За крок до смерті: жахлива правда про хворих на рак в Україні

15/01/21

Безкоштовна медицина, операції, медикаменти. Так має бути за законами. І так є в бравурних повідомленнях Міністерства охорони здоров’я. Однак в Україні існує якась фантастична паралельна реальність. Одна — для чиновників. Інша — для пацієнтів. Адже родичі хворих на онкологію живуть в іншому світі. Де за операції та ліки потрібно платити. За шанс останньої надії, українці продають майно та залазять в борги. І в той час, коли чиновники на всі боки трублять про реформи медицини, зачасту невиліковно хворі, щоб хоч на кілька місяців продовжити своє життя, змушені викладати чималі кошти українським лікарям. Таким є шлях у безодню хворих на рак в Україні.

( фото - “Львівський державний онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр”).

Невисокого зросту чоловік вийшов на площу. Поспішаючи до мене, він переходив із кроків на біг. Його пальці тремтіли, коли він подавав мені руки. Із цілого натовпу людей, його вирізняли очі. Вони були повні безнадії та розпачу.

Степан Мартиник втомився від боротьби. Від систематичного пошуку грошей, безсонних ночей, трьох робіт — і нульових перспектив на майбутнє.

Ще три роки тому він будував плани, збирав кошти батькам — аби нарешті відправити їх десь на відпочинок на море. Його мрії — так і залишилися нездійсненими.

У їх сім’ю прийшов фатальний діагноз.

Спочатку захворіла мама

— Рак забирає всіх і не дивиться на професію, — каже Степан. —

Мати Надія працювала бухгалтером. Так ніби — і не складна робота, аби особливо впливати на здоров’я. У свої 63 роки проблем та контактів із лікарями як таких і не мала.

Коли на грудях з’явилися гульки — навіть уваги на це не звертала. Є собі — та й є.

Але на початку 2017 року — з соска почала йти кров. Навіть тоді не звернулася до лікарів. Стан української медицини викликає у людей недовіру.

Та ситуація погіршувалася. Пішли в поліклініку на Єфремова. Взяли пункцію. Направили в “Львівський державний онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр” — на Гашека. Так наше життя — кардинально змінилося.

Результати показали — рак. Це слово, яке було таким далеким на екранах телевізорів та сторінках газет — тепер в’їлося у наш мозок.

Пухлина. Треба оперувати — видаляти молочні залози.

Коли нас уже поклали в палату відділення патології м’яких тканин, на “оглядини” почали ходити лікарі. Вирішували — хто візьметься оперувати.

Погодився завідувач відділення Йолич Михайло Михайлович.

(Відділення патології м’яких тканин. Фото - “Львівський державний онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр”).

“Це є вдячність”

Він покликав мене до себе в кабінет.

“Ви знаєте, що операція у нас безкоштовна. Однак, зазвичай лікарям у нас дають “подяку”. Це є винагорода. Я не говорю, яку суму давати. Це є вдячність. Але зазвичай, в нас платять за операцію 300 $ лікарю, 150 $ асистенту та 150 $ анестезіологу”, - прямим текстом заявив мені Михайло Йолич. —

Степан Мартиник каже, що уже чув про своєрідні “подяки” лікарям за операцію — від інших хворих та їх рідних.

Але така прямота та озвучення конкретних цифр — його шокувала.

Та довелося зичити гроші та платити.

Звісно, Степана можна звинувачувати — мовляв, сам дав. Та з іншого боку — це лише у викривальних антикорупційних сюжетах та статтях можна із таким явищем воювати. Коли ситуація не стосується тебе чи рідних.

Коли ж людина особисто опиняється у біді, та й ще в онкології, вибору й особливо то й не має. Тим і користуються лікарі.

Адже піти проти системи — це налаштувати проти себе усіх медиків. Тим паче в державі, де кругова порука хабарництва ріже правосуддя.

— Та то тільки початок був. Написали мені цілий список, - що потрібно купити. Медперсонал так і сказав - в нас нічого не має. Я купував усе - починаючи від вати, марлі, систем на крапельниці, бетадину та шприців.

Після операції - виписали ліки — підтримуючу терапію.

Тут уже всі наші заощадження і закінчилися. Довелося залазити в борги.

Таблетки купували за кордоном, 600 грн — на 10 днів. У онкоцентрі сказали — такими ліками держава не забезпечує. А курс лікування - мінімум 2-3 роки. —

Степан ілюзій не плекав. Родина купувала все, що казали медики. Він навіть не задумувався перечити лікарям та вимагати якісь безкоштовні ліки. Справа — про життя матері. Куди там із медиками сваритися.

А тим часом, уже кілька років — наявність ліків в медзакладах України — можна перевірити онлайн. Звичайно, можливо не всі є — більш якісніші, іноземного виробництва не наявні — але щоб у лікарнях говорили, що не має елементарних шприців, бинту, вати — це вже перебір з боку персоналу.

І видається, що це якесь вибіркове ставлення до людей.

Так, я спілкувався із онкохворим, якому провели не одну операцію в згаданому онкоцентрі. Він каже, що навіть натяків на жодні “подяки” не було. І повністю всі медикаменти йому надали. І всі ліки виділили безкоштовно. У тому ж самому закладі.

Тож і ліки є, і операції зроблять безкоштовно.

Тільки не для всіх.

Адже хворий — із яким я робив інтерв’ю — і для якого все безкоштовно — сам лікар. Двадцять років відпрацював хірургом, кількість проведених ним операцій і сам порахувати не може.

Усе лише розпочиналося

— Ракове захворювання — другого ступеня. Але ж не усі із цим помирають. Звісно — ми вірили, — каже Степан. —

Тим більше, стан мами покращувався. Стало легше, жилося спокійніше.

Але за 1.5 року — почали боліти сідниці.

Ми пішли в поліклініку. Там заспокоїли — нічого страшного. Мовляв, запалення сідничного нерву. Призначили протизапальні, мазі. Така у нас медицина.

Хоча — як онкологічну хвору — маму відразу мали направити на прийом до медиків, які в поліклініці ведуть пацієнтів із онкологією.

Але посперечайся з ними — запалення сідничного нерву.

Кілька тижнів ми так лікувалися — і направили нас в онкоцентр лише тоді, як мама не могла витримувати біль.

Тут уже скерували на МРТ. Ми були приємно вражені. Я подумав — от в медицині все й змінилося. Адже при вході в кабінет, та й у самому кабінеті — всюди оголошення — “послуги безкоштовні”.

Ага — розмріялися. Працівниця у кабінеті відразу й повідомила: “обстеження у нас безкоштовне. Але для його проведення — потрібно зробити укол. А він коштує — 1800 гривень”.

Так вони хитро роблять. Що за укол, для чого він — не пояснюють. Ми їм були змушені заплатили. Прямо в кабінеті. Жодних чеків, квитанцій чи благодійних допомог. Готівкою.

Виявили у мами множинні вогнища — рак по всьому тілу.

Знаєте — коли така ситуація — ти не задумуєшся — чи законними є вимоги лікарів та персоналу. Ти просто платиш скільки кажуть. Платиш за все. І всім. Навіть медсестрам та санітаркам.

Нам призначили “золеадронову кислоту”, це єдиний медпрепарат, який нам виділили в закладі. Двічі нам її прокапали. Але знову ж таки — сказали купити і розчин натрію хлориду. І навіть — банальні пластирі. —

Степановій матері нічого не допомагало. Біль ставала гірша. Прописали трамадол. Жодного результату. Прописали морфій.

Згодом - “Ібандронову кислоту”. Ціна препарату за кордоном - 1800 грн — за прийом — раз на місяць.

Після семи крапельниць — у 2019 році — стан стабілізувався.

Родина Степана вірила в чудо — зробили вже у 2020 році планове УЗД — метастази пішли в печінку. Рак печінки.

Попереду — таблетована хімія — 2400 гривень за 3 тижні. Лікування — постійне.

— Нам сказали, що в онкоцентрі є аналоги — вітчизняні. Але вони мовляв — значно і значно гірші. Тож — радимо купувати за кордоном. —

Дивна ситуація у нас в медицині. Для чого МОЗ із українського бюджету бере кошти, та закуповує ліки, які є неефективними і самі медики їх не рекомендують вживати?

Рак виявили і в батька

— А зараз як ситуація, — питаю.

Степан відвертається. Ні — він не плаче. Уже не має ані сил, ані сліз.

— Якесь проклятття, — каже він. —

Треба ж так. Мамі стало краще. А тут і тато. Минулого року. Родинка на плечах. Я розумію, що ми, рідні у цьому не надто розбираємося.

Але щоб лікар із поліклініки, хірург — не зміг нічого виявити на ранніх стадіях. Я вже потім прочитав та дізнався, що за медичними протоколами, коли родинка мокріє, і є сильні виділення — лікар повинен відразу направити на онкологічні обстеження.

А він нас лікував, вирізав.

За три тижні — викликав до себе. Руки трясуться — нічого толком не пояснює — аж тоді скерував нас в онкоцентр.

Провели гістологічне дослідження. Меланома 4 ступеня. Своїми метастазами вражає всі навколишні органи.

Все по новому. Усі медикаменти нам знову сказали купити. Банально — навіть бинти та спирт.

За операцію я дав оперуючому лікарю Ігорю Процько 150 доларів. Не буду наговорювати — він особисто нічого не говорив. Жодного натяку. Але хворі із палат, їх рідні — називали таку цифру. Усі платили.

Після операції — лікар сказав. Щоб призупинити процес — потрібно тривале лікування. В нас препарати, які безкоштовні, вони є дуже шкідливі. Вам бажано купити за кордоном. “Keytruda”.

Для мене це стало — як смертний вирок мого батька. Адже вартість лікування — 110 000 гривень за один курс. Потрібно три. В іншому випадку — батько помре. Зараз він тримається на морфії. Лиш так може витримувати біль.

Безкоштовно — платна медицина

Чи історія Степана є поодинока? Ні. Готуючи цей проект, я спілкувався із кількома десятками хворих і їх родичів. Окрім згаданого лікаря хірурга — усі повідомляли, що платили гроші за операції.

Але коли справа доходить до увімкненого диктофона — люди не хочуть це говорити. Ані називати прізвища лікарів, ані озвучувати суми.

— Ми заплатили 10 000 гривень, — каже мені під запис одна із онкохворих. Але я не хочу аби ви називали і моє, і оперуючого лікаря прізвище. —

Звинувачувати хворих та критикувати? Це необхідно чи ні?

Чи можна зрозуміти хворих та їх родичів? Напевне, зрозуміють ті, які опинилися в схожій ситуації. І тут уже цим людям не розходиться у відстоюванні правди та справедливості. Щоб не давати хабарі. Та вимагати безкоштовних ліків.

У цьому вже не розходиться — коли на шальку терезів поставлено життя — зазвичай невиліковно хворих.

Степан просить врятувати життя матері

Ми прощаємося із чоловіком, я обіцяю, що розміщу його прохання до читачів — із закликом — врятувати життя його батька та матері.

Попрошу читачів надати благодійну допомогу на купівлю ліків “Keytruda”. Доля оцінила життя Степанового батька — Бориса Мартиника - у 330 тисяч гривень.

Ми також можемо врятувати життя матері Степана.

...

Коли матеріал уже був готовий до публікації, стало відомо, що батько Степана - Борис Мартиник - помер. Однак, ми все таки ще можемо встигнути врятувати життя матері. Якщо у вас є можливість - реквізити Степана Мартиника тут:

Банк Львів

4847 7301 0010 5759

тел. 063 268 91 96

Паралельна реальність — між героїзмом та мільйонами гривень

Я йду, та думаю про цю історію. Та схожі ситуації інших онкохворих.

Я згадую усі позитивні матеріали, в яких українських лікарів оспівують героями, які стоять на передовій боротьби із пандемією Covid-19. Та ризикуючи своїм життям — рятують хворих. Лікарів із справді мізерними заробітними платами.

( Ковальчук Ігор, генеральний директор. Фото - “Львівський державний онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр”.)

Натомість — я також згадую — минулорічні обшуки в медзакладах правоохоронцями Львова. За повідомленнями ЗМІ та прокуратури Львівської області, під час обшуків, наприкінці грудня 2019-ого року, за місцем проживання (роботи) Ігоря Ковальчука, генерального директора “Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру” було виявлено коштів, в еквіваленті більше двох мільйонів гривень. Незадекларованої готівки. Яка не була відображена у його декларації. Бо ж чоловік — ще й депутатом Львівської обласної ради є. Знову хоче стати депутатом. на виборах, що відбудуться за кілька днів.

Така от — паралельна реальність. Між зарплатами, героїзмом та мільйонами.

Що каже Закон

Олег Мицик — відомий український правозахисник та адвокат. Він погодився на інтерв’ю та розповів, як із точки зору юриспунденції можна розглядати та трактувати ситуацію в українській медицині.

— Лікарі за жодних обставин, чи це просто лікар, чи посадова особа (чиновник в медицині, наприклад, завідуючий відділенням), не мають права отримувати неправомірної вигоди, — каже Олег Мицик. —

Це хабар. Не існує слова “подяка”. Лікар в законний спосіб не може отримати будь-яких коштів від пацієнта. —

— Моделюємо випадок — я приходжу до лікаря, в мене з родичів хтось хворий на рак, лікар не вимагає ніяких грошей. Взагалі навіть не натякає. Робиться операція. Після того ми йому платимо кошти... — кажу я.

—Так, і це отримання неправомірної вигоди. —

— Але це “подяка”, ти приходиш - лікарю візьміть!—

— Не має права отримувати неправомірну вигоду. —

— Як такі дії кваліфікуються в кримінальному кодексі? —

— В звичайного лікаря — це є ч. 3 ст. 354 КК України. За таке передбачена кримінальна відповідальність, в тому числі і позбавлення волі на строк до двох років. Треба розуміти — це діяння є криміналізованим. —

— Добре, а якщо це зав. відділенням? —

— Ці його дії будуть кваліфіковані за ст. 368 КК України. І покарання - в залежності від спрямованості дій: групою осіб, чи було це поєднано з вимаганням чи не було, або отримання хабаря, з метою впливу на якогось іншого лікаря. -—

— Чому люди — говорять, що медицина корумпована, воюють у Фейсбуці, чому ніхто з родичів не пише заяви на лікарів — що вимагають кошти за лікування? —

— Один в полі не воїн. Кругова порука. Невідворотність покарання відсутня. —

— Є заввідділенням лікарні, який оперує. Приходить особа разом з мамою, яка хвора на рак. І от все, домовилися про операцію. І він прямим текстом каже: операція, ви знаєте, в нашій державній клініці безкоштовна. Але зазвичай, мені за операцію люди дякують. Але ви розумієте — це все добровільно. Але, зазвичай, люди дякують 300 доларів. -

— Ці люди поставлені в більш тяжку ситуацію, бо як правило частина з тих людей є невиліковно хворими. І вони дуже залежні від якості проведеної операції. Будь-яка неправомірно отримана вигода – навіть “подяка”, навіть після операції – є криміналізована, — підсумовує адвокат Олег Мицик.

Реакція фігурантів

Безперечно, я звернувся із проханнями про коментарі. І в МОЗ України, і в Департамент охорони здоров‘я Львівської обласної державної адміністрації, і до генерального директора онкоцентру, і безпосередньо до завідувача відділення патології м’яких тканин.

Я просив прокоментувати і чиновників, і керівників медзакладу і лікарів — що вони думають та як можуть пояснити схожі випадки. Про описані “подяки” та оплату операцій, необхідність купівлі на лікування в онкоцентрі медикаментів, включно з бинтами, ватою, шприцами. Та чому так відбувається.

А ще — запитав у генерального директора онкоцентру Ігоря Ковальчука — а що то за суми в еквіваленті понад 2 мільйона гривень, вилучені під час обшуків? Як ці гроші опинилися за місцем проживання (роботи) — керівника закладу, де лікують хворих на рак?

Ігор Ковальчук надіслав відповідь. Теперішній депутат Львівської обласної ради, кандидат у депутати на найближчих місцевих виборах, генеральний директор закладу “Львівський державний онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр”, так виглядає, що одразу пішов у наступ.

- Керівництво онкоцентру та колектив є нетерпимі до фактів вимоги коштів, репутація установи високо цінується, тому наведення огульних припущень розцінюються як спроба очорнити честь та репутацію закладу охорони здоров'я, - пише у відповідь пан Ковальчук.

- За останній рік не зафіксовано жодного такого звернення, котре б стосувалося "вимагання подяки" лікарями онкоцентру, - повідомляє гендиректор.

А ще пан Ковальчук пише, що і ватою, і системами для крапельниць та іншим - лікарня забезпечена повністю.

І за кошти обласного бюджету обстеження МРТ забезпечені безкоштовними для пацієнтів контрастами.

Тож, як і писалося на початку цього матеріалу, лікарі і пацієнти живуть у різних реальностях. Хворі наполягають на повній оплаті за ліки, обстеження, і про вимогу подяк говорять. Керівництво ж онкоцентру - гне свою лінію. Все є, все гаразд, то все спроба очорнити честь та репутацію.

А що ж про майже 2 мільйони вилучених гривень пише Ігор Ковальчук?

- Про слідчі дії наприкінці 2019 р. в будинку керівника нашого закладу, то повідомляємо, що слідче провадження було закрито у 2020 р., усі кошти повернені власникам і слідчими надано вибачення щодо неправомірного вилучення цих коштів, - стверджує пан Ковальчук.

І от написав чоловік один абзац, і відповідно поставив під сумнів правдивість усієї поданої вище у своєму листі інформації.

Адже, згідно офіційної інформації прокуратури Львівської області, "за процесуального керівництва прокуратури області слідчими СУ ГУ НП у Львівській області завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні стосовно директора одного із медичних закладів міста Львова, який за попередньою змовою з невстановленими особами, висловив вимогу службовим особам приватного суб'єкта господарювання при наданні останніми неправомірної вигоди за сприяння у перемозі товариства при проведенні тендерних закупівель виробів медичного призначення за бюджетні кошти та нестворенні перешкод при виконанні договору, зокрема, при оплаті за поставлену продукцію".

Тобто, у кримінальному провадженні, в рамках якого і було проведено обшук у будинку Ігора Ковальчука, та вилучено під 2 мільйони гривень, уже керівник одного із медичних закладів Львова - "пішов до суду".

Та як пам'ятаємо, у грудні 2019 року мова йшла про керівників десь з десятка медзакладів Львівщини. І онкоцентр там теж фігурував.

А що із тими керівниками?

- В межах даного кримінального провадження розслідувалося факти розкрадання бюджетних коштів при проведенні медичними установами Львівщини тендерних закупівель виробів медичного призначення та медикаментів.

Матеріали досудового розслідування за фактами розкрадання бюджетних коштів при проведенні тендерних закупівель виділені в окреме провадження, досудове розслідування у якому триває та перебуває на контролі прокуратури області, - пише Я. Білас, начальник відділу прокуратури Львівщини.

А от завідувач відділення патології м’яких тканин онкоцентру - Михайло Йолич - відповідь на прохання про коментар не надав. Хоча із онкоцентру відписали, що моє прохання та перелік питань отримали та передали завідувачу. Та й справді - а що ж він мав відповісти? Я ж питав чи отримував та вимагав/просив в останні кілька років у пацієнтів чи їх родичів "подяки" за операції...

У Міністерстві охорони здоров'я України також отримали моє прохання про коментар - на ім'я Міністра. Подзвонила така приємна працівниця. Сказала, що із прес-служби. Каже - "ну ви розумієте, що ми вам не надамо коментар і відповідь на вашого листа".

От. Міністерство відкрите для суспільства.

Із Львівської обласної державної адміністрації відповідь надіслали. Директор Департаменту охорони здоров'я Орест Чемерис пише, "що керівництву Департаменту не відомі вимоги медичного персоналу онкоцентру до пацієнтів щодо сплати "подяк"."

Також, у Департаменті не вважають вмотивованим отримання "подяк". І вважають не допустимим таке явище - навіть у добровільному порядку.

Даний матеріал підготовано та профінансовано The European School of Oncology (Milan, Italy) - https://www.eso.net/