що працівники зони постачали наркотики та горілку.

На численні скарги про жорстоке поводження відреагували правозахисники. Монітори з Харківської правозахисної групи вчергове приїхали до цієї колонії.

Ряд засуджених, які зазнали насильства розповіли правозахисникам, що активісти, які співпрацювали із адміністрацією колонії, систематично били людей у відділеннях, замотували в скотч, знущалися.

Засуджені розповідали про знущання над ними активістів, показували докази торгівлі наркотикиками, називали прізвища працівників колонії, що проносили наркотики та горілку.

Також відомо про численні випадки, коли прислужники адміністрації “мочилися” на новоприбулих засуджених. Це відбувалося в черговій частині, а також карантинному блоці - адміністративних приміщеннях, куди відповідно вхід був можливим виключно із дозволу адміністрації колонії.

Коли в цій Софіївській колонії велика кількість ув'язаних повстали проти насильства, на територію колонії було введене воєнізоване формування. Тих, хто наважилися виступити проти організованої керівництвом зони жорстокості, побили. В кінцевому результаті, на всі їхні заяви про торгівлю наркотиками, та системне насильство, проти самих же шістьох побитих відкрили кримінальне провадження – за дезорганізацію роботи установи.

ГО “Захист в’язнів України” багато років викривала та оприлюднювала факти порушення прав людини у Софіївській ВК-45, з метою притягнення винних до відповідальності. Правозахисник Олег Цвілий, розповів нам шокуючі деталі безпрецедентної жорстокості у цій колонії, яку задокументувала “Захист в’язнів України”.

- Софіївська виправна колонія № 45 була для осіб з інвалідністю. Це єдина колонія на всю Україну, куди звозили інвалідів.

Там при колонії була лікарня, два відділення - терапевтичне і неврологічне. Але ми зафіксували, що у відділеннях не було жодного лікаря.

Ми приїжджали, бачили у лікарні призначення на тиждень вперед розписані. Ліки дорогущі.

А по факту засуджені розповідали, що їм тих ліків ніхто не видавав. Нам розповіли, що прямо біля колонії працюють аптеки, де ці всі ліки потрапляли на прилавки для продажу.

Ми також встановили, що у тих осіб з інвалідністю, з їх пенсій, відбирали гроші – за послуги, які повинні були надаватися безкоштовно.

У колонії було відділення здорових людей. Оцих всіляких помічників адміністрації. Скажемо так, “капо розработчиків” - свавільних безпредільщиків, які ще з часів свого перебування по СІЗО, працювали на замовлення керівництва установ. Зокрема, організовували прес-камери в тому ж Криворізькому чи Дніпровському СІЗО. Там вони зламали немало людських доль, вибиваючи явки з повинною в ув’язнених.

І от ці активісти, у Софіївській колонії, за організації адміністрації, вчиняли свавілля, розправи, знущання над хворими з інвалідністю.

Ці активісти мали повноваження від керівництва колонії, та піддавали тортурам інвалідів.

Історія ця не почалася в 2024 році, вона тягнулася давно. Так у 22 році звільнився засуджений, якому вдалося винести із колонії та оприлюднити відео, на якому самі ці козли – активісти, зв'язують скотчем засуджених і на них випорожняються (пісяють).

Щоб ви розуміли, для засуджених це найбільша трагедія в житті. Взагалі це "соціальна смерть" називається.

Ці активісти, знущаючись ламали інших засуджених і мали за це різноманітні привілеї від адміністрації колонії. Були звільненими від дотримання режиму, могли носити цивільний одяг, користувалися мобільними телефонами, вживали алкогольні та наркотичні засоби, - розповів Олег Цвілий.

Станом на сьогодні, жоден із працівників Софіївської ВК-45, за організацію такого “концтабору” для осіб з інвалідністю, не поніс покарання. Сама колонія наприкінці 2024 року реорганізована у табір для військовополонених.

Її начальник у 2021-2024 роках Олександр Цибулько, у подальшому очолив Жовтоводську ВК-26. Зараз працює заступником начальника Водянської виправної колонії № 146. За звірства, які панували у Софіївській зоні його до відповідальності притягнуто не було.

Денис Яценко, помічник начальника Софіївської колонії, якого засуджені звинувачували у занесенні в колонію горілки та наркотиків для активістів, також залишився в системі. Сьогодні він помічник начальника згаданого табору для військовополонених, який функціонує в стінах цієї зони.

01.06.2026