Концтабір Бахмутського СІЗО та пекло Синельниківської ЗОНИ

05.06.2022

Зашиті голови, опухлі спини, усі тіла в синцях. Це буденна реальність Бахмутської установи виконання покарань № 6 на Донеччині. Тут працівники організовують торгівлю наркотиками, відбирають передачі, вимагають гроші та катують в’язнів. І все це відбувається у 21 столітті — за потуранням вищого керівництва та органів прокуратури. В’язні безправні, правозахисники безсилі, а родичі продають останнє — аби платити керівництву СІЗО хабарі.

Мені написав листи двадцять один в’язень. Тож згідно них можна відтворити хронологію подій.

Катування почалися у камері № 29. Працівники у масках почали катувати двадцятип’ятирічного Дмитра Василевського, а також Рустама Михтєєва та Івана Сисоєва.

Та виглядає, що у Бахмутському СІЗО побити в’язнів не достатно. Потрібно ще й зламати їх волю, принизити.

Так, Андрія Рудяка та Євгена Тарусина Е. працівники змусила стати перед ними на коліна.

Після цього на Василевського одягли наручники, винесли з камери і кинули в коридорі на підлозі. Інспектор відділу режиму і охорони Дмитро Лунякін почав бити його ногами по голові.

Через шість днів, у цю ж камеру знову прийшли з обшуком. Тепер Василевського били гумовими палицями двоє працівників. Один із них — Микола — корпусний.

Після катувань, в’язня кинули в дисциплінарний ізолятор (ДІЗО).

Такі побиття — не є якимось окремими виключеннями. Коли працівники СІЗО застосовують спеціальні засоби до в’язнів. Адже тут б’ють постіно і систематично.

Справжню катівню влаштували 27 січня. Працівники познущалися із в’язнів трьох камер.

І знову — під приводом обшуків.

Чоловіки у балаклавах забігли в камеру № 63 і почали бити всіх підряд.

Особливо дісталося Олександру Бутиріну, Генадію Артеменко, в’язням Троцькому та Чеботарю.

Серед катів потерпілі впізнали режимного працівника Дмитра Гришка.

Побитих, напівголих кинули у ДІЗО.

Та катам було мало — і вони хотіли крові. Наступною була камера №178. Зайшли без пояснень — і без причин стали бити людей руками, ногами та палками.

Олегу Кузьменко розбили голову (згодом лікарі накладали шви). Після побоїв спина опухла, та стала більшою вдвічі — начебто виріс горб.

Жорстоко побили і Віктора Пташнікова.

А закінчити вирішили у камері № 75 — де знаходиться лікарня. Побили хворих Суркова та Володька.

Хоча кати були у балаклавах, та коли вийшли у коридори, то засуджені із інших камер побачили серед них уже згаданого Дмитра Лунякіна та начальника оперативної частини Максима Меценка.

У в’язнів не так багато способів захиститися від незаконних дій адміністрації установ. Тож, щоб припинити хвилю катувань, утриманці СІЗО вдалися до чи не єдиних. Анатолій Гейченко та Олександр Олійник порізали собі вени. У цих в’язнів окремі історії. Вони стосуються утримання в одиночних камерах. Так, на час подій, Олійника тримали в одиночці п’ятий рік !

Другий механізм, який застосували в’язні — оголошення голодування. Мені переслали 20 заяв — про відмову від вживання їжі — через масові побиття у СІЗО. В’язні також вимагали зустрічі із прокурором.

(з іншими заявами можна ознайомитися за цим посиланням)

Після отримання копій заяв від в’язнів, фото та відео, я написав більше 50 звернень. До органів прокуратури, ДБР, Міністерства Юстиції України, Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, правозахисників.

Після цього, на в’язнів почався пресинг. Анатолій Гейченко, який на знак спротиву порізав вени, повідомив, що побитим в’язням почали погрожувати. Працівники адміністрації змушували їх відмовитися від своїх заяв та скарг.

Згідно відповіді, яку мені надіслав начальник Бахмутської установи виконання покарань № 6 - начальник арештного дому полковник Євген Динник — на адресу керівництва СІЗО надійшла всього лише одна заява (скарга) на відмову від вживання їжі !

Такі от історії — у нашої редакції є 20 заяв. А в СІЗО — зареєстрували тільки одну.

Хоча, згідно чинних нормативно правових актів, кожну таку письмову заяву керівництво установи зобов’язане зареєструвати в обов’язковому порядку. А також — по кожному окремому випадку - направити спецповідомлення на адресу Прокурора Донецької області П. Угровецького та до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

Почався пресинг і Анатолія Гейченка:

- Тобі привіт від начальника, ти так нічого не зрозумів, поїдеш на 45-й табір чи на Харківщину, там тебе “обоссут” і забудуть про тебе, звідти ти вже не повернешся... Скоро в тебе туберкульоз і ВІЧ знайдуть, подумай про це» - сказав Гейченкові із за дверей камери один із працівників СІЗО.

(Євген Захаров, правозахисник)

Євген Динник, начальник Бахмутського СІЗО, також заперечує і самі факти побиття в’язнів. Згідно його відповіді, дії працівників установи були законними. Та вчинялися згідно ст. 18 Закону України “Про попереднє ув’язнення”.

Керівник СІЗО наполягає, що до в’язнів було застосовано виключно наручники та загин рук за спину. Про кожен такий факт повідомлялося Прокурора Донецької області П. Угровецького та до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

Також, за переконанням Є. Динника, після кожного епізоду застосування спеціальних заходів, проводилися медичні огляди, і жодного разу тілесних ушкоджень виявлено не було.

(Євген Динник (в мундирі)

І з тим можна було б погодитися. Якщо б в’язням не вдалося зробити фото та передати нашій редакції. Численні синці на руках, обличчі, тулубі. Опухлі спини. Зашиті голови.

Разом із зверненнями, я надіслав фото до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини.

9 лютого представником Уповноваженого з дотримання прав жителів в Донецькій та Луганській областях Костянтином Черніковим та співробітниками Управління Олександром Дворніком, Олександром Дубіною та Антоном Петровим було здійснено позаплановий моніторинговий візит з метою перевірки зазначених фактів. Під час візиту співробітниками Секретаріату було проведено конфіденційне спілкування з 26 ув’язненими, в ході якого встановлено, що дійсно 27.01.2022 адміністрацією установи відносно деяких ув’язнених були застосовані заходи фізичного впливу.

Поряд з тим, варто відзначити, що я надіслав 25 звернень — до народних депутатів України - членів Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності.

Із них відреагувала лише народний депутат України Юлія Яцик — яка надіслала депутатські звернення у ряд інстанцій.

Відразу, за кілька днів надійшла відповідь із Донецької обласної прокуратури. Зокрема, мені повідомили, що ще від 31 січня, слідчими першого слідчого відділу територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, здійснюється досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст 365 КК України — перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.

До слова, мені вдалося встановити, що знущання і катування, які мали місце у січні в Бахмутській установі виконання покарань № 6 — не є поодиноким явищем.

Так — за процесуального керівництва прокуратури Донецької області, здійснюється досудове розслідування за фактом доведення до спроб самогубства одного із ув'язнених.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у листопаді 2019 – січні 2020 року адміністрація установи систематично знущалася над ув'язненим та порушувала його права. Через таке ставлення чоловік, перебуваючи в карцері, тричі намагався покінчити життя самогубством.

Крім цього, керівництво установи не вносило відомостей про спроби самогубства до книги обліку заяв та повідомлень про скоєні кримінальні правопорушення та інші події.

Як — і у випадку із заявами про побиття та оголошення голодування у січні цього року.

Чому застосовують катування

Мені вдалося отримати два відео звернення із Бахмутського СІЗО. Вони проливають світло на одну із можливих причин застосування катувань у цій установі.

А на цьому відео — Євген Аранський. Він звільнився із Бахмутського СІЗО кілька днів тому. І підтверджує факти вимагання грошей:

Анатолій Гейченко, якого утримують в одиночній камері, також підтверджує вимагання грошей:

- З однієї камери - приблизно від 1 до 3 тисяч гривень на місяць, за те, що був мобільний телефон, нормальний посуд і не проводили обшуків. -

СІЗО — як прибутковий бізнес

На території Бахмутської установи виконання покарань, для працівників може бути ряд видів заробітку. До прикладу, як повідомляють самі в’язні — в СІЗО відбувається незаконна торгівля сигаретами. Сигарети в ув’язнених та засуджених вимагають і забирають працівники установи — при отриманні посилок та передач.

Як стверджує один із в’язнів, продажем сигарет займається Сергій Бариска (працює на прийомі передач). Далі - сигарети розповсюджують через засуджених (помічників адміністрації). Є два номери телефону, які надають для придбання цигарок. На один номер дзвониш і замовляєш сигарети.

А на інший скидаєш гроші.

Відомо, що в українських установах виконанння покарань процвітають і два інших прибуткових незаконних “бізнесів”. Це коли ув’язнені займаються телефонними шахрайствами. Та наркоторгівля.

Чи є таке у Бахмутському СІЗО? Євген Аранський, на камеру чітко розповідає: адміністрація установи пропонувала йому займатися телефонним аферизмом, або наркоторгівлею.

На тому, що в установі має місце наркоторгівля наполягає і Анатолій Гейченко. За його даними, протягом тривалого часу відбувається продаж наркотиків (трава, метадон, таблетки – габана та лірика). В’язень вважає, що поширення наркотиків може контролювати начальник Євген Динник.

Йому начебто допомагають і заносять у СІЗО, уже відзначений у побиттях в’язнів начальник оперативної частини Максим Меценко та старший оперуповноважений оперативної частини Сергій Голованьов.

Після того як наркотики начебто потрапляють у СІЗО, їх заносять у певні камери — на зберігання і далі з цих камер співробітники (корпусні та чергові) розносять по установі.

Я надав цю інформацію і в ДБР, і в Генпрокуратуру. З Прокуратури Донецької області відписали, що дана інформація буде ретельно перевірена під час досудового розслідування.

Звісно, редакція не може звинуватити ані Динника, ані Меценка, ані Голованьова в організації наркоторгівлі в установі. Однак, те, що працівники СІЗО причетні до наркотрафіку — це доконаний факт.

Наведу лише кілька епізодів:

1. Жовтень 2021 — викрито злочинне угрупування, яке діяло мінімум рік. До складу входив працівник Бахмутського СІЗО. Двоє в’язнів приймали замовлення у інших засуджених — на метадон, канабіс, опій. А працівник проносив наркотики в установу.

2. Серпень 2020 — до суду скеровано обвинувальний акт відносно інспектора відділу режиму і охорони.

У його повноважень входив огляд камер та осіб, які тримаються в установі, на предмет недопущення зберігання ними заборонених законом предметів. Натомість, він проносив розфасовані наркотичні засоби та продавав їх у СІЗО.

3. Липень 2018 — затримано працівника, який проносив у СІЗО опій та амфетамін.

4. Лютий 2017 — затриманий черговий працівник СІЗО. Схему постачання організував один із в’язнів. Він залучив до наркотрафіку своїх товаришів на волі. До його обов'язків працівника СІЗО входила доставка «замовлення» покупцям.

Але ж виникає логічна думка — не всі ж працівника Бахмутського СІЗО — нелюди. Повинні ж бути й ті, яких має пекти за закон? Як сказати — адже працюють тут, переважно цілими родинними кланами.

Так, Дмитро Лунякін, який за словами в‘язнів, займається катуваннями. Інспектор відділу режиму і охорони). Його дружина — Христина Лунякіна - старший інспектор відділу по роботі з персоналом в СІЗО.

В установі також працюють Вікторія Лунякіна (Бурякова) - молодший інспектор відділу режиму і охорони. Та її чоловік Дмитро Буряков - начальник відділу інженерно-технічних засобів охорони, інформатизації та зв'язку.

Максим Тимошенко - заступник чергового помічника начальника СІЗО. Який, за твердженнями в’язня Аранського, приніс йому номер банківської карти, на яку той скидав гроші.

Оксана Тимошенко – екс дружина. У минулому працювала молодшим інспектором в Бахмутському СІЗО.

Сергій Голованьов, оперативник, що на переконання в’язня Анатолія Гейченка, причетний до наркотрафіку. Дружина — Юлія Голованьова Юлія Леонідівна - молодший інспектор відділу режиму і охорони.

І таких зв’язків можна простежувати та простежувати.

За офіційними даними “Європейського Комітету з запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню”, Україна перебуває на другому місці у Європі за кількістю випадків катувань, тортур, побиття, згвалтування, вимагання грошей, каліцтва та вбивства у місцях позбавлення волі: виправних колоніях, тюрмах, СІЗО.

Відомі численні факти про знущання над в’язнями, масові побиття та каліцтва у найстрашніших європейських тюрмах в Україні - Олексіївській ВК №25 (Харків), Роменській ВК № 56 (Сумська обл.), Південній ВК № 51 (Одеса), вбивства у Хмельницькому СІЗО, Північній виправній колонії №90 (Херсон), Темнівській ВК №100 (Харківська обл.), систематичні згвалтування у Бердянській ВК №77 (Запорізька обл.); Жовтоводській ВК №26 (Дніпропетровська обл.), Кропивницькому СІЗО, Городищенській ВК № 96 (Рівне), вбивства у Вільнянській ВК № 11 (Запорізька обл.), Замковій ВК № 58 (Хмельниччина), Одеському СІЗО.

Мають місце жахливі факти, коли оперативні частини та керівництво виправних колоній та СІЗО, залучає до своєї злочинної діяльності інших в’язнів. Керівництво пенітенціарних установ використовує інших в’язнів (так званих активістів) для побиття, катування, гвалтування та знущання над іншими в’язнями, з метою систематичного і періодичного вимагання значних сум грошей та матеріальних цінностей від родичів ув’язнених.

Так, нещодавно, журналісти проект “Свої” із Кривого Рогу, опублікували шокуючі відео докази знущань активістів (“козлів”) із засуджених у Софіївській виправній колонії №45 на Дніпропетровщині. Кілька прислужників адміністрації “мочаться” на новоприбулих засуджених. І все це відбувається в черговій частині, а також карантинному блоці, що є адміністративними будівлями, і відповідно вхід туди є можливим виключно із дозволу адміністрації колонії.

Та не варто думати, що Бахмутська установа виконання покарань № 6 — є якимось виключенням. Навпаки, простежується чітка закономірність буденної реальності існування виправних колоній та СІЗО.

Як повідомив заступник начальника управління з організації досудових розслідувань Головного слідчого управління Державного Бюро розслідувань Сергій Костін у програмі “Право на право” державного телеканалу “ДІМ”, тільки упродовж 2019-2020 років ДБР розслідувало понад 70 кримінальних проваджень за фактами організації контрабанди та збуту наркотичних засобів працівниками установ виконання покарань.

До слова, минулого місяця Працівники ДБР повідомили про підозру інспектору відділу нагляду і безпеки Синельниківської виправної колонії.

За оперативною інформацією, 29-річний сержант внутрішньої служби через власні канали придбав чималу партію наркотиків.

Під час особистого огляду у нього виявили та вилучили понад 30 пакунків з канабісом, метадоном, метамфетаміном, димедролом.

Синельниківське пекло

У Синельниківській виправній колонія № 94, утримують чоловіків, які уже раніше відбували покарання. Колонія - одна із знакових в Україні. Керівництво установи тримає засуджених в “єжових рукавицях”.

За даними правозахисників, із в’язнями тут не церемоняться — додаючу додаткових строків.

У Синельниківській ВК № 94 активно користуються ст. 391 КК України - “Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань”.

Так, у 2010 — 2019 році, судами винесено 36 вироків щодо засуджених, які утримувалися у цій колонії. Це друга установа виконання покарань — за кількістю таких справ в Україні.

І як розповідають засуджені, в цій колонії — все як в Бахмуті. Вимагання грошей адміністрацією, телефонний аферизм, наркоторгівля.

(Синельниківська ВК № 94, фото ХПГ)

До мене звернувся засуджений Олександр Дяченко. У нього, та його колеги відібрали планшети (у яких не було сім карт та можливості доступу до інтернету, а відповідно такі пристрої є дозволеними). Дяченко описав, що у нього працівники почали вимагати гроші та погрожували побиттям.

Від безвиході — Дяченко ковтнув держак від ложки. Згодом, коли один із знайомих розповів, що є вказівка адміністрації про побиття — Дяченко ще ковтнув і крючок від нари.

Переслідування засудженого припинилося лише після того, як за моїм зверненням, в колонію приїхали представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Які, також написали звернення і в органи прокуратури.

Дяченко пише, що у минулому, за вказівками адміністрації, його били інші засуджені (активісти).

А коли приїжджав із перевіркою прокурор із Синельниківської прокуратури, то Дяченкові погрожував начальник оперативної частини Федик — щоб засуджений заперечував будь який тиск.

Погрожував Дяченкові неодноразово і заступник начальника колонії Комлик.

За інформацією Дяченка, в ВК № 94 продають наркотики. У цьому беруть участь інші в’язні, які співпрацюють із адміністрацією.

Обіг наркотиків контролює адміністрація. Часто в колонію їх начебто проносить Федик.

Для звітності — засуджених змушують брати на себе злочини — в них нібито знаходять наркотики, які працівники адміністрації приносять і дають самі. З ними домовляються, щоб вони на себе це брали, а за це дають їм колотися.

Наркотики: метадон та маляс.

* За даними одного із засуджених

Розцінки у Синельниківській ВК № 94:

Нелегальне побачення — 1000 грн;

Затягнути посилку з наркотиками чи телефоном — 1000;

Повернути вилучений телефон -500 грн.

Оплата - через засуджених, які працюють із адміністрацією. Гроші кидають на номер телефону, а потім— виводяться.

Бізнес - афери в колоніях:

«Продаж» побутової техніки, кухонних комбайнів, «надання» послуг із вантажних перевезень. Насправді — розводять людей на гроші.

В OLX — викладають повідомлення — про продаж по передоплаті. Або доставка товару, але потрібно оплатити доставку.

І на закінчення. Не лише рядові працівники. .

Так, у 2017 — затримано заступника начальника із соціально-виховної та психологічної роботи, полковника Синельниківської ВК №94. За гроші, він «вирішував питання», щодо умовно-дострокового звільнення засуджених.

Дане розслідування було проведено в рамках проєкту «Стимул для незалежної журналістики в регіонах України», який реалізовувався Литовською спілкою журналістів, Національною спілкою журналістів України та в партнерстві з Центром Східно-Європейських студій.

Центр Східно-Європейських студій, Литовська спілка журналістів та Національна спілка журналістів України можуть не погоджуватися з думкою автора та не несуть відповідальності за викладені факти.