The Prison Empire of Ukraine. Drug trafficking, torture, extortion, murder, slave labor, and bribery

I.

Кримінальні пригоди керівників Синельниківської зони.

Заступника не посадили за зловживання впливом. Начальник пішов у чиновники і обвинувачується у розтраті майна колонії

Підполковник Геннадій Зіневич із розпачем вдивлявся в кольорові сторінки християнської газети “Узник”. На ілюстрації сердечок статті “Формула любви” оперативник СБУ починав перераховувати “мічені” доларові купюри. У Зіневича на ці гроші були свої плани. Але святкуванню завадили непривітно налаштовані військові прокурори та есбеушники, які з’явилися нізвідки та оточили підполковника.

Начищені до блиску берці, біла футболка під камуфляжем, задертий догори по-блатному кашкет. Все як і личить заступнику начальника виправної колонії. Тільки от сьогодні він стояв не з високо піднятою головою. Із закутими за спину наручниками, Зіневич тужливо вдивлявся у асфальт.

Його “здав” засуджений Синельниківської зони та його знайома. Для них заступник начальника цієї виправної колонії взявся “порішати” умовно-дострокове звільнення.

Коли наступного дня військові прокурори повідомили Зіневичу про підозру, його погляд, напевне став ще сумнішим. Бо інкриміноване йому отримання хабаря службовою особою, в перспективі віщувало конфіскацію майна. А ще й прокурори почали собі “вішати медалі” і “піарити” справу в соцмережах – “за скоєний злочин жадібному до легкої наживи підполковнику загрожує до 10 років позбавлення волі”.

А далі, гучно відзвітувавши за свої подвиги, правоохоронці успішно справу “поховали”. За традиційною і накатаною схемою. У результаті Зіневич відбувся штрафом. А його безпосередній керівник, начальник Синельниківської ВК-94 Василь Подлесний і взагалі у справі не пройшов “ніяким боком”. Та покерувавши колонією до 2022 року, сьогодні, у 2026 році є високопосадовим чиновником у Синельниківській районній державній адміністрації. Що зовсім не заважає йому проходити обвинуваченим у справі “днів минулих”, що стосується розтрати майна “зони”, шляхом зловживання службовим становищем.

Врятувати рядового Райана

Реверанси військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону заслуговують на премію Коперфільда. Затримали заступника начальника колонії. Оголосили підозру. Злочин тяжкий, хабарництво, частина 3 статті 368 Кримінального кодексу.

А далі фокус в ставках на пониження. Бо не минуло й місяця часу, як в процесі досудового розслідування кваліфікацію злочину було змінено на частину 2 статті 369-2 КК України.

А це уже є злочином середньої тяжкості, за вчинення якого не передбачено конфіскацію майна, та й покаранням може бути і штраф.

І от після такого “лёгкого движение руки”, й не виключено приємного шурхоту “зелених” в прокурорських кишенях, підозрюваний у хабарництві Зіневич, опинився на лаві підсудних обвинуваченим виключно за зловживання впливом.

Заступник начальника зони вчинення злочину підтверджує. А військові прокурори, які ще донедавна виписували для "наївного піпла" про "жадібного до легкої наживи підполковника", якому загрожує 10 років за гратами, укладають із тим же ж підполковником угоду про визнання винуватості, якою погоджують покарання у вигляді штрафу. Суд каже окей, і заступник начальника зони відбувається штрафом 25 500 гривень.

Зіневич щиро розкаявся, що взяв гроші за здійснення впливу на прийняття рішення керівником Синельниківської виправної колонії №94. Чи він лише пообіцяв знайомій засудженого вплинути на прийняття рішення начальником зони Василем Подлесним, чи вже вплинув – судовий вирок “замовчує”. Але те, що сам начальник колонії в цій історії не постраждав уже відомо достеменно. Хоча коли розглядати хронологію подій, його роль мала бути б ключовою.

Хочеш на волю – плати

Посаду заступника начальника колонії з соціально-виховної психологічної роботи, Геннадій Зіневич обійняв у лютому 2016 року.

Рівно за рік, 01 лютого 2017 року до колонії прибув відбувати покарання засуджений. Він хотів вийти за умовно-достроковим звільненням (УДЗ).

А саме до обов’язку керівника соціально-психологічної служби колонії входило складання характеристик на засуджених для розгляду питань щодо умовно-дострокового звільнення.

Опісля матеріали скеровувалися на комісію ВК-94, яка і вносила до суду разом із спостережною комісією клопотання про застосування до засудженого УДЗ.

Того в’язня часто провідувала жінка, що у вироку суду описана як “друг сім’ї”.

6 квітня 2017 року, Геннадій Зіневич, у приміщенні колонії запропонував цій жінці, що за 16 000 гривень домовиться із начальником Синельниківської ВК-94, що той скасує раніше накладене стягнення на засудженого, та направить документи, щодо застосування умовно-дострокового звільнення - для погодження зі спостережною комісією.

Без варіантів - із діючим таким стягненням, засудженому УДЗ не світило. Тому жінка погодилася і уже 7 червня привезла гроші та передала їх заступнику начальника колонії.

Із опису тих подій, навіть школяру стає зрозуміло, що “простимулювати” звільнення по УДЗ, Геннадій Зіневич не зміг би, без розчерку пера свого шефа поставленого під зняттям накладеного на засудженого стягнення.

Як би там не було, та Василь Подлесний фігурантом цього кримінального провадження не став і продовжив тримати в міцних руках зону ще більш як чотири з половиною роки.

Очевидно, викладена історія свідчить про те, що “взаємодіяти з правоохоронцями” начальник Синельниківської колонії умів. Певне тому, далі й вирішив попрацювати начальником відділу оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Синельниківської районної державної адміністрації. Вже за рік пішов на підвищення. І з 2023-ого Подлесний заступник голови цієї адміністрації.

Поряд з тим, “кровні узи” на зоні залишилися - дружина і далі працює у колонії, обіймаючи посаду старшого інспектора відділу по роботі з персоналом.

І якщо вірити Державному бюро розслідувань, у Синельниківській зоні залишилися великих розмірів сліди ексначальника в розтраті майна колонії.

Сьогодні він обвинувачений за двома кримінальними статтями, а кримінальне провадження розглядається у Синельниківському міськрайонному суді. В рамках досудового розслідування, Василю Подлесному було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, за частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу. Класика діяльності пенітенціаріїв  - тут тобі і розтрата майна колонії у великих розмірах, шляхом зловживання службовим становищем. І складання/видача завідомо неправдивих офіційних документів.

Та чи не вдарить суд в штангу у справі “хозяина” Синельниківської зони, повторивши “подвиг” прокурорів по засудженню його заступника. Саме від режисерів у мантіях залежить, як у суспільстві охрестять відзнятий ними кримінальний фільм.

II.

Впіймай його, якщо зможеш. Підозрюваний у торгівлі наркотиками працівник СІЗО втік від ДБР за кордон

Молодший інспектор відділу режиму та охорони Бахмутського СІЗО Євген Рубцов прийшов 26 жовтня 2021 року на свою чергову зміну. Він ще не знав, що саме сьогодні його життя розвернеться на 360°. Бо для дужих чоловіків у жилетах ДБР настав день “Х”. Адже слідчі цього бюро 17-ий місяць відстежували канал постачання канабісу та метадону і розповсюдження наркотиків у цій установі виконання покарань.

До організованої групи входили три постояльці СІЗО. Чоловіки отримували «замовлення» від ув’язнених та передавали їх спільникам на волі. За версією ДБР, ключову роль у схемі відігравав працівник установи, який отримавши наркотики, проносив їх за грати та ховав до тайника.

Та Євген Рубцов про спецоперацію ні сном, ні духом не знав. ДБР наступного дня пропіариться та повідомить, що інспектор приніс чергові пакунки наркотиків до сховку. І з тим метадоном його й “накрили”.

Для інспектора місце, де він проводив багато свого часу не змінилося. Щоправда, тепер він тут продовжив залишатися по іншій стороні барикад, бо як підозрюваний заїхав під варту.

Та музика для ДБР грала не довго. Уже 1 листопада за інспектора СІЗО, небайдужа особа, що тимчасово мешкала на Закарпатті, внесла 68100 гривень застави. І тюремник вийшов на волю.

За лічені дні до початку повномасштабної війни, інспектору повідомили про зміну та нову підозру. Частина 3 статті 307 Кримінального кодексу шансів на порятунок умовним терміном не залишала. Бо світило від 9 до 12 років. Та ще й конфіскація майна.

…Минуло більше чотирьох років. Після бравурних піарних заяв ДБР про затримання організованої групи наркоторговців, жодних повідомлень про їх засудження правоохоронці так і не виклали.

Тож ми почали копати, що ж із тою справою сталося.

На наші перші запити, і Донецька обласна прокуратура і ТУ ДБР у м. Краматорськ під копірку повідомили, що все мовляв окей. Підозру оголосили. Досудове слідство закінчили, а обвинувальний акт скерували до суду. І правоохоронці напевне думали, що ми на тому і заспокоїмося.

Та ми ґрунтовно почали вивчати усю інформацію по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Заінтригувало навіть не те, що кримінальне провадження уже слухається в четвертому за ліком районному суді. Війна, територіальну підсудність змінюють. Це зрозуміло.

Але ми зауважили, що обвинувальний акт, про скерування якого до суду, як прокурори так і ДБР нам “похвалилися”, стосується тільки трьох осіб. І щось у підрахунках почало не складатися. Адже був підозрюваний працівник СІЗО та троє ув’язнених. Тож із обвинувального акту, і відповідно кримінального провадження, що слухається в суді, один член організованої групи кудись подівся.

Дивимося портал “Судова влада”. Знаходимо тих, по кому справа пішла до суду – Андрій Ш., Віктор П. та Антон О. Аналізуємо їх минулі кримінальні походеньки та з’ясовуємо, що усі вони до нашої справи по наркоторгівлі, уже раніше були судимі. А це свідчить про те, що серед них не має працівника СІЗО. Бо не могли раніше судимого прийняти на роботу в установу виконання покарань.

Цікаво-цікаво. А де ж то із кримінального провадження подівся тюремник.

І вдається нам знайти одну судову ухвалу, із якої дізнаємося, що один із підозрюваних по справі ще 21 квітня 2022 року (за два місяці до направлення обвинувального висновку до суду) виїхав за кордон.

Тож продовжуємо бомбити запитами правоохоронців. Приперті до стінки, нам таки підтверджують, що з України втік саме працівник СІЗО. ДБР пише, що матеріали кримінального провадження щодо нього виділені в окреме провадження, яке зупинено у зв’язку з розшуком інспектора. І розшук триває на даний час.

Ну це так написало ДБР. Що розшук триває. Ну ми й і не повірили. І перевірили.

І хочемо поділитися з читачами, що у нашій правоохоронній і судовій системі працюють ще ті комедіанти. Бо знаєте, де розшукують людину, що виїхала з України і не перебуває на території нашої держави? Ага. Розшукують цього втікача… в Україні. Не Інтерпол, не міжнародні установи чи компетентні органи іноземних держав. На Євгена Рубцова не виставлено Червоне оповіщення.

А все тому, що органи прокуратури до сьогодні навіть не спромоглися звернутися до міжнародного органу, покликаного на виконання дій по оголошенню осіб в міжнародний розшук. Тож за кордоном інспектор СІЗО у розшуку не перебуває. І це вже минуло більше як чотири роки як людина виїхала з країни.

Тим часом прокуратура робить вигляд активної праці у цьому напрямку та “грає у футбол” із суддями. Вже третій матч триває.

Бо коли ми дізналися номер нового кримінального провадження стосовно інспектора СІЗО, та порилися у судовому реєстрі, то дізналися ряд цікавих деталей, про професійність та фаховість, відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Донецької обласної прокуратури.

Якщо пояснити все по простому, то прокурори звернулися до суду, щоб отримати ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для інспектора СІЗО. Пояснюють, що своєю прокурорською постановою оголосили його у міжнародний розшук 11 листопада 2025 року, тому така ухвала їм необхідна, для звернення до Інтерполу.

Вже тричі суддя їм в тому відмовляє. І чорним по білому пояснює, що постанова українських прокурорів сама по собі не є актом, за наслідками якого автоматично визначається статус особи, як такої, що оголошена в міжнародний розшук.

І суддя Шевченківського районного суд Дніпра вказує, що прокурори не надали жодного підтвердження про звернення до міжнародних органів, які мають повноваження оголосити особу у міжнародний розшук.

Тобто прокуратура прагне отримати ухвалу суду про взяття під варту, мовляв це один із необхідних документів і без нього вона не може звернутися до Інтерполу - ми ж своєю постановою в міжнародний розшук оголосили чоловіка.

Але суддя їм пояснює, що той свій папірець про оголошення в міжнародний розшук, можете собі в рамочку поставити та на стіну повісити.

Бо є чіткий порядок ініціювання процедури оголошення особи у міжнародний розшук.

За нормами Правил Інтерполу, належним органом, який має повноваження оголошувати особу у міжнародний розшук є Генеральний Секретаріат Інтерполу після отримання відповідних документів.

Повідомлення щодо оголошення в розшук публікується у вигляді так званої картки (notice) оповіщення. Статус «оголошеної в міжнародний розшук» особа набуває лише після публікації щодо неї картки оповіщення червоного кольору.

Тобто, позиція суду є такою, що українські прокурори спершу мають звернутися до Інтерполу. А вже тоді, йти до українського суду за ухвалою про взяття під варту.

Суддя у задоволенні клопотання прокурорів відмовляє. Ті йдуть в апеляцію. Там програють.

Знов йдуть до суду першої інстанції. Все те саме.

Зараз уже по третьому колу їм суд відмовив.

Фініта ля комедія. Прокуратура в Інтерпол не звертається, але якщо шо – то не ми, то все суд. То вони винні. Інспектора СІЗО ніхто за кордоном не розшукує. Завіса.

550 осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. Стільки було виявлено в Україні працівників ДКВС на злочинах із 2021 року. Нам надіслали дані з Офісу Генерального прокурора, які показують збільшення злочинності в пенітенціарній сфері.

І це з огляду на те, що кількість засуджених та під вартою значно скоротилася. Якщо у 2022 році їх було 48 251 особа, то на початок 2026 року ця цифра становила 34 925 осіб.

Кількість в’язниць зменшується, кількість ув’язнених зменшується. Натомість злочинність в лавах ДКВС зростає з року в рік.

Так у 2022 році правоохоронці виявили 79 працівників ДКВС, які вчинили кримінальні правопорушення. Вже у 2023-ому – 87. У 2024-ому – 123. В 2025-ому ще більше 135. А лише за перший квартал 2026 року маємо показник у 43 особи.

Тодішній начальник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності притягнутим не був, і нині працює заступником начальника у Хмельницькому СІЗО.

8 березня 2023 року набуло статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини “Яковлєв проти України”. Суд встановив нелюдське поводження у Замковій виправній колонії № 58, щодо засудженого Андрія Яковлєва.

ЄСПЛ довів, що примусове годування ув’язненого, який оголосив голодування на знак протесту проти поводження у виправній колонії, піддало його надмірному фізичному впливу та болю. Європейський суд встановив, що мало місце непереконливе доведенння існування необхідності застосування примусового годування Яковлєва з медичних міркувань, а реагування держави на протести обмежувалося примусовим годуванням ув’язнених.

ЄСПЛ обґрунтував свої рішення і тим, що розслідування ключових причин протестів ув’язнених і забезпечення обґрунтованої відповіді на їхні скарги проведено не було.

А як відреагувала держава, після такого встановлення Європейським судом жорстокого поводження щодо Андрія Яковлєва?

Один із засуджених Замкової ВК-58, довічник Іглін Руслан звернувся із запитом щодо цього питання до Міністерства Юстиції України.

У своїй відповіді Мін'юст чітко роз’яснив процедуру механізму подальших дій, що передбачена законодавством:

“Норми Закону України встановлюють обов’язок Міністерства юстиції України звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Міністерство юстиції України опрацьовує матеріали справи на предмет необхідності збору додаткової інформації, визначення кола осіб, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, готує та подає позови в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України.

Якщо особами, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, є посадові особи органів державної влади, Міністерство юстиції України готує та подає заяву до відповідних компетентних слідчих органів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, здійснення досудового розслідування та притягнення до відповідальності таких осіб” – повідомив Мін'юст.

Тобто, Міністерство Юстиції України повинно було б, встановивши коло осіб, дії яких призвели до прийняття Європейським судом рішення проти України, ініціювати стягнення із них збитків, завданих Державному бюджету України.

ЄСПЛ присудив Андрію Яковлєву 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

Тож очевидно, що держава мала б докласти зусиль для стягнення цих коштів із людей, через яких і відбулося нелюдське поводження над засудженим.

Окрім цього, Мін'юст повинен був звернутися із заявою до правоохоронців про притягнення до відповідальності винних осіб.

Жоден із цих, передбачених законодавством правових механізмів, Міністерством юстиції України застосований не був.

У результаті, тодішній начальник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності притягнутим не був, і нині працює заступником начальника у Хмельницькому СІЗО.

Замкова виправна колонія № 58 розташована в колишньому монастирі, побудованому у сімнадцятому столітті.

ЄСПЛ встановлено, що у грудні 2014 року, грудні 2016 року та травні 2017 року її ув’язнені неодноразово оголошували голодування на знак протесту проти, як стверджувалося, неналежних умов тримання під вартою.

У грудні 2016 року до чотирьох ув’язнених застосовувалося примусове годування.

Справа, яку розглядав Європейський суд, стосувалася подій січня-лютого 2018 року. Тоді, щонайменше 10 засуджених оголосили голодування. Одним із них був Андрій Яковлєв.

Голодувати він почав 22 січня. Уже за два дні він написав начальнику колонії заяву. “Відмовляюсь вживати будь-яку їжу в знак протесту проти незаконних дій адміністрації колонії в зв’язку з систематичним і цілеспрямованим порушенням моїх конституційних прав”, - вказав Андрій Яковлєв.

Уже наступного дня, засудженого помістили в дисциплінарний ізолятор у зв’язку з тим, що він «в категоричній формі відмовився … прибирати дворики для прогулянок». Натомість, як наполягав Яковлєв, справжньою причиною було придушення будь-яких протестів у виправній колонії.

Варто також зауважити, що в'язні у цьому випадку вдавалися до голодування здебільшого наприкінці строку відбування покарання (в середньому у період від 6 місяців до 2,5 років до закінчення строку відбування покарання). При цьому, засудженим, стосовно яких розглядалися клопотання про застосування заходів примусового годування, були призначені покарання строком від 8 до 14 років позбавлення волі.

І засуджені голодували, з метою привернути увагу суспільства до умов утримання в цій колонії.

29 січня начальник медичної частини колонії у своєму медичному висновку зазначив, що Яковлєву загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза для його життя: “вважаю за необхідне для збереження життя та здоров’я призначити примусове годування”.

30 січня 2018 року начальник виправної колонії Олександр Новосядлов, звернувся до Ізяславського суду з поданням про призначення примусового годування заявника. Яке і було задоволено 31 січня.

Новосядлов звернувся до суду із відповідними поданнями і щодо інших дев’ятьох засуджених.

31 січня 2018 року Ізяславський суд з подібних підстав також постановив ухвали про примусове годування трьох інших ув’язнених Замкової виправної колонії, які голодували з 22 січня 2018 року. На початку лютого 2018 року він постановив такі ухвали стосовно ще шістьох голодуючих цієї виправної колонії.

А що ж з’ясували судді ЄСПЛ?

Ну по-перше, начальник медичної частини колонії в суді повідомив, що Яковлєв не потребує госпіталізації.

Наступний не менш важливий момент – засуджений прийшов до суду самостійно.

По-третє – Яковлєв заперечив проти призначення йому примусового годування. Він зазначив, що хоча почувався погано, об’єктивних даних, які б свідчили про погіршення його здоров’я не було.

Вище перелічене в комплексі, на думку ЄСПЛ свідчило, про непереконливість доведення існування необхідності застосування примусового годування з медичних міркувань.

Суд зазначив, що, як визнали національні органи влади, ув’язнені Замкової виправної колонії роками висували небезпідставні скарги на порушення їхніх прав адміністрацією виправної колонії, однак безуспішно. За таких обставин голодування, розпочате Яковлєвим разом з іншими ув’язненими 22 січня 2018 року, справді могло розглядатися як форма протесту, обумовлена відсутністю інших способів розголосу їхніх вимог. 

Суд дійшов висновку, що держава належним чином не врегулювала ситуацію, пов’язану з голодуванням Яковлєва, і піддала його жорстокому поводженню усупереч статті 3 Конвенції (Заборона катувань).

Процедуру примусового годування Андрій Яковлєв описував так: руки заковували в кайданки за спиною і його тримали декілька працівників виправної колонії. Один з працівників виправної колонії, застосовуючи фізичну силу, вводив глибоко в горло спеціальну гумову трубку, завдаючи Яковлєву сильний біль і змушуючи його задихатися. Весь процес тривав від тридцяти до дев’яноста хвилин.

…Ані начальник медичної частини колонії, ані тодішній керівник Замкової ВК-58 Олександр Новосядлов до відповідальності за такі дії притягнуті не були.

Мін'юст не звертався із відповідними заявами до правоохоронних органів та не ініціював стягнення з фігурантів 12 000 євро завданих збитків Державному бюджету України.

Долучайтесь до змін у пенітенціарній системі — станьте старшим інспектором з дотримання прав засуджених та запобігання катуванням! 

- закликає на своїх інформаційних майданчиках Державна кримінально-виконавча служба. 

Стали, долучилися, змінили. 85 штатних одиниць передбачено на цей рік. Працюють в поті чола. Скарги від ув'язнених приймають. На навчання їздять. Фотками в соцмережах звітують.

В той же час кількість зафіксованих тілесних ушкоджень під час перебування в установах ДКВС, впевнено і непохитно продовжує стрімкий злет.

А поки кількість побиттів за гратами зростає, держава звітує про впровадження європейських стандартів та демократичних підходів у зусиллях з протидії жорстокому поводженню в місцях позбавлення волі.

Отримані нами дані з Центру охорони здоров'я ДКВС свідчать про глибоку прірву між політикою тюремних чиновників та реальними результатами такої роботи.

Посади старших інспекторів запобігання катуванням впровадили у виправних колоніях та СІЗО у 2024 році.

Станом на 1 січня 2025 року в установах ДКВС утримувалося 37 119 осіб. Таку інформацію повідомив у відповідь на наш запит Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Порівнюємо із отриманими нами цифрами від тюремних лікарів із ЦОЗ ДКВС.

За 2024 рік тілесних ушкоджень зафіксовано 2 043 випадки. Це 5.5% із кількості осіб, що перебували за гратами.

На 440 випадків більше у порівнянні із 2023-ім роком, коли співвідношення до 44 024 утримуваних становило 3.6%. Роком, що передував старту діяльності старших інспекторів.

За 2025-ий рік кількість побиттів знову зростає. Станом на 1 січня 2026 року за гратами утримувалося 34 925 осіб. Кількість зафіксованих тілесних ушкоджень – 2 431 епізод. Це уже 6.7%.

Тож показові намагання у боротьбі із фізичним насильством, побиттям, катуванням в місцях несвободи, які запровадила держава – станом на сьогодні потерпіли фіаско.

Рівень насильства зростає, що беззаперечно свідчить про неефективність роботи старших інспекторів з дотримання прав засуджених.

Статистика за перший квартал 2026-ого продовжує погіршувати ситуацію. 833 епізоди насильства, що в річному еквіваленті становить 3 332 епізоди. А це на хвилиночку, 9.5% побиттів у порівнянні із загальною кількістю засуджених та взятих під варту.

2023 рік - 3.6 %. А 2026 рік може дати на гора усі 9.5%. 

Де б'ють найбільше

Загалом зафіксовано 10 016 фактів завдання тілесних ушкоджень під час перебування в 80 установах ДКВС (за 2021-2026 рр).

Лідером за кількістю побитих є Запорізький слідчий ізолятор з 1663-ома побиттями. І насильство там зростає з року в рік. Якщо у 22 році у цьому СІЗО було зафіксовано 146 випадків тілесних ушкоджень, то в 23-ому – 326, в 24-ому – 371. А в 2025 році кількість таких випадків зросла до 437. Перший квартал 2026 року також показує збільшення. Лише за три місяці уже є 184 фіксації.

Друга установа за кількість зафіксованого насильства – Київський слідчий ізолятор. 836 випадків. Від 2022 року, аналогічно, їх кількість постійно зростає. 22-ий – 19, 23-ій – 94, 24-ий – 146. А у 2025 році – стрімке зростання до 337 епізодів. Перший квартал 2026 року – 114.

Замикає чільну трійку – Вінницька установа виконання покарань №1 – 707.

Матеріал підготовано в рамках проекту “Сприяння захисту прав людини в Україні через правозахисну освіту та залучення громадськості”, що фінансується Європейським Союзом у межах реалізації субгранту, наданого Центром громадянських свобод. Його зміст є відповідальністю Бюро журналістських розслідувань "Детективи" і не обов'язково відображає погляди Центру громадянських свобод та Європейського Союзу.