Концтабір Бахмутського СІЗО та пекло Синельниківської ЗОНИ

 
  • Тарас Зозулінський

 

 

05.06.2022

Зашиті голови, опухлі спини, усі тіла в синцях. Це буденна реальність Бахмутської установи виконання покарань № 6 на Донеччині. Тут працівники організовують торгівлю наркотиками, відбирають передачі, вимагають гроші та катують в’язнів. І все це відбувається у 21 столітті — за потуранням вищого керівництва та органів прокуратури. В’язні безправні, правозахисники безсилі, а родичі продають останнє — аби платити керівництву СІЗО хабарі.

- Найбільш жорсткий пресинг почався 13 січня, в переддень Старого Нового Року, - пишуть мені в’язні. - Це було початком відліку усіх подальших подій.

Тоді керівництво СІЗО вирішило почати проводити тотальні обшуки в установі. Їх здійснювали впродовж двох тижнів.

Все було стандартно — як у фільмах. Працівники у масках. Наручники, гумові палиці. - 

Мені написав листи двадцять один в’язень. Тож згідно них можна відтворити хронологію подій.

Катування почалися у камері № 29. Працівники у масках почали катувати двадцятип’ятирічного Дмитра Василевського, а також Рустама Михтєєва та Івана Сисоєва.

Та виглядає, що у Бахмутському СІЗО побити в’язнів не достатно. Потрібно ще й зламати їх волю, принизити.

Так, Андрія Рудяка та Євгена Тарусина Е. працівники змусила стати перед ними на коліна.

Після цього на Василевського одягли наручники, винесли з камери і кинули в коридорі на підлозі. Інспектор відділу режиму і охорони Дмитро Лунякін почав бити його ногами по голові.

Через шість днів, у цю ж камеру знову прийшли з обшуком. Тепер Василевського били гумовими палицями двоє працівників. Один із них — Микола — корпусний.

Після катувань, в’язня кинули в дисциплінарний ізолятор (ДІЗО).

Такі побиття — не є якимось окремими виключеннями. Коли працівники СІЗО застосовують спеціальні засоби до в’язнів. Адже тут б’ють постіно і систематично.

Справжню катівню влаштували 27 січня. Працівники познущалися із в’язнів трьох камер.

І знову — під приводом обшуків.

Чоловіки у балаклавах забігли в камеру № 63 і почали бити всіх підряд.

Особливо дісталося Олександру Бутиріну, Генадію Артеменко, в’язням Троцькому та Чеботарю.

Серед катів потерпілі впізнали режимного працівника Дмитра Гришка.

Побитих, напівголих кинули у ДІЗО.

Та катам було мало — і вони хотіли крові. Наступною була камера №178. Зайшли без пояснень — і без причин стали бити людей руками, ногами та палками.

Олегу Кузьменко розбили голову (згодом лікарі накладали шви). Після побоїв спина опухла, та стала більшою вдвічі — начебто виріс горб.

Жорстоко побили і Віктора Пташнікова.

А закінчити вирішили у камері № 75 — де знаходиться лікарня. Побили хворих Суркова та Володька.

Хоча кати були у балаклавах, та коли вийшли у коридори, то засуджені із інших камер побачили серед них уже згаданого Дмитра Лунякіна та начальника оперативної частини Максима Меценка.

У в’язнів не так багато способів захиститися від незаконних дій адміністрації установ. Тож, щоб припинити хвилю катувань, утриманці СІЗО вдалися до чи не єдиних. Анатолій Гейченко та Олександр Олійник порізали собі вени. У цих в’язнів окремі історії. Вони стосуються утримання в одиночних камерах. Так, на час подій, Олійника тримали в одиночці п’ятий рік !

Другий механізм, який застосували в’язні — оголошення голодування. Мені переслали 20 заяв — про відмову від вживання їжі — через масові побиття у СІЗО. В’язні також вимагали зустрічі із прокурором.

(з іншими заявами можна ознайомитися за цим посиланням)

Після отримання копій заяв від в’язнів, фото та відео, я написав більше 50 звернень. До органів прокуратури, ДБР, Міністерства Юстиції України, Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, правозахисників.

Після цього, на в’язнів почався пресинг. Анатолій Гейченко, який на знак спротиву порізав вени, повідомив, що побитим в’язням почали погрожувати. Працівники адміністрації змушували їх відмовитися від своїх заяв та скарг.

Згідно відповіді, яку мені надіслав начальник Бахмутської установи виконання покарань № 6 - начальник арештного дому полковник Євген Динник — на адресу керівництва СІЗО надійшла всього лише одна заява (скарга) на відмову від вживання їжі !

Такі от історії — у нашої редакції є 20 заяв. А в СІЗО — зареєстрували тільки одну.

Хоча, згідно чинних нормативно правових актів, кожну таку письмову заяву керівництво установи зобов’язане зареєструвати в обов’язковому порядку. А також — по кожному окремому випадку - направити спецповідомлення на адресу Прокурора Донецької області П. Угровецького та до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

Почався пресинг і Анатолія Гейченка:

- Тобі привіт від начальника, ти так нічого не зрозумів, поїдеш на 45-й табір чи на Харківщину, там тебе “обоссут” і забудуть про тебе, звідти ти вже не повернешся... Скоро в тебе туберкульоз і ВІЧ знайдуть, подумай про це» - сказав Гейченкові із за дверей камери один із працівників СІЗО.

Євген Захаров, правозахисник, голова Правління Української Гельсінської спілки з прав людини переконаний, що керівництво СІЗО приховало частину заяв про побиття і голодівку та відповідно, не переслало їх до органів прокуратури. Іншу ж частину в’язнів залякали:

- Досвід показує, що засуджені часто обіцяють все підтвердити а потім відмовляються, бо вони дуже вразливі, і забезпечити їм захист практично неможливо. Їх залякують катуваннями чи навмисним зараженням різними хворобами — як-от Гейченка. Або просто вбивством. І таки іноді вбивають. Дуже мало хто здатний поставити на кон власне життя. -

(Євген Захаров, правозахисник)

Євген Динник, начальник Бахмутського СІЗО, також заперечує і самі факти побиття в’язнів. Згідно його відповіді, дії працівників установи були законними. Та вчинялися згідно ст. 18 Закону України “Про попереднє ув’язнення”.

Керівник СІЗО наполягає, що до в’язнів було застосовано виключно наручники та загин рук за спину. Про кожен такий факт повідомлялося Прокурора Донецької області П. Угровецького та до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

Також, за переконанням Є. Динника, після кожного епізоду застосування спеціальних заходів, проводилися медичні огляди, і жодного разу тілесних ушкоджень виявлено не було.

(Євген Динник (в мундирі)

І з тим можна було б погодитися. Якщо б в’язням не вдалося зробити фото та передати нашій редакції. Численні синці на руках, обличчі, тулубі. Опухлі спини. Зашиті голови.

Разом із зверненнями, я надіслав фото до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини.

9 лютого представником Уповноваженого з дотримання прав жителів в Донецькій та Луганській областях Костянтином Черніковим та співробітниками Управління Олександром Дворніком, Олександром Дубіною та Антоном Петровим було здійснено позаплановий моніторинговий візит з метою перевірки зазначених фактів. Під час візиту співробітниками Секретаріату було проведено конфіденційне спілкування з 26 ув’язненими, в ході якого встановлено, що дійсно 27.01.2022 адміністрацією установи відносно деяких ув’язнених були застосовані заходи фізичного впливу.

Поряд з тим, варто відзначити, що я надіслав 25 звернень — до народних депутатів України - членів Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності.

Із них відреагувала лише народний депутат України Юлія Яцик — яка надіслала депутатські звернення у ряд інстанцій.

Відразу, за кілька днів надійшла відповідь із Донецької обласної прокуратури. Зокрема, мені повідомили, що ще від 31 січня, слідчими першого слідчого відділу територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, здійснюється досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст 365 КК України — перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.

Тим часом, правозахисник Євген Захаров переконаний, що насправді хронологія подій була зовсім іншою:

- Бачите, як підготувалися. Навіть кримінальне провадження самі заздалегідь відкрили - заднім числом - хоча причина незрозуміла: якщо тілесних ушкоджень немає, навіщо це зробили? Я певен, що відкрили після візиту місцевих представників Людмили Денісової, але записали, що 31 січня, і внутрішню документацію вже всю підчистили, щоб його можна було легко закрити...

Адміністрація вже все підчистила, щоб виглядало, ніби то все було законно.

Взагалі, мушу сказати, що відкриття кримінального провадження це ще дуже мало. Прокуратура у тісній связці з ДКВС, і розірвати ці зв'язки дуже важко. На початку січня 2020 року було масове побиття засуджених в Олексіівській колонії 25 в Харкові, здавалось би, все очевидно. Але провадження закрите, і підозри так нікому і не пред'явили. -

До слова, мені вдалося встановити, що знущання і катування, які мали місце у січні в Бахмутській установі виконання покарань № 6 — не є поодиноким явищем.

Так — за процесуального керівництва прокуратури Донецької області, здійснюється досудове розслідування за фактом доведення до спроб самогубства одного із ув'язнених.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у листопаді 2019 – січні 2020 року адміністрація установи систематично знущалася над ув'язненим та порушувала його права. Через таке ставлення чоловік, перебуваючи в карцері, тричі намагався покінчити життя самогубством.

Крім цього, керівництво установи не вносило відомостей про спроби самогубства до книги обліку заяв та повідомлень про скоєні кримінальні правопорушення та інші події.

Як — і у випадку із заявами про побиття та оголошення голодування у січні цього року.

Чому застосовують катування

Мені вдалося отримати два відео звернення із Бахмутського СІЗО. Вони проливають світло на одну із можливих причин застосування катувань у цій установі.

На цьому відео — неповнолітній Максим Маслак. На камеру він показує синяки та сліди від побоїв. Він каже, що у Бахмутському СІЗО — працівники — “посилочні” — відбирають передачі, крупи. А також змушують віддавати сигарети. Або платити гроші.

А на цьому відео — Євген Аранський. Він звільнився із Бахмутського СІЗО кілька днів тому. І підтверджує факти вимагання грошей:

- Мене викликали в адміністрацію і сказали - хочеш нормально сидіти – плати. Це був 2020 рік – 2000 гривень в тиждень.

Я просив у друзів і знайомих – мені дали номер картки і я скидав гроші.

Номер картки приніс Максим Тимошенко (заступник чергового помічника начальника СІЗО — авт.).

Закінчувалися гроші – починалося “давлєніє”: якщо не будеш платити – життя в СІЗО не буде. Якщо будеш кудись жалітися – переведемо у прес-хату. Плюс – що коли на “лагерь” повезуть – вони замовлять слово – щоб зробили інвалідом, - розповідає Євген Аранський.

Анатолій Гейченко, якого утримують в одиночній камері, також підтверджує вимагання грошей:

- З однієї камери - приблизно від 1 до 3 тисяч гривень на місяць, за те, що був мобільний телефон, нормальний посуд і не проводили обшуків. -

СІЗО — як прибутковий бізнес

На території Бахмутської установи виконання покарань, для працівників може бути ряд видів заробітку. До прикладу, як повідомляють самі в’язні — в СІЗО відбувається незаконна торгівля сигаретами. Сигарети в ув’язнених та засуджених вимагають і забирають працівники установи — при отриманні посилок та передач.

Як стверджує один із в’язнів, продажем сигарет займається Сергій Бариска (працює на прийомі передач). Далі - сигарети розповсюджують через засуджених (помічників адміністрації). Є два номери телефону, які надають для придбання цигарок. На один номер дзвониш і замовляєш сигарети.

А на інший скидаєш гроші.

Відомо, що в українських установах виконанння покарань процвітають і два інших прибуткових незаконних “бізнесів”. Це коли ув’язнені займаються телефонними шахрайствами. Та наркоторгівля.

Чи є таке у Бахмутському СІЗО? Євген Аранський, на камеру чітко розповідає: адміністрація установи пропонувала йому займатися телефонним аферизмом, або наркоторгівлею.

На тому, що в установі має місце наркоторгівля наполягає і Анатолій Гейченко. За його даними, протягом тривалого часу відбувається продаж наркотиків (трава, метадон, таблетки – габана та лірика). В’язень вважає, що поширення наркотиків може контролювати начальник Євген Динник.

Йому начебто допомагають і заносять у СІЗО, уже відзначений у побиттях в’язнів начальник оперативної частини Максим Меценко та старший оперуповноважений оперативної частини Сергій Голованьов.

Після того як наркотики начебто потрапляють у СІЗО, їх заносять у певні камери — на зберігання і далі з цих камер співробітники (корпусні та чергові) розносять по установі.

Я надав цю інформацію і в ДБР, і в Генпрокуратуру. З Прокуратури Донецької області відписали, що дана інформація буде ретельно перевірена під час досудового розслідування.

Звісно, редакція не може звинуватити ані Динника, ані Меценка, ані Голованьова в організації наркоторгівлі в установі. Однак, те, що працівники СІЗО причетні до наркотрафіку — це доконаний факт.

Наведу лише кілька епізодів:

1. Жовтень 2021 — викрито злочинне угрупування, яке діяло мінімум рік. До складу входив працівник Бахмутського СІЗО. Двоє в’язнів приймали замовлення у інших засуджених — на метадон, канабіс, опій. А працівник проносив наркотики в установу.

2. Серпень 2020 — до суду скеровано обвинувальний акт відносно інспектора відділу режиму і охорони.

У його повноважень входив огляд камер та осіб, які тримаються в установі, на предмет недопущення зберігання ними заборонених законом предметів. Натомість, він проносив розфасовані наркотичні засоби та продавав їх у СІЗО.

3. Липень 2018 — затримано працівника, який проносив у СІЗО опій та амфетамін.

4. Лютий 2017 — затриманий черговий працівник СІЗО. Схему постачання організував один із в’язнів. Він залучив до наркотрафіку своїх товаришів на волі. До його обов'язків працівника СІЗО входила доставка «замовлення» покупцям.

Але ж виникає логічна думка — не всі ж працівника Бахмутського СІЗО — нелюди. Повинні ж бути й ті, яких має пекти за закон? Як сказати — адже працюють тут, переважно цілими родинними кланами.

Так, Дмитро Лунякін, який за словами в‘язнів, займається катуваннями. Інспектор відділу режиму і охорони). Його дружина — Христина Лунякіна - старший інспектор відділу по роботі з персоналом в СІЗО.

В установі також працюють Вікторія Лунякіна (Бурякова) - молодший інспектор відділу режиму і охорони. Та її чоловік Дмитро Буряков - начальник відділу інженерно-технічних засобів охорони, інформатизації та зв'язку.

Максим Тимошенко - заступник чергового помічника начальника СІЗО. Який, за твердженнями в’язня Аранського, приніс йому номер банківської карти, на яку той скидав гроші.

Оксана Тимошенко – екс дружина. У минулому працювала молодшим інспектором в Бахмутському СІЗО.

Сергій Голованьов, оперативник, що на переконання в’язня Анатолія Гейченка, причетний до наркотрафіку. Дружина — Юлія Голованьова Юлія Леонідівна - молодший інспектор відділу режиму і охорони.

І таких зв’язків можна простежувати та простежувати.

Позиція Харківської правозахисної групи:

Події в Бахмутській установі виконання покарань (УВП) №6 до болю знайомі, те ж саме ми бачили в інших УВП: фізичне насильство та знущання, яке іноді сягає рівня катувань, психологічний та моральний тиск, вимагання коштів, використання для цього всього так званих «добровільних помічників адміністрації». Схожі скарги ми отримували від засуджених Бердянської виправної колонії (ВК) №77, Олексіївської ВК №25, Темнівської ВК №100, Одеського та Харківського СІЗО та інших пенітенціарних установ.

Що ж вдається зробити для захисту потерпілих? У кращому разі – поширити інформацію про ці події, хоча це може призвести до нового, ще більшого насильства з помсти. Якщо ув'язнені передають заяви про злочини, вчинені проти них в установі, то адміністрація всіма правдами та неправдами домагається, щоб вони відмовилися від своїх заяв. Якщо таки вдається відкрити кримінальне провадження, то Державне бюро розслідувань (ДБР) його закриває, не провівши необхідних слідчих дій, навіть судово-медичної експертизи. Якщо у потерпілих є адвокати, то їх клопотання ігноруються слідчими за потурання прокурорів. В результаті все залишається, як було, і незаконне застосування сили продовжується й надалі.

Усе це ми повною мірою відчули під час розслідування масового побиття 8 січня 2020 року засуджених в Олексіївській ВК №25. І хоча адвокати Харківської правозахисної групи отримали загалом заяви про різноманітні злочини, вчинені працівниками адміністрації колонії та її добровільними помічниками з числа засуджених, від 37 засуджених, при цьому 17 заявників катували до подій 8 січня, а 23 заявників били під час введення спецназу 8 січня, – винних у побиттях та катуванні ув’язнених слідчі так і не найшли. 19 жовтня 2021-го року ДБР закрило справу щодо подій у колонії №25, навіть не надіславши копії постанови про закриття провадження, як того вимагає закон, до офісу Генерального прокурора та адвокатів потерпілих.

Щоб змінити цю ситуацію, необхідна значно більша відкритість пенітенціарних установ. Необхідно змінити закон «Про попереднє ув’язнення», щоб була можливість відвідувань без попередження окрім виправних колоній ще й слідчих ізоляторів та установ виконання покарань, які виконують функції слідчих ізоляторів (саме такою установою є Бахмутська УВП №6).

В Україні відсутня дієва система захисту потерпілих від катувань, які поскаржились на такі дії адміністрації пенітенціарної установи і залишаються перебувати там; це є чинником, завдяки якому в’язні подають скарги на такі дії адміністрації лише у виняткових випадках, коли так звані «незаконні заходи впливу» стають нестерпними. Наслідком цього є те, що офіційна статистика катувань абсолютно не відповідає реальному стану речей у цій сфері.

Для потерпілих такого роду, з огляду на їхню особливу вразливість, необхідні специфічні/додаткові заходи та процедури захисту, які мають забезпечуватись весь час їх тримання в місцях несвободи. Безпека жертв катувань є питанням, пов’язаним з умовами подання скарг на катування, отже, має бути переглянуто і вдосконалено порядок подачі скарг на дії адміністрації, який би передбачав конфіденційність.

Зауважимо також, що офіційної статистики катувань в Україні не існує. Кримінальні провадження за статтею 127 Кримінального кодексу (КК), яка карає за катування, майже не порушуються, для цього застосовують статті 364 та 365 КК (перевищення владних повноважень та зловживання ними). А у загальній статистиці цих злочинів катування та інші види незаконного застосування сили не виокремлюється. Тому необхідно у відомчій статистиці правоохоронних органів та судовій статистиці ввести окремий облік скарг на катування та погане поводження, включаючи дані про скарги, розслідування, переслідування та засудження у випадках катувань та жорстокого поводження.

(Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров).

За офіційними даними “Європейського Комітету з запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню”, Україна перебуває на другому місці у Європі за кількістю випадків катувань, тортур, побиття, згвалтування, вимагання грошей, каліцтва та вбивства у місцях позбавлення волі: виправних колоніях, тюрмах, СІЗО.

Відомі численні факти про знущання над в’язнями, масові побиття та каліцтва у найстрашніших європейських тюрмах в Україні - Олексіївській ВК №25 (Харків), Роменській ВК № 56 (Сумська обл.), Південній ВК № 51 (Одеса), вбивства у Хмельницькому СІЗО, Північній виправній колонії №90 (Херсон), Темнівській ВК №100 (Харківська обл.), систематичні згвалтування у Бердянській ВК №77 (Запорізька обл.); Жовтоводській ВК №26 (Дніпропетровська обл.), Кропивницькому СІЗО, Городищенській ВК № 96 (Рівне), вбивства у Вільнянській ВК № 11 (Запорізька обл.), Замковій ВК № 58 (Хмельниччина), Одеському СІЗО.

Мають місце жахливі факти, коли оперативні частини та керівництво виправних колоній та СІЗО, залучає до своєї злочинної діяльності інших в’язнів. Керівництво пенітенціарних установ використовує інших в’язнів (так званих активістів) для побиття, катування, гвалтування та знущання над іншими в’язнями, з метою систематичного і періодичного вимагання значних сум грошей та матеріальних цінностей від родичів ув’язнених.

Так, нещодавно, журналісти проект “Свої” із Кривого Рогу, опублікували шокуючі відео докази знущань активістів (“козлів”) із засуджених у Софіївській виправній колонії №45 на Дніпропетровщині. Кілька прислужників адміністрації “мочаться” на новоприбулих засуджених. І все це відбувається в черговій частині, а також карантинному блоці, що є адміністративними будівлями, і відповідно вхід туди є можливим виключно із дозволу адміністрації колонії.

 

Та не варто думати, що Бахмутська установа виконання покарань № 6 — є якимось виключенням. Навпаки, простежується чітка закономірність буденної реальності існування виправних колоній та СІЗО.

Як повідомив заступник начальника управління з організації досудових розслідувань Головного слідчого управління Державного Бюро розслідувань Сергій Костін у програмі “Право на право” державного телеканалу “ДІМ”, тільки упродовж 2019-2020 років ДБР розслідувало понад 70 кримінальних проваджень за фактами організації контрабанди та збуту наркотичних засобів працівниками установ виконання покарань.

До слова, минулого місяця Працівники ДБР повідомили про підозру інспектору відділу нагляду і безпеки Синельниківської виправної колонії.

За оперативною інформацією, 29-річний сержант внутрішньої служби через власні канали придбав чималу партію наркотиків.

Під час особистого огляду у нього виявили та вилучили понад 30 пакунків з канабісом, метадоном, метамфетаміном, димедролом.

Синельниківське пекло

У Синельниківській виправній колонія № 94, утримують чоловіків, які уже раніше відбували покарання. Колонія - одна із знакових в Україні. Керівництво установи тримає засуджених в “єжових рукавицях”.

За даними правозахисників, із в’язнями тут не церемоняться — додаючу додаткових строків.

У Синельниківській ВК № 94 активно користуються ст. 391 КК України - “Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань”.

Так, у 2010 — 2019 році, судами винесено 36 вироків щодо засуджених, які утримувалися у цій колонії. Це друга установа виконання покарань — за кількістю таких справ в Україні.

І як розповідають засуджені, в цій колонії — все як в Бахмуті. Вимагання грошей адміністрацією, телефонний аферизм, наркоторгівля.

(Синельниківська ВК № 94, фото ХПГ)

До мене звернувся засуджений Олександр Дяченко. У нього, та його колеги відібрали планшети (у яких не було сім карт та можливості доступу до інтернету, а відповідно такі пристрої є дозволеними). Дяченко описав, що у нього працівники почали вимагати гроші та погрожували побиттям.

Від безвиході — Дяченко ковтнув держак від ложки. Згодом, коли один із знайомих розповів, що є вказівка адміністрації про побиття — Дяченко ще ковтнув і крючок від нари.

Переслідування засудженого припинилося лише після того, як за моїм зверненням, в колонію приїхали представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Які, також написали звернення і в органи прокуратури.

Дяченко пише, що у минулому, за вказівками адміністрації, його били інші засуджені (активісти).

А коли приїжджав із перевіркою прокурор із Синельниківської прокуратури, то Дяченкові погрожував начальник оперативної частини Федик — щоб засуджений заперечував будь який тиск.

Погрожував Дяченкові неодноразово і заступник начальника колонії Комлик.

За інформацією Дяченка, в ВК № 94 продають наркотики. У цьому беруть участь інші в’язні, які співпрацюють із адміністрацією.

Обіг наркотиків контролює адміністрація. Часто в колонію їх начебто проносить Федик.

Для звітності — засуджених змушують брати на себе злочини — в них нібито знаходять наркотики, які працівники адміністрації приносять і дають самі. З ними домовляються, щоб вони на себе це брали, а за це дають їм колотися.

Наркотики: метадон та маляс.

Один із засуджених, на правах анонімності, нам також повідомив наступну інформацію:

Орієнтовно 1.5 роки тому, двоє засуджених працювали на побаченнях. Завхоз побачень — засуджений Марат — на той час займався продажем наркотиків, які контролювала адміністрація.

І ці двоє засуджених кудись поділи частину наркотиків, які їм дав заховати Марат.

Згодом, один із них знайшли повішеним на території кімнат побачення.

Другого — посадила на ізолятор. І знайшли повішеним в ДІЗО.

* За даними одного із засуджених

Розцінки у Синельниківській ВК № 94:

Нелегальне побачення — 1000 грн;

Затягнути посилку з наркотиками чи телефоном — 1000;

Повернути вилучений телефон -500 грн.

Оплата - через засуджених, які працюють із адміністрацією. Гроші кидають на номер телефону, а потім— виводяться.

Бізнес - афери в колоніях:

«Продаж» побутової техніки, кухонних комбайнів, «надання» послуг із вантажних перевезень. Насправді — розводять людей на гроші.

В OLX — викладають повідомлення — про продаж по передоплаті. Або доставка товару, але потрібно оплатити доставку.

І на закінчення. Не лише рядові працівники. .

Так, у 2017 — затримано заступника начальника із соціально-виховної та психологічної роботи, полковника Синельниківської ВК №94. За гроші, він «вирішував питання», щодо умовно-дострокового звільнення засуджених.

 

Дане розслідування було проведено в рамках проєкту «Стимул для незалежної журналістики в регіонах України», який реалізовувався Литовською спілкою журналістів, Національною спілкою журналістів України та в партнерстві з Центром Східно-Європейських студій.

Центр Східно-Європейських студій, Литовська спілка журналістів та Національна спілка журналістів України можуть не погоджуватися з думкою автора та не несуть відповідальності за викладені факти.