Як чиновники збагачуються під час війни. Корупційні схеми місцевої влади в Україні

- Я не буду з вами говорити, ідіть в суд. - Так Андрій Садовий втікає від людей, які його обрали.

Він мер Львова. Європейського міста неподалік кордону із Польщею.

Традиційно – він в окулярах, із натягнутою посмішкою, та показовою зверхністю до мешканців.

Він втікає від незручних запитань, забігає під охорону в приміщення мерії, та  на ходу кричить, аби учасники мітингу “йшли до суду”. В Україні така порада, через корумпованість суддів, означає не що інше як вульгарний матюк.

19 років керуючи містом, Садовий вибудував підпорядковану собі чиновницьку вертикаль та контролює усі гілки влади. Із ним воліють не конфліктувати ані правоохоронці, ані центральна влада. Він беззастережний король, що контролює депутатський корпус, та сконцентрував на собі усі грошові потоки.

Схема на мільярди

Я стою перед приміщенням Львівської міської ради. Близько ста мешканців знову прийшли на мітинг. Вони приходять сюди більше року. У сніг, дощ, лютий мороз – закутані у куфайки, в кількох шарах одягу. Пенсіонери, матері з дітьми, інваліди, рідні загиблих військових.

Вони тут, бо львівська влада уже кілька років нищить малий бізнес у Львові. А все тому, що земельні ділянки під магазинами, кіосками, та торговими павільйонами – є безцінними. Влада її відбирає у малих підприємців та передає під проекти великим забудовникам.

Земля у Львові безцінна. Бо в час Великої Війни, попит на житло в місті зріс у понад 5 разів. Велика кількість втікачів із прифронтових регіонів зараз мешкає у колись мільйонному місті. Через відносну безпекову ситуацію, темпи будівництва новобудов у Львові вийшли на перше місце в Україні. Кількість зданих будинків та вартість квадратного метра житла – є найвищою в країні.

І цим активно користується місцева влада. Вона придумала схему, аналогів якій не має в інших містах країни. Та й навіть у Європі.

Раніше підприємці орендували у міста землю – під своїми невеликими магазинами, кіосками, торговими площами та рядами (так званими МАФами - “малими архітектурними формами”). Але у 2019 році влада Львова створила “Комплексну схему розміщення тимчасових споруд”. А замість договорів оренди землі зобовязала підприємців підписувати “договори конструктивних елементів”. Хто не встиг укласти нові договори, мав якісь неточності, невчасно подавав документи – його МАФ виключали із “Комплексної схеми”. Крім того, влада Львова під різними надуманими причинами, і взагалі відмовляла власникам магазинів у підписанні нових договорів.

Таким чином, із близько 2000 МаФів, більше 10% були поставлені поза Законом. Та стали кандидатами на демонтаж.

І кожен місяць – міська влада продовжує виключати МАФи із Комплексної Схеми. Лише за шість місяців 2025 року, винесено рішення про демонтаж майже 100 МАФів.

Так міська влада почала тотальне зачищення території від МАФів. Адже земельні ділянки під ними можна передати великому бізнесу чи забудовникам.

Прапором схеми зі знищення МАФів у Львові став заступник міського голови із містобудування Любомир Зубач.

- Якщо би він виступав на Олімпійських Іграх, то із його впертістю, він би зайняв – не готуючись - призове місце. Він знищує ті МАФи як клас, - характеризує заступника мера лідер найбільшої депутатської фракції міста Петро Адамик.

А Голова комітету підприємців Львівщини Андрій Дячишин прямо звинувачує міську владу:

– Люди намагаються працювати і не бути на шиї в держави. Ви кажете  - підприємці працюють не в правовому полі. Але це ви їх витіснили з правового поля. В ручному режимі формуючи “Комплексну схему”.

Дячишин – низького зросту, але солідної постави, в професорських окулярах. Коли говорить – маніпулює своїм смартфоном, як вчителька указкою. На куртці нашитий український прапор.

Він серйозний, говорить чітко і по темі.

Із його виступу стає зрозуміло - ера знищення малого бізнесу у Львові триває.

Бульвар депутата – забудовника.

“Ми підприємці, а не злочинці” – кричать у гучномовець Оксана Панахида, власниця невеликого кафе, що знаходиться за 4 кілометри від історичного центру міста.

За кілька днів до мітингу, я приїхав у це кафе. Неподалік нього - базар із 30-літньою історією. Тут влада зносить майже 40 магазинів – павільйонів – для будівництва Пішохідного Бульвару. Це ідея місцевого забудовника і депутата міської ради Назарія Бербеки. Він фінасує будівництво цього проекту, бо поруч будує шість житлових комплексів. І гарна прибудинкова територія неодмінно впливатиме на ціну квартир та комерційних офісів. А із сусідством ринку та тисяч покупців, що сюди приходять щодня – успіх продажу квартир – під питанням. Інша справа – коли на цьому місці красуватимуться алеї, кущі, дерева, клумби та фонтани.

Кафе на ринку – економ класу. Воно годує продавців та їх малозабезпечених клієнтів. Тут низькі ціни. Але прибрано, затишно та по своєму стильно.

Мініатюрний млин, навпроти входу національний прапорець. Вітрини відблискують різноманітними наїдками. Скатертина з соняшниками радує око жовтогарячими барвами.

Простенькі деревяні столики та стільці, звичайні штори. На підлозі виблискує лінолеум.

Хоч Оксана і власниця – але із ранку до пізньої ночі працює тут і готуючи на кухні, і обслуговуючи клієнтів. Часто на роботу приходить із внучкою. Як сьогодні.

Вона стоїть біля дитячого візка. Немовля заснуло. На ньому шапка з бамбоном. В колір та стиль – білий м’який ведмедик, якого дитина обійняла двома руками.

- Мій син та невістка працюють, дитину не має на кого залишити, беру із собою в кафе, - каже Оксана. -

Минулого року до мене прийшли забудовники, вимагали здати в оренду, або продати мій бізнес. А якщо відмовлюся, сказали – міська рада тоді тебе “знесе”. -

Неподалік кафе магазин із квітами. Він ровесник незалежності країни – відчинений ще у 1991 році.

Володимир Кодлобай показує свій бізнес. Він у товстій балоновій куртці. Веде нас до свого дітища. Приглушене світло в магазині, крім квітів – подарункові пакети, стрічки, набори, листівки. Є тут і вазони.

Антуріум, троянда, гвоздика. Загалом понад 30 різних сортів.

Збоку на вішаку – купа теплих курток.

- Тут працює чотири родини. У мене кілька теплиць. Ми самі вирощуємо квіти, самі і їх продаємо. Ми не отримуємо від держави жодної копійки допомоги. Натомість, платимо до бюджету податки.

Міська влада отримує заробітні плати – із сплачених нами податків. Окрім зарплат – по 80-100 тисяч премії щомісяця (близько 2 тисяч євро). І ще вони мають до нас претензії – щоб ми з’їхали із цього місця. Або наш магазин зруйнують. Їм в голові Бульвар – під час війни. А не збереження робочих місць. -

До нас підходить Наталя Чижик. Вона товстому, довжелезному червоному шалику. На обличчі втома. Але випромінює віру в себе, в людей, в букву Закону. Наталя у штучній шубі - бізнесові справи не дозволяють купити щось дорожче. Вона вдова, другий чоловік пішов добровольцем на війну.

Наталя керує ініціативною групою із захисту прав малого бізнесу цього базару.

- Місцева влада не дослухається до мешканців. Ми зібрали більше 3000 підписів людей мікрорайону, які проти того, щоб наші магазини та торгові павільйони зруйнували. Люди проти Бульвару депутата. Вони хочуть щоб і на далі був доступ до якісних продуктів, за доступними цінами, - добре поставленим голосом пояснює Наталя. -

Влада із тим Бульваром діє всупереч інтересам широких кіл громадян нашого міста. Орієнтовно 70% наших покупців -  пенсіонери, які незадоволені високими цінами у супермаркетах. За 50 – 80 євро щомісячної пенсії, вони не можуть купувати продукти та товари першої необхідності у дорогих магазинах. Наш базар їм потрібен. -

Біля хлібного кіоску зустрічаємо постійного клієнта Юрія. Він щойно розплатився за ще гарячий білий буханець. Юрій стискає у тремтячих руках палицю - орієнтир. Це його найбільша помічниця – він сліпий.

Чоловіку іти сюди від дому два кілометри.

- Нас таких незрячих, тут компактно проживає чотири багатоповерхових будинки. Біля помешкань маємо спеціалізоване підприємство Українського Товариства Сліпих – де можемо працювати.

Цей базар для нас багато значить. Нас тут знають продавці, якщо потрібно – проведуть у потрібний магазин. Нам тут дуже зручно – можемо усю продукцію взяти в руки, так би мовити “примірити”.

Супермаркети та великі магазини, що є у мікрорайоні – не пристосовані для сліпих. Тому цей базар – нам дуже необхідний, - каже Юрій.

Його слова дуже дисонують із емоціним спітчем мера Львова. Місяць до цього, керівник міста виступав на сесії міської ради перед депутатами. Він наполягав, що будівництво Бульвару – пов’язане з інклюзією. Бо по існуючих тепер алеях, вкрай важко проїхати інваліду на колісному кріслі.

В той час, коли мер говорив це у сесійній залі, на вулиці відбувався черговий мітинг.

- Ви прикриваєтеся інклюзією? Громада сліпих підтримує наш Бульвар. Ми для них – справжня інклюзія, - кричить в мікрофон Наталя Чижик.

І на підтвердження її слів, до імпровізованої трибуни підводять сліпого Василя.

- Ви порушуєте наші права, - каже він звертаючись до депутатів, мера, чиновників. – Цей базар для нас має неабияку вагу. Ми незрячі інваліди, якщо його ліквідують, не зможемо елементарно купувати собі необхідні продукти. Ми за збереження цих магазинчиків – нам тут дуже зручно. -

А тим часом, у стильному дорогому костюмі, мер Львова розповідає депутатам, що пересічні мешканці не повинні вирішувати питання благоустрою у Львові. Бо Бульвар є інфраструктурним проектом – і місто повинно розвиватися.

Я слухаю виступ мера – та згадую, як заходив у один із магазинів до підприємця Наталі Федорчук.

- Мої діти мають бути впевнені, що в мами буде робота, - розпочинає вона розмову. – Їм не важливо, щоб тут були фонтани – як хоче мер. -

Наталя вдягнена у кілька курток. В магазині, площею 16 квадратних метрів опалення не передбачено. На стелажах – висять сорочки, штани, шапки. Тут і дитячий, і дорослий асортимент.

В кутку магазину – ікона Богоматері.

Ціни тут на 20-30 відсотків нижчі, аніж в супермаркетах, чи стильних торгових мережах.

- Цей малий бізнес для мене створив мій чоловік, перед тим, як піти захищати країну на фронт. Він загинув на війні. І тепер я, разом із 70-річними батьками повинна утримувати дітей. Що ми будемо робити, коли наш бізнес зруйнують? -

Я проходжу територією базару – усі магазини, дерева та стенди обклеєні плакатами протестувальників. “Стоп Бульвар, ні Бульвар, владо – не руйнуй нас”.

А тим часом, під виглядом розуміння ситуації, міська влада створила кілька робочих груп. Мовляв, будемо шукати компроміс.

Від влади – одні лише обіцянки

… На робочій групі – гаряче. І в прямому, і в переносному сенсі слова. У стінах міськради добре опалюються приміщення, не те що в магазинах на ринку.

Любомир Зубач нервується, кричить, перебиває людей: – Я тут головую. –

Він керує цією робочою групою, яка повинна допомогти власникам та продавцям базару.

Любомир є одним із важковаговиків української політики. Він відданий член політичної партії мера Садового – “Самопомочі”. Та є заступником міського голови з питань містобудування.

Зубач у спортивному  светрі, з стильним величезним смарт годинником на руці.

- Тимчасові споруди – на те вони і тимчасові, що у потрібний момент можуть забиратися. Особливо, коли є такий важливий проект для міста, як Бульвар, - не хоче чути зауважень людей заступник мера.

Варто пояснити, що згідно документів, усі торгові об’єкти на базарі зареєстровані як МАФи. Таке поняття застосовують в Україні для малих архітектурних форм.

Зубач, який у міськраді курує містобудування уже 7 рік, є ярим противником діяльності такої форми власності.

Хоча у європейських столицях – невеликі кіоски, торгові ятки, магазинчики є досить поширеними та імплементовані в громадський простір міст. Але що там знають архітектори Варшави, Барселони, Верони чи Вільнюса? От Зубач у тому розбирається найбільше.

За сусіднім столом – друга людина в робочих групах. Євген Бойко вчився на богослова. Стиль його розмови – спокійний, врівноважений, як у священика в церкві.

Він керуючий справами у виконавчому комітеті Львівської міської ради. Це найвищий виконавчий орган у місті. Він колегіальний. Але більшість у ньому традиційно належить міському голові – тут його підлеглі, працівники структур міськради. І саме мер очолює виконком. Тож керуючий справами Бойко – є фактично його правою рукою.

Цей чиновник із стильною борідкою, у футболці улюбленого кольору – білого. Він для більшої впливовості своїх слів – піднімається із крісла, коли говорить.

Бойко зосереджений на тому, аби відразу присікати будь які зауваження підприємців – під приводом того, що хтось підвищує голос. Неодноразово на тому звертає увагу присутніх. Бойко каже, що міськрада старається із Бульваром саме для мешканців мікрорайону.

Почувши його слова, я згадую мешканця з будинку, неподалік того базару – місцевого архітектора Юрія Горалевича. Ми зустрічалися із ним, та розмовляли про проблеми прилеглих вулиць.

Архітектора молодить юнацька бейсболка та тінейджерські величезні навушники, що закривають усі вуха. Доповнює творчий образ новенька безрукавка.

Він прийшов закупитися на базар із таксою:

-У цьому районі є першочергова і вкрай нагальна потреба – заміна колектору. Якщо влада та той депутат, так хочуть зробити користь для мешканців – як про це голосно кричать – нехай його відремонтують. Адже коли йдуть зливи, чи тане сніг – то підвали людей, та навіть перші поверхи квартир затоплює. Це дійсно важлива проблема. -

Але ж ми усі розуміємо – що забудовнику не є цікаво вкладати кошти в ремонт колектора – адже це ніяк не позначиться на ціні квартир та офісів у його житлових комплексах.

В архітектора взяття начищене до блиску. Сьогодні колектор не затоплювало.

Прощаємося, він каже, що продовжує вболівавати за ринок і підприємців.

Вздовж базару - усі магазини обклеєні плакатими, листівками, банерами – Стоп-Бульвар. Покупці проходять, запитують чим можуть допомогти, щоб зберегти ринок.

- Мені соромно за владу нашого міста, - каже правозахисник Андрій Петришин.

Іти поряд з ним та спілкуватися – вимагає неабиякого хисту. Петришин під два метри – як у вистоту, так і в ширину. Він образ вічного львівського революціонера. Його ворог – корумпована влада міста. Все що стосується грабунку бюджету – а від так громади Львова – це його тема.

Петришин адвокат, керівник громадської організації -  і кістка в горлі для львівських чиновників.

- Їм в голові не війна, а капітальна реконструкція бульвару

Ваша задача – чиновники – створювати робочі місця і наповнення бюджету

Наші вимоги – працюйте в інтересах громади

Ви обіцяли коли сідали в крісло – вирішувати все в інтересах людей

Люди мокнуть, люди мерзнуть

Захист прав та інтересів малого підприємця, захист інтересів пенсіонера до доступу до низьких цін, який має мізерну пенсію – це не є шкурні інтереси – як це називають чиновники. -

… Я на ще одній робочій групі. Зала забита, більш 50 людей,  переважна більшість – продавці та бізнесмени похилого віку – поза шістдесят.

Емоційно починає свій виступ про виключення світла Роман Жук, спортивної статури чоловік під сорок років. Він розповідає, що влада залучає надавачів комунальних послуг, до протистояння із власниками МАФів.

- Вони придумали собі – заморозити підприємців. Нам надходять листи від оператора енергомереж – Львівобленерго – про відключення світла. Приїжджають – і вирубують нас. Ні світла, ні опалення – і це в люті морози. -

Виглядає на те, що він щойно із свого магазину – теплий светр на войлоці. Його вигляд дисонує із відео з мером міста – де той у дорогій італійській синій тоненькій сорочці. Ну меру в його кабінеті опалення і світло не вимикає ніхто.

Головний архітектор Львова Антон Коломєйцев на робочі групи сам не ходить - делегує на засідання комісій Романа Крушельницького, керівника одного з управлінь Департаменту архітектури.

Той каже, що розуміє позицію усіх . Але наполягає - а ми Департамент архітектури – хочемо там Бульвар.

Влада працює в інтересах забудовника

Із Віктором Чарномським зустрічаємося неподалік Прокуратури області. Він носив туди чергову заяву, про вчинення кримінальних злочинів посадовими особами міської ради.

Чарномський на свій вік виглядає фантастично. Йому вісімдесят три, але попри морозну погоду – поверх футболки лише легенька куртка. Чарномський професійний боксер, і зараз також підтримує спортивну форму.

Він дипломований юрист та журналіст. Таке цікаве поєднання зумовила його колишня робота на посаді заступника редактора видання “Ратуша”. Під 20 років він пропрацював у цій комунальній газеті. Дисонанс – але фінансована самою міськрадою, “Ратуша” найбільше викривала незаконні дії в органах місцевого самоврядування. Понад пів сотні розслідувань підготував Чарномський, тож про злочинні схеми в місті він знає майже все.

- Влада діє в інтересах забудовника – депутата. Йому потрібно там облаштувати цей Бульвар – щоб житло та офіси у його новобудовах мали привабливий комерційний вигляд.

У останні кілька років депутат Назарій Бербека став одним із найбільших забудовників міста. Його компанії пов’язані із численними будівельними скандалами, несплатами у бюджет міста пайових внесків, будівництвом квартир (замість громадської забудови).

Таких випадків, коди влада діє в інтересах крупних забудовників – дуже багато. Адже, як мені відомо, мер Львова із своєю командою мають у цьому особисте зацікавлення. Питання вирішення будівництва одного житлового комплексу має свою ціну – 100 тисяч доларів хабаря. -

Тож корупційний бізнес – чималий. Львів, з огляду на порівняно безпечну ситуацію у час повномасштабної війни, та величезний попит – через переїзд сюди значної кількості внутрішньо переселених осіб (біженців із регіонів, прилеглих до лінії фронту), очолює рейтинг міст – лідерів за темпами будівництва. Та є першим містом в країні, за вартістю квадратного метра у новобудовах та кількістю зданого в експлуатацію житла.

- У Львові є тісний взаємозв’язок між Виконавчим комітетом міськради, Департаментами та Управліннями міськради та депутатським корпусом – у сфері виділення земельних ділянок під забудову та отримання містобудівних умов і обмежень на будівництво нового житла., - каже юрист Чарномський. – Усі структури і законодавчої, і виконавчої гілки влади контролюються особисто мером Садовим.

У травні засідання депутатів міської ради знову пікетують

- Ви штовхаєте мешканців жити за межею бідності. Ви забираєте у людей гідність. Ганьба, - скандують протестуючі.

На засідання сесії заходять депутати. Дорогі костюми. Забудовник Назарій Бербека, систематично змінює дорогий лук.

Наталя Чижик підходить до Бербеки. Він заблокував її номер телефону, тож вона шукає зустрічі під стінами міськради. В Чижик утеплені зимові чоботи. Вони дисонують із стильними туфлями забудовника Бербеки.

Навпроти - продавці та підприємці  – у грубих куртках мерзнуть під стінами мерії на акції протесту.

Дійство відбувається біля головної будівлі міської ради. Площа Ринок – із кілька сот річною історією, є однією із найдавніших памяток середньовічної архітектури у європейських містах. Сьогодні до її історичних памяток додалися десятки плакатів та транспарантів.

- Зубач воює з матерями із проспекту Чорновола – в той час коли їх діти захищають Україну в окопах, - написано на стенді 85-ічної Галини.

- 70% відсотків тих, хто працю в МАФах – пенсіонери, які в час війни не опираються на допомогу держави, а працюють, створюють нові робочі місця, - написала на своєму плакаті молода сімя, що прийшла підтримати свою бабусю.

У центральній історичній частині міста, яка занесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, продовжують лунати виступи мітингувальників.

- Ми підприємці – а не злочинці. Ми вам не сміття. Чому інтереси великого бізнесу, забудовників вам важливіші, ніж інтереси людей праці рук, малого бізнесу, в яких ви забираєте останнє? – кидає навздогін чиновникам, що поспішають втекти з очей невдоволених мешканців, переселенка із Маріуполя.

Волевиявлення виборців та пустопорожня балаканина депутатів

Тим часом, міські депутати, у нещодавно капітально відремонтованій великій сесійній залі, почали обговорювати “петицію”.

В Україні – це колективне звернення людей до органу влади, із вимогою вчинити певні дії. У Львові є спеціальний електронний портал. Автор реєструє відповідне звернення. Якщо впродовж двох місяців більше 500 людей проголосують “за” – орган влади, до якого адресовна звернення – зобов’язаний розглянути вимоги мешканців.

В даному випадку, львівяни підписали петицію – за заборону будівництва Бульвару в час війни та збереження робочих місць.

Перед голосуванням депутати виступають.

Але як виявиться згодом – це все пусті розмови. Бо у міськраді найбільше депутатське об’єднання (фракція) – “Європейська Солідарність”. Із якої і є депутат – забудовник Бербека. А разом із депутатами партії “Самопоміч” мера Садового – вони мають гарантовану більшість, і можуть проголосувати за будь які питання.

Першим слова бере головний архітектор Львова Антон Коломєйцев. Він ярий прихильник Бульвару, піарив контр-петицію – навпаки, за розчищення території від базару та магазинів.

Коломєйцев молодий чиновник. Хоч більше схожий на заклопотаного студента. Він показово їздить велосипедом, хоча якщо подумати, що на керованому ним Департаменті зав’язані усі питання із будівництвом житла у Львові – міг би собі купити цілий автопарк.

Коломєйцев не приховує своє ставлення до ситуації, а у соцмережах активно пропагував розчищення території від МАФів, під будівництво Бульвару.

Починають виступи депутати.

З одного боку наполягають, що має бути інклюзивний простір. З іншого – “давайте, збережемо мале підприємництво та робочі місця”.

Про це каже і Андріян Гутник, політик-бізнесмен, що відкрив у Львові єдиний аква парк.

З ним погоджується і Вікторія Довжик – з партії мера міста.

- Треба людям запропонувати альтернативні місця ведення бізнесу, перенести їх МАФи в інше місце. Людям потрібно запропонувати альтернативу, забезпечити людей можливістю працювати і годувати свої сімї, - говорить Довжик, одна із ключових учасників команди управлінців мера Садового.

Розповідає, як тяжко працювати малим підприємцям і депутат Роман Федишин. Він знає, за що говорить – бо є власником найбільшого гуртового ринку Львова.

У депутата Віталія Проця, напевне “заговорила” професійна солідарність. Адже він також є власником малого бізнесу. Він обурений, та вистає на підвищених тонах.

- Все йде на принцип. Хочуть силою продавити цей Бульвар. Ніхто не збирається домовлятися із мешканцями та власниками кіосків. Хоч повинні були б в першу чергу, забезпечити невеликим підприємцям можливість працювати, - б’є Проць на свідомість колег.

Далі слово надають представнику підприємців з базару.

Наталя Чижик вдягнена в родинну вишиванку. Каже депутатам, що жінки – підприємці, забезпечують родини, поки їх чоловіки захищають державу в ЗСУ.

- Малий бізнес виживає. Ми годуємо наші сімї і бюджет міста. -

Депутати аплодують. У подальших своїх виступах – підтримують збереження робочих місць

Слухаю я депутатів – ну ж гарно говорять. І підприємців, і продавців, і покупців підтримують. Доходить до голосування – тотальна більшість голосують за Бульвар.

Комедія закінчилася – актори розходяться.

Десятки спец призначенців, кийки та сльозогінний газ

Описана історія із власниками МАФів на базарі – одна із численних у Львові. Влада жорстко зносить магазини та кіоски. Так у квітні, у Франківському районі, де ведеться активна багатоквартирна забудова, влада починає зносити МАФи.

На вулиці Євгена Коновальця - крики, сварки та плач тсраеньких. Сюди працівники міськради взяли із собою більше десятка “муніципалів” – дужих кремезних хлопців із “Муніципальної Варти” – комунального підприємства міськради, яке займається забезпеченням громадського порядку в місті.

Муніципалів сюди скликали на підмогу 5 екіпажів поліції. Світло від мигалок з їхніх фірмових авто Toyota, засліплює присутніх червоно-синіми барвами.

Кілька десятків натренованих чоловіків, заливши сльозогінним газом, та застосувавши гумові кийки, відтіснили від магазину, підприємців та місцевих мешканців, які прийшли перешкодити насильному демонтажу цієї споруди, яка тут забезпечує потреби населення упродовж 30 років.

Власник магазину помер, а влада відмовилася продовжити дозвіл його дітям.

Тому магазин знесли. І таке вандалістське знищення майна підприємців - типова ситуація для Львова.

Імперія води мера Садового.

- Залиште мене у спокої, - кричить Любомир Зубач. – Що ви хочете від мене, йдіть до прес служби. -

Заступник міського голови Львова із містобудування, не любить незручних запитань журналістів. Він втікає від мене коридорами по трьох поверхах приміщення мерії.

Незручним журналістам, аби поспілкуватися із Зубачем, треба йти на хитрість. Він надійно захищений прес-службою, охороною, помічниками. Тож лише прийшовши на якийсь офіційний захід, можна його підловити.

Власне, після однієї із таких відкритих зустрічей, я біжу за ним та задаю запитання. Він обурений і не приховує роздратування.

Це й не дивно – адже мої питання незручні. Вони про ще одну корупційну схему у місті. До якої має безпосереднє відношення заступник мера. Йдеться про те, що міська рада почала монополізовувати сферу продажу розливної питної води у місті. І “заводить” туди своє комунальне підприємство “Львівводоканал”. Поряд з тим, мережі Торгових марок тих малих підприємців, які може скласти конкуренцію – їх магазини та авкатерміналу з розповсюдження води – “пускають під ніж”.

І це в буквальному значенні слова. Кілька днів тому я побачив цей процес на власні очі. Рано – вранці, коли більшість людей тільки збиралися на роботу, неподалік найбільшого парку міста – Стрийського – уже активно працювали бензопили. Кілька робітників, залучених чиновниками, за пів години розрізали на шматки деревяний спарений магазин із аква – терміналом. Два метри заввишки, та пять в ширину – та для бензопил перешкоди не має.

За кілька днів по тому, Тарас Грабович, представник Торгової марки “Перлина Заходу”, магазин якої і було зруйновано встановив на його місці “памятну дошку”. Постала наче символічна могила малого бізнесу Львова.

Я підходжу до цього стенду разом із адвокатом Маряном Шпунтом.

Попри свій молодий вік, він має багаторічну юридичну практику. Як професійний спортсмен, почуває себе впевнено у розмові.

На “меморіальному” стенді, описано варварські дії чиновників. Покупці води можуть дізнатися, що магазин із терміналом тут – незаконно знесла влада Львова. На дошці є й телефон та адреса, куди можна поскаржитися мешканцям навколишніх будинків, у яких відібрали можливість купити якісну і недорогу воду поруч із своїми помешканнями. На хвилиночку – купували тут воду 18 років. Тепер до найближчого магазину – додатково потрібно пройти більше кілометра. І заплатити вдвічі більше.

Тарас Грабович, представник “Перлини Заходу”, кілька років звертався до міськради, щоб включили в комлексну схему їх водні термінали та магазини.

Підходимо до одного з таких терміналів на Сихові - спальному районі міста. Це не  типова наливайка води –подвійний спарений магазин, кілька краників, на даху сонячні панелі. МАФ енергоощадний, з дерева та металоконструкцій. Пожежна система, відео фіксація,.

Покупці можуть користуватися бонусними картками компанії. “Перлина Заходу” має свою заохочувальну систему. При поповненні картки, якою можна розраховуватися – дарують 10% від внесеної суми.

Грабович представляє торгову марку, із розгалуженою мережею пунктів продажу води – понад 75 магазинів. На такого підприємця – він вдягнений скромно. В поношену довгу балонову куртку та звичайну кепку.

Не дивно – лише один магазин, коло Стрийського парку, що йому знищила міськрада, коштує більше 500 тисяч гривень (10.5 тисяч євро).

- Заступник мера Зубач просив мене писати інформаційні довідки, пояснення. Але я і далі отримував постійні відмови. Із 75 наших МАФів, уже більше 10 виключені із “Комплексної Схеми”. І цей процес триває, - резюмую руйнування його бізнесу Грабович.

Саме про це варварське знищення альтернативного джерела забезпечення мешканців міста у воюючій країні, я й питав на ходу, біжачи за Любомиром Зубачем.

Заступник мера, перед тим, як все ж таки втекти в один із кабінетів, зневажливо кинув, що вперше чує за цю ситуацію із переділом ринку води в місті.

Після Зубача я йду на інтерв’ю до керівника Юридичного Департаменту міськради Львова.

Гелена Пайонкевич як завжди стильна. Каже, що кікбоксинг закинула давно, але іноді встигає вранці вийти на пробіжку.  

Вона у елегантному брючному костюмі. Коротка стрижка, свіжий манікюр.

Головний юрист міської ради спокійна та впевнена у собі. На усі закиди – має чітку позицію.

Пайонкевич є одним із найдавніших і найвідданіших членів команди мера Садового.

- Всі МАФи, які не внесені до “Комплексної схеми” – є такими, що знаходяться без правовстановлюючих документів. Міськрада має право їх демонтовувати. Навіть без рішення суду. І це стосується є об’єктів “Перлини Заходу”, - Пайонкевич є непохитною.

А можливо, їй варто було б спуститися із владних кабінетів – до простих пересічних львів’ян? Щоб послухати їх оцінку дій влади?

На чиєму боці люди

… Біля аква терміналів “Перлини Заходу” – завжди багато покупців. Один з МАФів стоїть на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні церкви святих Володимира та Ольги. Один за одним підходять клієнти:

- Немає накипу-вода хороша; родичі з Києва дуже хвалять; якість краща ніж в супермаркетах; людям комфортно; дуже прошу, щоб цей термінал влада не демонтовувала, – це кілька фраз, із мого спілкування у чималій черзі із покупцями води.

…Розбитий, порізаний на частини магазин. Зруйнований дах, зігнила підлога.

Із фото оператором під’їжджаємо до невеликого майданчика, за 10 кілометрів від Львова. Комісія працівників міського комунального підприємства, приїхала з міськради. Вони ховають обличчя від фото та відео зйомки. Кажуть – не публічні.

На майданчику площею понад гектар, просто неба, повно зруйнованих та знищених магазинчиків. Різноманітні банери, невеликі будиночки. Все звалено в кучу, і так сяк закрито від снігу та дощу. Пахне бюрократією.

Це місце зберігання демонтованого (читай знищеного) майна підприємців Львова. Знищеного владою, яка б мала захищати його інтереси.

Тут чиновники зобов’язані зберігати майно в належному стані. До повернення його власникам. Натомість влада тут зорганізувала своєрідний могильник.

Підходимо із судовим експертом Романом Бочуляком до демонтованого магазинчика “Перлини Заходу”.

- Повністю технологічно зруйнований і не підлягає відновленню. Порушені технологія демонтажу, перевезення і зберігання, - поправляючи масивні окуляри, закінчує писати свій висновок експерт.

Світлана Добровольська курує прес службу поліції Львівської області 15 років. У неї завжди є стандартна фраза на будь які запитання журналістів – таємниця слідства, розголошувати не можемо.

Але стосовно демонтажу магазину та акватерміналу “Перлини Заходу” у неї є для мене новина – кримінальну справу поліція закрила. Не знайшла у діях чиновників міськради складу злочину.

Тож тепер команду Тараса Грабовича чекають довгі роки шукання правди в українських судах.

А тим часом, на черзі знищення наступні пункти з продажу питної води. Їх зносять у Львові в різних районах. На околиці міста знаходиться багато студентських гуртожитків. Я спілкуюся із молоддю. Кажу, що термінал, із якого вони набирають воду – міська влада найближчим часом має намір демонтувати.

Покупці знервовані, вони готові вийти на захист водних терміналів, готові йти із акціями протесту під  міську раду. Студенти гуртожитків мені кажуть, що поряд не має де купити воду. А ця вода дешева і якісна.

Свобода слова в Україні. Регіональний аспект

Після численних візитів журналістів нашої редакції, ми стали персоною нон грата у міськраді Львова. І нас внесли в “чорний список”. Наприкінці весни, чиновницька комісія, очолювана директором Департаменту економічного розвитку міськради Інною Свистун зібралася на кінцеве засідання. Тут остаточно вирішувалося доля малого підприємництва у сфері продажу води через аква термінали.

На вході у приміщення мерії мене та фото кореспондента не пропускають. Дужий камбал із поліції охорони каже, що зустріч закрита для преси. Телефоную медіа юристу. Людмила Панкратова наполягає, що це цензура, наступ на свободу слова та кримінальний злочин.

Дзвоню у поліцію. На мій виклик приїжджає слідчо-оперативна група. Молода дізнавач, офіцер - низького зросту із простенькою папкою, у якій приготований зразок заяви. Іі супроводжують двоє колег із увімкненими бодікамерами.

Поліцейський охорони, що на вході нас не пропустив, привітно вітається із прибулими та посміхається їм. У нього є наказ мера Садового – нікого не пускати в приміщення міської ради. Навіть на це важливе для підприємців малого бізнесу міста засідання комісії.

Мер собі може підміняти закони в Україні.

Я пишу заяву, про перешкоджання законні професійній діяльності журналістів. В Україні – таке злочин. І за нього передбачено кримінальну відповідальність. Поліцейська все уважно слухає. Потім йде допитувати відповідальну за мій не допуск на комісію – Інну Свистун. За 15 хвилин поліцейська повертається із розмови із цією керівницею Департаменту економіки. Прощаємося.

Як і слід було очікувати, окрім  приїзду, поліція жодних дій не вчинили, та навіть не розслідували порушення прав журналістів.

Медіа юрист та керівник “Інституту розвитку регіональної преси” Людмила Панкратова, ситуацію навколо дій влади стосовно малого підприємництва у Львові аналізує так:

In investigation, the issue of public interest is more obvious and visible. Lviv residents have the right to choose safe products. In particular, drinking water of proper quality. Many residents believe that the “Pearl of the West” water is just such a product.

It provides their needs.

The city's leadership must pay attention to the needs of city residents on the one hand.

However, on the other hand, they also ensures freedom of entrepreneurial activity without pressure and interference.

P.S.

Боротьба львівських малих підприємців триває. Вони починають об’єднуватися в ініціативні групи, громадські структури та організації. Вони готові дійти аж до Європейського суду з прав людини.

Тим часом компанії депутата забудовника Бербеки продовжують втільвати “грандіозні” будівельні проекти. Один із скандальних – депутати міськради погоджують цьому забудовнику оренду земельної ділянки, під будівництво апарт готелю. Впритул, на відстані кількох метрів до памяток архітектурного значення – будівель корпусів Львівського національного медичного університету, із більш ніж сторічною історією.

Тож у журналістів буде вдосталь роботи. Чекайте наступних розслідувань

19.05.2025