Ні — свавіллю банківського олігархату

Панування олігархічних кланів в усіх гілках влади України згубно діє на економіку, унеможливлює надходження інвестицій в таку — внаслідок чого за часів незалежності ми втратили 2/3 економічного потенціалу, позбавили роботи половину працездатного населення, що прискорює його еміграцію та заробітчанство в інші країни, смертність двічі вища за народжуваність, а оплата праці еквівалентна до витрат на утримування раба, що стало основним джерелом нагромадження капіталу жадібним олігархатом.

Сьогодні Україна стала небезпечною для життя пересічної людини.

Наведу конкретні приклади впливу олігархату на засадничі нормативні акти України стосовно звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини в порушення принципу недискримінації за будь-якою ознакою усупереч ст.ст. 22 та 24 Конституції України:

1. На підставі ч. 1 ст. 258 та ч. 1 ст. 259 ЦК України, на користь банківського олігархату дозволено збільшувати, як загальні, так і спеціальні строки позовної давності за домовленістю сторін, наслідком чого стало пограбування мільйонів пересічних українців — слабкої сторони за кредитними договорами усупереч ч. 2 ст. 590 ЦК України. Цією статтею заборонено нарахування процентів на неустойку (штраф, пеня), зараховані в тіло кредиту та при цьому судовою гілкою влади нехтується вимога ч. 1 ст. 1 ЦК України щодо рівності усіх учасників цивільних правовідносин.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено максимальний розмір штрафу і пені та встановлено обмеження проміжку часу у шість місяців; дозволено лише одноразове стягнення таких санкцій з суб’єкта господарювання за одним зобов’язанням.

Проте, суди в порушення припису ч. 1 ст. 1 ЦК України, не застосовують вищезазначений припис Закону, до цивільних правовідносин за участю фізичних осіб. А відтак, окрім банківського олігархату, процвітає також і лихварство окремих фізичних осіб на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за звичайними договорами позики, небезпечними для позичальників.

Пропоную — ч. 1 ст. 258 та ч. 1 ст. 259 ЦК України — щодо можливості збільшення строку позовної давності за домовленістю сторін, виключити з ЦК України, як аморальну норму права, небезпечну для пересічного українця, адже з позиції ст. 3 ЦК України, за домовленістю сторін прийнятною може бути лише подальша реструктиризація, чи відтермінування боргового зобов’язання.

Дію ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, Законом поширити на правовідносини за участі і фізичних осіб, а не лише на господарські правовідносини.

Юрій Козій, юрист із 50-им стажем, правозахисник

У розділі "Точка зору. Блоги" публікуються колонки, надіслані нам читачами. Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації