Приречені на смерть. Як (не) лікують важкохворих в місцях позбавлення волі

Якщо під час перебування у колонії чи СІЗО в ув’язненого виявлять рак, то шансів на те, що людина залишиться живою практично не має. У пенітенціарній медицині України, в XXI столітті, не проводиться лікування методами хіміотерапії, таргетної терапії, імунотерапії, променевої терапії та оперативні онкологічні втручання. Взагалі. У жодній установі. Такі кричущі факти повідомила нам у відповідь на запит Державна установа “Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України”.

Тюремні медики пишуть, що в установах ДКВС у 2021-2026 рр. від онкологічних захворювань померло 146 осіб. І це не дивно, з огляду на те, що основні методи лікування хворим на рак, які передбачені Медичними протоколами, ув’язненим не надаються.

Тому онкохворий майже не має шансів залишитися живим.

Єдина надія у такої категорії ув’язнених – звільнення від відбування покарання у зв’язку із тяжкою хворобою. Ця процедура покликана забезпечити право засудженого на належне лікування та можливість зберегти власне життя. Та цей порядок, якщо розглядати порятунок життя онкохворих не є дієвим. Бо діагноз ув’язненого повинен підпадати під Перелік захворювань, які є підставою для звільнення від подальшого відбування покарання. І при нинішньому законодавстві, вийти на волю для лікування можуть виключно онкохворі із четвертою стадією, яка на порятунок залишає мізерні шанси.

Хворі на рак із першою, другою, третьою стадіями, коли при застосуванні сучасних методів лікування хіміотерапії, таргетної терапії, імунотерапії, променевої терапії, оперативних онкологічних втручання могли б мати шанси вилікуватися чи продовжити життя на багато років, не мають можливостей звільнитися за цією процедурою.

- Я маю акцентувати увагу на таких аспектах: сам факт такого звільнення можливий в певних випадках. Найголовніше – захворювання цієї людини має міститися в Переліку захворювань. Цей перелік запроваджувався з Радянських часів, змінювався і остання редакція його була в 2021 році. Але фактично цей перелік, то такі захворювання, коли людина вже фактично одною ногою у могилі. Наприклад, якщо це онкологія – то четверта клінічна стадія.

Другий аспект не менш важливий: що це захворювання перешкоджає подальшому відбуванню покарань. Якщо ви пам’ятаєте справу онкохворого Рубченка, то він судом не був звільнений тільки через те (хоча хвороба його була очевидна), що в суді не було висновку ЛКК. Тобто з формальних причин, - каже Андрій Діденко.

У Матухна виявили рак кореня язика третьої стадії весною 2022 року. Такий стан хворого вимагав негайного комплексного лікування в онкологічному закладі: поєднання операції, променевої та хіміотерапії. Але як ми зазначали вище, жоден із цих методів у тюремній медицині не застосовують.

Віталія Матухна перевели до Львівської багатопрофільної лікарні №19 при Львівському СІЗО.

Рак прогресував і переріс у четверту стадію.

Увесь цей час правозахисники боролися за його звільнення на підставі важкого захворювання. Через небезпеку для життя хворого адвокати звернулися до Європейського суду з прав людини, який 9 грудня 2022 року застосував Правило 39 Регламенту щодо вжиття Україною тимчасових заходів. ЄСПЛ закликав забезпечити належне обстеження та лікування.

Але те, що ми почули на суді, просто вбило на повал. Прокурори наполягали, що Віталій Матухно отримує необхідне лікування, його стан здоров’я підтримується на належному рівні, і не перешкоджає перебуванню у місцях позбавлення волі.

А яке ж таке лікування надавали Матухну? Особливе обурення викликає виступ у суді тюремного онколога Олександра Грицаїшина. Бо медик повідомив, які методи застосовують до лікування Матухна: знеболення, соціально-побутові умови, а також психологічні і духовні моменти.

І це при раку четвертої стадії.

А ще тюремний онколог похвалився суддям, що не так і погано Матухна й лікують, бо прогнозували, що зможе він прожити 1.5-2 місяці, а минуло вдвічі довше і він ще живий.

На переконання правозахисників, ці умови утримання є брутальними порушеннями прав людини, зокрема статті 3 Конвенції з прав людини (катування), про що ЄСПЛ прямо зазначив в своєму рішенні. 

Описуючи ці події, правозахисник Андрій Діденко зазначав, що повторилася трагедія, яка сталася з хворим на рак четвертої стадії Володимиром Рубченком. Він помер 6 вересня, в день свого звільнення за станом здоров’я за рішенням суду, так і не побачивши свободу. 17 серпня ЄСПЛ вказав Уряду терміново надати заявнику стаціонарне лікування відповідно до виявленого у нього онкологічного захворювання.

Варто відзначити, що Рубченко не був довічником. Він отримав умовний термін (іспитовий строк). Але порушив процедурні моменти, не з’являвся відмічатися у відділ пробації, тому був затриманий та взятий під варту до СІЗО.

Із раком гайморової пазухи четвертої стадії Рубченка протримали в слідчому ізоляторі 5 місяців, далі перевели у виправну колонію, згодом у тюремну Стрижавську багатопрофільну лікарню № 81.

(фото - ХПГ)

Хворого фактично прирекли помирати, бо сім місяців, які б можна було використати у цивільних лікарнях для порятунку онкохворого, Рубченко отримував перев’язки, антибіотики, знеболювальні.

Помер від важкої хвороби, так і не дочекавшись звільнення і Іван Ястребов.

Як бачимо із наших підрахунків кількість померлих від хвороб у відсотковому відношенні до кількості утримуваних, залишається майже на одному рівні, щоправда бачимо тенденцію у 2021-2025 рр. на щорічне зменшення – хоча й у мізерному співвідношенні.

Натомість цифри за перший квартал цього року показують різкий скачок кількості померлих у 2026-ому – в порівнянні із п’ятьма минулими роками. І якщо така тенденційність збережеться впродовж року – то він стане рекордним у зниженні якості надання медичної допомоги у порівнянні з минулими періодами.

А що із смертністю онкохворих? Від ЦОЗ ДКВС ми дізналися, що у 2021 р. померло 35 осіб, що хворіли на рак, у 2022 – 31, у 2023 – 20, у 2024 – 32, у 2025 – 20, за перший квартал 2026 – 8 осіб.

Після обрахування бачимо, що кількість померлих від раку за гратами із 2021 до 2023 року зменшувалася, але у 2024 році зросла. А дані за перший квартал 2026 року показують невтішну тенденцію, і якщо така статистика збережеться до кінці цього року, то смертність від раку у 2026 році перевершить усі минулі п’ять років. А у порівнянні із 2023 та 2025 роком таке співвідношення онкосмертності буде більшим ніж в два рази.

- Я нещодавно приїхав із відрядження, відвідував двох пацієнтів. Один у Стрижавській багатопрофільній лікарні №81, а другий у Старобабанівській ВК-92. І тому, і тому відбувати покарання ще біля п’яти років.

Перший – його звати Геннадій. Він засуджений за ДТП, яка сталася ще в 2017 році. Коли його лікували, йому занесли інфекцію. Із ним зараз критична ситуація: постійно накопичується гній, який потрібно систематично відкачувати. Йому видалили вже п’ять ребер. Він постійно повинен перебувати в спеціалізованому мед закладі із відповідними фахівці, які вміють це робити.

Але в чому нюанс – його захворювання не підпадає в цей Перелік хвороб. Тому через суд його звільнити за станом здоров’я неможливо.

Другий пацієнт – його звати Сергій. Він лежить, не рухається, не може себе обслуговувати, в памперсах. І його захворювання також не підпадає в цей Перелік. Як бути з такими людьми?

В контексті звільнення осіб через важкі захворювання, я хотів би згадати одну проблему, яка фактично не вирішується в нашій країні. Йдеться про звільнення осіб від відбування покарань через психічні розлади. Мова йде саме про звільнення із переведенням на лікування у спеціалізовані психіатричні заклади.

Відповідно до тієї ж самої 84 статті Кримінального кодексу, така можливість передбачена. Але по факту таких випадків не має.

Я відправив запит в ЦОЗ ДКВС і отримав відповідь, що за останні 5 років таких звільнень було 4. Серед засуджених до довічного позбавлення волі – жодного.

В ході наших моніторингових візитів, мені відомо про десять таких випадків наявності важких психічних захворювань у довічно засуджених. І це впливає як на персонал, так і на співкамерників.

От у Замковій ВК-58, засуджений який мав психічні розлади, цілеспрямовано вбив другого засудженого. І це наслідок не вирішування такої проблематики в країні, - підсумовує Андрій Діденко

Матеріал підготовано в рамках проекту “Сприяння захисту прав людини в Україні через правозахисну освіту та залучення громадськості”, що фінансується Європейським Союзом у межах реалізації субгранту, наданого Центром громадянських свобод. Його зміст є відповідальністю Бюро журналістських розслідувань "Детективи" і не обов'язково відображає погляди Центру громадянських свобод та Європейського Союзу.