Оперувати, коли поруч падають снаряди — подвиг. Читачі – про лікарів Краматорського ОТМО

“Коли читаєш про «дорогу смерті», про поїздки під дронами, про операції під звуки вибухів — здається, що це якийсь фільм. Але для них — це реальність. Регулярна. Запланована. Робоча. Їхати туди, де страшно. Робити свою роботу там, де інші рятуються. Стояти за операційним столом, коли тремтять вікна.І при цьому — залишатися лікарем. Точним. Спокійним. Відповідальним. І для мене те, що вони роблять — це подвиг.

Без гучних слів. Без пафосу. Але з неймовірною силою всередині. Мені боляче читати, як іноді до них ставляться. Як знецінюють роки навчання, досвід, знання. Як легко можуть сказати: «ми краще знаємо, бо читали в інтернеті».

Але вони все одно продовжують. Оперують. Їдуть. Рятують. Дякую вам. За витримку. За професіоналізм. За життя, які ви щодня витягуєте з найтемніших обставин.

Я пишаюся, що знаю Вас мої любі, мужні Краматорські лікарі!”

Я землячка наших лікарів. Ми разом прожили в одному місті, Краматорськ відносно невеликий. По роботі в автошколі, я знаю більшість лікарів, їхніх чоловіків/дружин, дітей, батьків. Я знайома із цими медиками, бо вони в мене вчилися. Із багатьма ми здружилися.

Я усіх своїх друзів, знайомих вела до цих лікарів. До Артема Надворного, ендоскопіста - на обстеження. Жінок – усіх вела до онкохірурга, мамолога Володимира Жирко. І до онколога Валерія Кєтова рекомендувала, і до його дружини, яка є лікарем УЗД - Людмили Кєтової скеровувала.

Валерій Кєтов неодноразово рятував і мене, і мою маму і мою сім’ю – так сталося, що у нас часто були складні хвороби.

Я знала цих лікарів дуже близько, з багатьма ми дружили. Коли я була вимушена виїхати до Львова, дізналася, що наші лікарі лікують і на Львівщині.

Повірте, я дійсно вважаю їх роботу – подвигом.

От є у них можливість працювати на Львівщині та у Івано-Франківській області. Здавалося, працюй і не ризикуй постійно своїм життям. Так ні, їздять у Краматорськ, не залишають місцевих, лікують, оперують. Це героїзм. Вони заслуговують нагород та медалей. Адже у таких обставинах рятують життя хворих – ризикуючи своїм.

Я зустрічалася із нашими лікарями у Львові. Знаєте, серед нас переселенців так повелося, що коли зустрічаєш в чужому місті, на чужині,  своїх земляків - відчуваєш таке почуття згуртованості, зближення. Хочеться обійматися, цілуватися, тримати один одного за руки.

У Донецькій області дуже багато людей залишається. І лікарі Краматорського ОТМО їх не покинули. Вони не можуть виїхати – адже повинні виконувати свою роботу. Лікарі - це критичні служби, найбільш затребувані. Поряд із рятувальниками, пожежниками, поліцейськими, комунальниками.

Те, що розповідав Валерій Кєтов про “дорогу смерті”, про розбомблені машини – я це сама переживала і бачила - я неодноразово їжджу в Краматорськ.

Я вважаю що це подвиг: рятувати, оперувати хворих - коли поруч падають снаряди. Це героїзм.

Вони, як і військові, теж свого роду на фронті. У них свій фронт.

Подяки медикам:

Моя сестра оперувалась. Ми задоволені-лікарі на вищому рівні. Слава Богу за все;

Мама проходила лікування у Стрию. Дуже задоволені лікуванням і відношенням. Чудові люди і спеціалісти;

Допомогли, підказали, люди своєї професії;

Дякую лікарям ОТМО з Краматорська за їх роботу і піклування про пацієнтів;

Лікарі від Бога продовжують життя. Дякую вам наші рятівники, ви творите чудо;

Моїй бабусі робили операцію восени, і все було на найвищому рівні. Дуже уважний, турботливий персонал і лікарі. Всі слідкували за станом бабусі з великою відповідальністю та добром;

Щиро дякую вам за успішну операцію, завдяки вашому професіоналізму я знову на ногах;

Дякуємо вам за порятунок нашого життя, за ваше добре серце та золоті руки;

Дякую за подаровані роки життя після операції;

Лікарі з великої літери. Це гордість нашого міста.

23.03.2026