Найбільше шкодую за тим, що в окупованому Торецьку залишилася могила батька
- Тарас Зозулінський
(Євген Баграй)
Олександр Гейко, директор Краматорського ОТМО:
“Лікар Євген Баграй тримає медичний фронт нашої лікарні у напрямку урології. У нього за плечима 26 років роботи. Він приєднався до ОТМО в часи його створення, налагоджував роботу по урології на початках, а згодом приймав участь у створенні окремого онкоурологічного відділення.
У Євгена Баграя складна доля. Лікар втратив майно, житло, та найжахливіше – він втратив рідне місто.”
(Олександ Гейко)
Мій Торецьк
Я залишився без міста, в першу чергу. Торецьк вщент знесено. Враження таке, що на нього тактичну ядерну бомбу кинули. Я не впізнаю вулиць взагалі.
Моя квартира разом з усією багатоповерхівкою згоріла до тла. У мене залишилося тільки те, що міг вмістити в автівку під час евакуації.
І спогади. Про місто мого дитинства. Як гуляв ним із батьком, грав з друзями, ходив до школи та стадіону. Стави, посадки. Терікони. Кожна вуличка знайома була. Зараз їх війна змінила до того, що їх впізнати неможливо.
Згадую Палац культури “Україна”. Він був побудований із білого мармуру. Прозорий дах. Під ним тропічна оранжерея з пальмами, золотими рибками і папугами. Він вважався одним із кращих серед невеликих міст України. Зараз він зруйнований повністю росіянами .
Найбільше я шкодую за тим, що там могила батька залишилася. Я не можу тепер до нього прийти – от це для мене найважче.
Торецьк на початку війни 2014-ого.
Як я пам’ятаю початок війни? У 2014 році я був у місті, коли з’явилися озброєні люди. Тоді я працював в міській лікарні урологом. У Торецьку напів влада така сформувалася. Мер не зрозумілу позицію зайняв, озброєні терористи приїздили з Донецька і у місцевих бізнесменів вибивали гроші на ДНР. У місті була така собі анархія.
Звільнити Торець від російських терористів нашим військовим зайняло всього кілька годин. Знаковим було, коли згорів міськвиконком – осередок і штаб квартира бойовиків.
Тоді у бою за місто брали участь і танки з обох боків, і артилерія, і міномети, і БТР.
Торецьк було звільнено 21 липня 2014 року, але поруч залишалась окупована Горлівка. Відстань – мінометного пострілу до нас.
З 2014 року, війна тривала – як ніч наставала, починала працювати артилерія і міномети.
До лікарні стали привозити поранених. І з таким пацієнтами раніше наші місцеві лікарі не стикалися – за окремими випадками, коли у мирному житті когось було поранено із вогнепальної зброї. Ми працювали разом з військовими лікарями, разом надавали допомогу пораненим військовим та цивільним.
Окрім того, у нашому місті почали базуватися військові. Відповідно, з’явилася така категорія пацієнтів, які зверталися із певними захворюваннями.
Місто було на лінії зіткнення. Канонаду ми чули кожну ніч.
Особливо болючою була проблема водопостачання. Водопровід йшов по каналу «Сіверський Донець – Донбасс». З Горлівки до нас йшла величезного діаметру труба. І коли внаслідок бойових дій трубу перебивали, ми могли сидіти без води і місяць. Зимою був повний треш, коли люди воду зливали і з радіаторів, і зникало ще й опалення.
Я їздив по воду на ставки. Відтоді дізнався, до прикладу, що щоб попрати білизну у пралці, треба 75 літрів води – заливали у машинку вручну із баклах.
Таке життя було до початку повномасштабної війни. Тоді на місто почало прилітати уже щось дуже важке і безсистемно. За кілька місяців я вирішив рятувати сім’ю та евакуювати рідних.
Торецьк поступово руйнували вщент. Велика кількість місцевих зникло безвісти, можливо так і залишилися під завалами. Людей на той час уже хоронили прямо під багатоповерхівками, на клумбах, на газонах – таке мені розповідали знайомі, які там залишалися. Хоронили загиблих просто посеред вулиць.
Зараз там ні дерев, ні будівель – одні фундаменти залишилися.
(Євген Баграй)
Моє Краматорське ОТМО
Я почав працював урологом у 2000 року. Двадцять років був лікарем у Торецьку.
У 2020-ому мені подзвонив Олександр Гейко, і запропонував перейти до Краматорського ОТМО. Їм потрібен був уролог – в тодішній онкологічний диспансер області.
В планах Олександра Гейко була ідея, відкрити окреме відділення онко урології.
За плечима цього керівника, було уже створення Слов’янського діагностичного центру, який облаштували на місці залізничної лікарні. Будівля була повністю відремонтована. Олександр Гейко його відкривав у 2020 році.
Один із найсучасніших діагностичних центрів в країні на той час розмістився на п’яти поверхах.
І на одному із поверхів Гейко планував створити це окреме відділення урології.
Олександр Володимирович домігся закупівлі сучасного обладнання, залучив провідних спеціалістів. Повноцінне відділення ми відкрили у лютому 22-ого року. На початок повномасштабної війни уже повним ходом оперували пацієнтів.
Евакуювавшись на Івано-Франківщину, я продовжував працював із своїми пацієнтами дистанційно. Десь зо пів року.
Згодом, наше Краматорське ОТМО створило таку собі медичну мобільну бригаду. Це була ідея, знову ж таки, директора Олександра Гейко, який і налагодив цю роботу.
Моя Франківщина
Бригада – це я, як уролог, гінеколог, лікар УЗД, медсестра, водій. По потребі долучали кардіолога, ендокринолога, невролога, хірурга. З обладнання – апарати УЗД, кардіограф. Розхідні матеріали, гуманітарні лікі. Ми їздили по невеликих населених пунктах Львівщини та Івано-Франківської області, проводили огляди людей, займалися скрінінгом, робили УЗД, брали онкомаркери.
У нас був великий вантажно-пасажирський бус, вантажне відділення котрого було повністю заповнено всім необхідним для праці всієї бригади. Домовлялися попередньо із амбулаторіями, із сімейними лікарями. Їздили, допомагали людям, давали консультації. І так щодня, зранку ставали і кудись їхали. 2 роки так ми працювали.
На місцях, у тих невеликих містечках та селах не було вузько профільних спеціалістів. Звичайна амбулаторія, сидить там лікар з медсестрою. Іноді навіть лікаря не має – є фельдшер. У нього є тонометр і кардіограф. Ось і все. Люди до нас охоче йшли.
Згодом нашому Краматорському ОТМО вдалося відкрити Відділення комбінованих методів лікування у Старому Мізуні, де я продовжив працювати. Ми надаємо не тільки онкологічну допомогу. Тут звичайні гінекологічні, урологічні операції - не тільки з приводу злоякісних пухлин. З приводу захворювань сечо-статевої системи ми у відділенні надаємо практично повний спектр діагногностично-лікувальних процедур та оперативних втручань. Лікуємо сечокам’яну хворобу, займаємося ендоскопічною літотріпсією – дроблення каменів нирок, сечоводів, сечового міхура, оперуємо доброякісні та злоякісні пухлини сечовивідних шляхів та статевих органів та інші види патології.
Обладнання у нас найсучасніше – те яке вдалося врятувати з під обстрілів і вивезти з Краматорська в перші дні війни. Це таке обладнання, яке в кожній лікарні хотіли би бачити.
По урології нас працює троє лікарів. Зі мною ще двоє колег – люди, що раніше працювали ще в українському Донецьку, а потім у Маріуполі до часів окупації.
Чому на початку повномасштабного вторгнення я не пішов із ОТМО? Вірив, що у лікарні буде перспектива. Так і сталося. Робота налагодилася, почали відкривати філії. Спочатку у Львові, потім у Стрию, а за трохи час й на Івано-Франківщині у Старому Мізуні.
Багато персоналу ми набрали - молодшого, середнього – саме тут. А в Старому Мізуні всі медсестри та санітарки місцеві. Ми відразу знайшли спільну мову, гарно спрацювалися.
Моя урологія
Зараз у мене 26 років стажу. Як я і казав ми лікуємо також пацієнтів із онкологічними захворюваннями сечо-статевої системи. Разом з радіологами та хіміотерапевтами лікуємо таких хворих – мультидисциплінарно.
Нинішні хворі – здебільшого похилого віку. 65-80 років. Багато людей літніх. Є військові у відпустках, люди комісовані по пораненню або захворюванню.
Але людей молодих зараз стало значно менше. Велика кількість воює.
Урологія, із появою нових, сучасних методів дуже сильно змінилася. Якщо раніше оперували людину відкрито – зараз переважна більшість операцій робиться ендоскопічно, за допомогою спеціальних камер, обладнання. Ми можемо заходити в порожнину сечового міхура, в порожнину нирки, дробити камені, видаляти пухлини. Для пацієнта це набагато легше переноситься, ми його вже на третій день можемо відправити додому.
Другий дім
Івано-Франківщина стала моїм другим домом. Мені тут дуже подобається, файну природу завжди любив. Коли є можливість - ходимо в гори, дивимося водоспади, збираємо гриби та дихаємо повітрям. Сколе, Тустань, скелі Довбуша, Говерла, Кам’янка та Гуркало – ось що мені допомагає відновитися після лікарських буднів.
24.07.2026
Ви можете звернутися до фахівців ОТМО м. Краматорськ:
м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 31
https://otmo.dn.ua/
0502903430
Медичний центр Святого Юра
м. Стрий, Львівська область, вул. Ольги Басараб, 15
050 290 3195
с. Старий Мізунь, Івано-Франківська область, вул. Січових Стрільців, 2
0502905241