Люди війни

Понад 10 місяців наша організація документує воєнні злочини російського агресора. Ми зібрали понад сто таких фактів. Вбивства мирних мешканців, зґвалтування, каліцтва. Обстріли цивільних об'єктів, руйнування лікарень та використання забороненої зброї. Понад 50 потерпілих та свідків розповіли нам, що принесла росія на українську землю.

Ірина Любченко

На восьмий день почався обстріл і виходить прилетіло у цю п'ятиповерхівку. Забігають ці хлопці і кажуть, чоловіки, котрі не слабонервні. Всім в укриття, не виходити нікуди, ні в туалет, усім лежати. Просто лежати та мовчати. Так, повиходили хлопці.

Тобто потрапило у п'ятиповерхівку, поранило людей. Безліч людей. Ці хлопці одразу почали викликати "Швидкі".

З нами був хлопець, молодий. Двадцять шість – двадцять сім років. Він служив у МНС. Грубо кажучи, його родина, його мати. Його дружина, дочка, сестра, тато, бабуся. Усі були у цій школі. Зі мною разом. Він такий молодець, він працював у цьому. Він одразу каже – хлопці, ходімо. Вони евакуювали людей. Жінку принесли просто шматками – розумієте?

Моя машина, ось у мене будинок, це вже не можна сказати, що це будинок. Вісім попадань. Вісім. Будинку немає. Плити вже просто зараз обвалюються. Але по ньому все одно б'ють. Все одно б'ють. Сволоти.

Всі машини побиті - мені просто пощастило. Заїхала. У мене перший під'їзд, виходить, було перше влучення, обвалилися сходи з дев'ятого по другий чи третій поверх.

Тобто проходу взагалі не було. У моєї сусідки просто дверей немає. Влетіла ракета, ось тамбур, дві квартири. Моя квартира та сусідки квартира.

На шостий поверх над моєю сусідкою влетіла ракета. У сусідки немає дверей – нічого нема. Для мене це був жах.

Ось є Героїв Праці, і є Північна Салтівка. До Героїв Праці – це одна планета. Північна – це інша планета. Машини стоять розбомблені. З людьми, що згоріли всередині. Це купа будинків, які реально навіть нашим МНС-никам, нашим рятувальникам, нашим солдатам – вони не можуть просунутися, бо стріляють. Постійно стріляють. Завалюються будинки, люди залишаються у підвалах.

Це просто жах. Ось слів реально нема.

Ми з дружиною вирішили, що треба виїжджати з міста Харкова. Це було перше березня. Я з дружиною та двома дітьми пішли пішки на вокзал, на харківський. Дорогою ми побачили розбиті машини, зруйновані. В одній із машин я побачив мертве тіло, накрите. Воно було закрите ганчіркою, там була кров – не дуже приємне видовище.

Був обстріл, загинули деякі люди. Товариш довгий час лежав загиблий. Не було кому забрати – бо обстріл був. Вулиця Бучми, 42. Це було 26 лютого. Люди йшли вулицею. І почався обстріл. Артобстріл розпочався – і люди загинули. Їх на шматки розірвало, і вони лежали і ніхто не міг приїхати. Довгий час лежали. Десь п'ять днів вони лежали.

Найстрашніше було, коли прилетіли літаки. Я вже думав, що все складеться – як карти. І ми там будемо поховані. Літаки – найближче трамвайне депо розбомбили.

Половину трамвайного парку знищили. Це депо знаходиться, ось Північна Салтівка, та Салтівка. Воно, наче між ними знаходиться. Це вулиця Льва Толстого. Салтівське трамвайне депо.

Власне, постраждала вся Північна. Ось будь-яку вулицю назвіть: Наталії Ужвій, Дружби народів. Тобто, від Північної не залишилося нічого. Там стоять повністю чорні будинки, і це добре, якщо стоїть сам будинок просто з вибитими вікнами. Обгорілий. А так вони стоять провалені. Тобто від даху практично. У кого одна сторона будинку обвалена. У кого середина провалена. Північна Салтівка – це величезний район. Спальний. І я не розумію, чому війна почалася зі спальних районів.

Саме в той момент, коли люди ховалися в метро, обстрілювали метро Героїв Праці, метро Студентську обстрілювали, бо там поряд же “Барабашова”. І обстріляли метро Академіка Павлова. Тобто в той момент, коли людей там було дуже багато, вони обстрілювали на Салтівці метро. Поруч із метро Академіка Павлова, є така, дуже велика "Нова Пошта", і там у перші дні почали видавати людям гуманітарку.

Щоб якось людям допомогти. Прилетів снаряд прямо туди. Причому там немає жодних об'єктів, не те щоб військових. Там практично велика будівля “Нової Пошти”. Тоді виносили багато людей.

Знайомий просто стояв у цій черзі, він каже, близько восьми людей було вбито. І його відвезли – вісімнадцять осколкових поранень. У нього мама медик, і якимось дивом, вона таки взяла швидку допомогу. І привезла його до Львова рятувати. Він зараз у Львові лікується. Там були дуже серйозні проблеми з ногою. І він каже – таких як я було дуже багато.

Поранених. Тобто ви розумієте, що таке гуманітарна допомога. Це було дуже багато людей. Практично тих, хто не постраждав – не лишилося. Там вивозили хто як міг людей. Тому що швидкі не справлялися із цим обсягом людей.

Проходячи вулицею, ми повернули на бабусину вулицю, сусіди кажуть – тут таке сталося, вбило сусідку. Вийшла годувати котика, розрив снаряда, жінка на смерть.

В окупації знаходиться, у нас там мешкає багато знайомих, це Липці. Це вони межують з кордоном Росії. Там люди просто бояться вилазити із підвалів. Там усі, які були в АТО, служили, військові – їх у перший день окупації вивезли. Досі їхню долю ніхто не знає.

Також вивозили – адже в Україну не випускають – а вивозять до Росії. Люди, ну їх теж як – вантажать сім'ями. І куди їх вивозять – нема зв'язку. Люди без телефону, немає їжі – там діється...

Цих пайків – як розповідають, що росіяни там привозять, годують – цього немає. Люди кажуть, що ми залишилися без пенсії, без грошей, в окупації. І ось ці всі розповіді, що там їм привозять пайки росіяни, що все нормально, “русский мир” – цього немає.

Поки що ми цього ще не знаємо, бо там окупація – але це, напевно, друга Буча. Там твориться свавілля.

Мій будинок, я ще маю приватний будинок. Його у перший день відразу окупували. Коли почалася війна, ми з чоловіком були у квартирі сина. Але оскільки війна, вирішили – їдемо до хати і там ховатимемося. Ми дзвонимо охороні – відключено всі телефони. Немає зв'язку. Ми не розуміємо. Починаємо телефонувати сусідам – немає зв'язку.

І потім нам чоловік, який звідти виїхав – селище називається Бобрівка – він сказав: що окупували селище. Світла, газу – нічого нема. І виїхати неможливо. Мої сусіди там провели сорок один день в окупації. Без світла, газу, їжі. Не пускали, не випускали. Просто люди були закриті, як у пастці. Там 500 будинків. Ну, з них там 140 залишалося мешканців.

І досі ми не можемо ні туди потрапити, ні дізнатися інформацію. Кажуть, що будинки там зруйновані. Все заміновано. Від 500 будинків, сказали, там поле лишилося. Подзвонив мій сусід, і каже: Олено, у нас більше немає будинків.

На Героїв Праці обстрілювали ринок. Він горів щодня. Героїв Праці горіла.

Школа, як Студентську перейти, і ближче до “Каравану” йти, у неї влучили. В другий поверх. Там діра, мабуть, півтора метра була в стіні. Там не один снаряд влучив.

Студентську обстрілювали, шістнадцятиповерхівка горіла. Верхні поверхи. Шиномонтаж, поряд з метро. Дуже сильно горів – бо там шини та покришки. І Героїв Праці. Там у нас ринок і круглий ринок. Магазини маленькі. Туди з періодичністю день, два, три постійно прилітало. І вони, ось ці намети – вони дуже горіли. Їх гасили – а за два-три дні знову туди прилітало.

Ракета на площі впала – там будинки всі зруйновані. Вікна, двері – все вилетіло. І в деякі потрапили снаряди – вони у руїнах лежать. Я спеціально ходив, туди, звідки дим йшов і знімав. Стояли швидкі, людей виносили в швидкі – з житлових будинків. Шістнадцятиповерхівки, дев'ятиповерхівки.

Школа поряд з моїм будинком. Сто тридцять дев'ята. Її накрили "Градами". Не один снаряд потрапив туди. Там вибиті шибки, і люди, які там були, вони отримали поранення осколками. Рук та обличчя. Вони зараз перебувають у лікарні. Школа через дорогу. Мій будинок стоїть, Гвардійців Широнінців, ще один будинок.

І школа. Там теж люди ховалися. Сто сорокова. Туди також прилетів не один снаряд. Не думаю, що просто помилились. Там теж люди зазнали осколкових поранень. Моя дружина має однокласницю, яка живе на ХТЗ, і ось у її мами дуже сильні були пошкодження обличчя.

Коли я ходив дивився на Героїв Праці, коли горів будинок, проходив повз садок, до якого мої діти ходили. "Сільпо" стоїть, далі будинок. І садок. Він також був зруйнований. Два снаряди потрапили у другий поверх. Він маленький, двоповерховий.

Це було вранці. О десятій годині – одинадцятій. Почався звичайний обстріл. Розривалися поряд снаряди. Я чув, що зовсім поряд. До цього – все ближче, ближче і ближче. У будинки потрапляло. І вибух був дуже сильний. І в наш будинок влетіло, шибки посипалися. Пробило стіну. Я вийшов зі своєї кімнати, вона з іншого боку будинку знаходиться. Дві кімнати, посередині коридор. Я зайшов на кухню, побачив шибки розбиті. Підвіконня пробитий. І у стіні під підвіконням – велика дірка. І в коридорі я знайшов осколок залізний, розміром з кулак. Осколок пробив стіну, влучив у ручку холодильника. Були ще два маленькі осколки. У стіні в коридорі є вм'ятини. Вибоїни.

І потім, коли я поїхав, уже з іншого боку у наш будинок потрапило у другий поверх. Там двоє поранених.

Як почалося це все – втратив квартиру. Бо влучив снаряд. Втратив роботу. Бо теж машину розбомбили. Трикімнатна. На стоянці стояли фури і потрапила туди ракета. Тобто ті, що фури там стояли припарковані, машини, рознесло. Вибух був дуже серйозним.

З підвалу вийшли, подивився – половини будинку немає. Все. Влучили у середній під'їзд будинку, у нас три під'їзди. Потрапило до середнього під'їзду – пів будинку немає. Ми втратили все.

Загинули люди, які не встигли спуститись. Коли потрапив снаряд у цей середній під'їзд, там дуже багато людей. Там були діти та дорослі. Люди і постраждали, і загинули.

Я побачила російський БТР. Він стояв біля "Нікольського". Це новий торговельний центр, який відкрили нещодавно. Його відкрили влітку. Я побачила біля бібліотеки Короленка цей БТР. І я не знала, що робити. Я стояла як укопана, потім зрозуміла, що мені треба якось рухатися. Я рушила назад. Не знала, що зі мною буде. Що в них на думці. І я потихеньку дуже повільно йшла. І чекала – щось зі мною трапиться. Що мені в спину вистрілять. Адже якби вони не хотіли зробити зло - вони б не приїхали до мого міста. Вони не прийшли б сюди. Але чогось вони прийшли – не з добром. Якщо вони приїхали БТР.

Були загиблі. Морги були переповнені у Харкові. І не відомо – хто там.

Надворі лежали тіла. Розбиті. Шматки. Кров.

Потім розбомбили Онкоцентр харківський. Він біля авіазаводу. І потрапив під обстріл.

Приватний сектор, де донька рік тому побудувалася – двоповерховий збудували будинок. А сусід недалеко. Пряме влучення і завалило його там. Сусіди відкопували з ранку.

І ще бачив снаряди, як у сусідські хати потрапляли ці снаряди. Розривалися дахи та хати від цих вибухів. Реально, я бачив на власні очі, як це відбувалося. Таке влучення, коли до хати потрапляє снаряд, вибухає дах, розлітається хата на шматки.

Останню ніч, з шістнадцятого на сімнадцяте, був дуже сильний обстріл. Постраждало вісімнадцять хат. У тому числі, у мій флігель потрапив снаряд. Його рознесло. Ми, коли сиділи в хаті, у мене і двері випали в хаті, і ганок рознесло. На тріски.

Коли ми вранці вийшли, я двері відчинив із хати – а в коридорі дверей нема. І ганку немає. Як начебто танк проїхав. Дружина мало не посивіла від такого.

Якщо я не помиляюся – Паризьких Комунарів. Там на розі будинок висікло. Потім наступний будинок, лицьова сторона - взагалі знесло її. Далі вулицею будинок – кут винесло. Потім, потрапив снаряд у трубу, де вода. Центральна труба. Там від снаряда такий рів вирило, що водою залило людині все подвір'я. Навпроти будинок, теж багато руйнувань. Це може за годину, за дві – стільки руйнувань.

Обстріляли стільки хат – напевно, штук двадцять будинків. Це точно.

Просиділи ми цілу ніч у льоху. Вранці вилізли. У нього потрапив снаряд у хлів. Згорів сарай. Вийшли подвір'ям дивитися – у нього в паркані великі дірки від осколків були. Ми просто здивувалися – там метал, мабуть, “двійка”. Від чого такі дірки могли бути? На город зайшли – там дві такі здорові ями були від цих снарядів. Я прийшов додому. Коли я подивився, що в мене від цих вибухових хвиль це жах. Вікна всі повипадали – просто на землі лежали. Їх просто винесло.

Прийшов чоловік, вийшов зі мною сюди - не на вулицю, а в такий передбанник. Ми почули сильний вибух. У мене навіть цигарка вискочила з рук. І він сів. Це біля нас, на Московському проспекті знаходиться “Академія при Президенті”. І там був вибух. Коли Саша вже мене проводжав до Львова, ми йшли через цей Московський проспект і ми бачили цю Академію. Там скинули таку бомбу – був вирваний шматок. Просто вирваний шмат будівлі. І така вибухова хвиля була, дуже радіус великий. Вікна, двері вилетіли. І чим далі ми проходили до центру, там також були зруйновані магазини, скло скрізь. По всій землі валялося вибите скло.

Люди в метро розповідали: вони живуть неподалік метро, що жінка вийшла на вулицю замести біля свого будинку. І впав снаряд. Осколки снаряда потрапили їй у живіт. А донька її – вона працювала медсестрою і в цей час була у лікарні. І її не довезли до лікарні – вона померла.

Чоловік мій хотів вступити у Тероборону і пішов до Адміністрації. Але перед тим, як він ішов, на нашу Харківську Адміністрацію також потрапила бомба. І очевидці, які були там розповідали, що від цієї вибухової хвилі людей кидало, як листочки. Як листочки вони літали у повітрі. Такий сильний вибух був.

Ті люди, які жили на ХТЗ, там все заміновано. Ці ж міни на парашутиках спускали. Люди можуть стояти у черзі за хлібом, ракета може впасти. Показували, що жінці ногу відірвало. Просто ось мирних мешканців усіх.

Почали літати літаки. Над нами вже. Ми мешкаємо зараз на Холодній горі – це район Озерянської церкви. Там поряд в'язниця – її будівля повністю зруйнована. І недалеко вулиця Холодногірська – там, де училище військове танкове. Повністю кут будинку знесено.

Ми пішли до магазину, супермаркету “Клас”. Цілком всі вікна вибиті в будинках. А магазини - йдеш, повністю вітрин немає. Торговий ряд – повністю скла немає.

Повністю зруйновано торговий центр "Нікольський", тільки побудований. "Барабашова" практично все спалили. Цей дим – коли вітер до нас – такий ось чорний попіл повністю у нас був у дворі та на даху. Все летіло до нас. "Барабашова" повністю згоріло. Його бомбили тричі. Згодом "Фельдмана", парк Горького.

Я виходжу на вулицю – ось буквально 25-50 метрів – і ось ця будівля зруйнована де в'язниця. На Полтавському Шляху.

Снаряд уже в інші дні влучив у школу. Потім за моїм будинком теж снаряд позавчора. Снаряд упав, я дзвонила, сказали, що вбило п'ять чоловік, жінку вагітну. Біля будинку нашого.

Ми раніше жили на Північній, у однієї дочки там квартира, і в другої. Теж снаряд влучив. У старшої, там у них була трикімнатна, з батьками чоловіка. Потрапив снаряд – не знаю, що там із квартирою. А молодша також – вони взяли кредит. Саме перед Новим Роком купили квартиру – і теж туди потрапив снаряд.

Вбиваєте дітей, безневинних людей. І взагалі, які це об'єкти. Дитячі садки, школи – це хіба об'єкти якісь військові. Торговельні центри – хіба це об'єкти? Парки, зоопарки – хіба це об'єкти військові? Що вони бомблять? Зоопарк розбомбили, звірів повбивали!

Рознесли ринок "Казка", що знаходиться на Полтавському Шляху. Снаряди потрапили до будинку, який примикає до цього Полтавського Шляху. Знесло майже весь кут будинку. Там просто дірки із усього будинку. Десь метрів десять пробоїни.

На другий бік – супермаркет “Клас”. Його також обстріляли. Рознесли корпус Слідчого ізолятора. Я не знаю, скільки там ув'язнених було.

Потім почався обстріл, бомбили так, що гуло щодня. По кілька разів на день. Не пам'ятаю якого числа, о десятій ранку я розмовляв із сином по телефону. Чую гуде так, як винищувач летить над будинком.

Ракета пройшла над будинком та потрапила в район залізничного вокзалу. У приватний сектор. Вибух був такої сили, що будинок ніби "ходив".

Скільки людей загинуло. Дівчинка йшла з кров'ю на нозі. Її запитали – виявилося, що люди стояли в черзі за продуктами. Потрапив снаряд. Бабі відірвало ногу. Кров потрапила на дівчину. Бабуся лежала під магазином, нога лежала осторонь.

У Циркунах знайомий, ми йому робили ремонт – його будинку вже немає. Немає будинку. Також ще знайомий – неподалік він жив у Циркунах. У них із батьком також був будинок – потрапив снаряд і його рознесло у мотлох.

Якось було дуже багато поранених, тому я залишився на ніч у шпиталі.

Повернувшись на ранок, побачив, що в палаті, де я весь цей час ночував, шрапнеллю та осколками пошкоджено вікно. Зробивши обхід відділення, ми знайшли ще кілька пошкоджених шрапнеллю вікон.

Коли я виносив дрова з багаття, після приготування їжі хворим, наше відділення потрапило під авіаційний удар. Перший удар був ракетним, з прямим влучанням у будівлю відділення - за кілька метрів від мене. Другим ударом була авіаційна бомба, що впала біля пологового будинку, поряд з яким розташоване наше відділення. Цей удар мав нищівні наслідки – майже всі двері та вікна пошкоджені, величезна діра у стелі.

Страшно уявити, що було б, якби пацієнти залишилися у відділенні.

Ми побігли до машини, сіли, наклеїли ці наклейки, поїхали до “Обжори”. Там було дуже багато машин, дуже велика колона “йшла”. А в цей момент, коли ми їхали, працювала мінометка.

І мінометка працювала так жорстоко. Ми, коли виїхали сюди до центру, до “Обжори” – дуже багато було трупів.

Це місцеві мешканці – це не військові. Військових я не бачила – були трупи простих мирних громадян. Хтось був накритий – хтось просто так лежав.

Ми під'їхали туди, стали у колону – колона рушила. Ми були на початку колони. Можливо за рахунком п'ята чи шоста машина наша була. Ми поїхали. Доїжджали до "Спорт Сіті". На сам "Спорт Сіті" ми не встигли виїхати – бо “пішли” міни. Падали просто перед машинами. І ось машини почали об'їжджати ось ці ось вибухи, ці ось хвилі. Ось ці ось ями. А міни падають – розумієте, одна-друга-третя.

Ми по гальмах. І розуміємо, що четверта нам може потрапити до машини. Ми піднімаємо очі - а перед нами вже дві машини горить. Тобто – з написом “Діти”. І там справді були жінки за кермом. І діти. Там сиділи діти.

Ті, що були далі за нами, вони повернули на узбіччя, і зробили різький розворот. І почали їхати назад. А за ними міни – одна за одною. І скільки ми їхали – стільки за нами лягали міни.

Люди згоріли живцем. Люди сидячи в машині - вони не змогли звідти вибратися. Я озирнулася – я хотіла зрозуміти. Ось коли залітає міна в машину - вона просто вибухнула і спалахнула.

Ми бачили, як воно все горить. Це вибух – страшний вибух. Там вилітає все та розлітається на частини. У першу машину, в яку потрапило, – там і дах зірвало. Це такий вибух був. Будинки горіли щодня. По три, по чотири будинки навколо нас. А один будинок - п'яти під'їзний - він був розбитий авіабомбою. І склався – посередині поверх. З дев'ятого та по перший поверх.

Наскільки нам сказали, там були люди на той момент, коли впала авіабомба. Це ось так – два під'їзди стоять, а того, що посередині – немає. Одні руїни. І все.

Горіли будинки, дуже горіли. Були прильоти під наш дім. Саме під той підвал, де ми були. Два “Гради” впали.

Трупів було дуже багато. Людей самі хоронили. Я особисто з чоловіками поховали двох військових та двох місцевих мешканців. Які там загинули від осколків.

Ми ходили за водою – за кілька кварталів. Ходили під обстрілами. Двічі сходили, і я сказала, що вже втретє не піду. Тому що це дуже небезпечно. І постійно падати обличчям у багнюку, і падати поруч із трупами людськими! Це було настільки неприємно і дуже страшно. А пити ж хотілося.

Я пішла по воду з трьома чоловіками. Взяла дві баклажки. І ось коли набрали воду і назад йшли – ми лягали на землю, бо були прильоти. Напевно, разів з десять. І коли я впала - мене чоловік штовхнув. І ось коли на нас був приліт, воно бухнуло, і ми впали. І я впала обличчям біля дідуся. Він був мертвий. І я побачила його страшне розбите обличчя, і я плакала всю ніч.

Коли прилетіла бомба – 17 березня, до сусіднього двору – пряме влучення. Повна руйнація, там семеро людей загинули. Сусіди наші загинули. А у нас від сильної вибухової хвилі дах постраждав, склопакети повибивало. Все зруйнувало. Ви бачите на фотографіях. Тобто жити там стало неможливо.

У нас ще однорічна дитина.

Ми з сином їли на вулиці. Бо хоч і був мороз, але вдень сонечко було. А чоловік каже, я піду до хати. Але він не встиг поїсти — ця бомба прилетіла. Воно якось за будинком — і навіть не чути було спочатку. Щиро кажучи, я навіть не чула.

Мені по голові щось ударило — видно шматок черепиці. А тут чоловік – «я нічого не бачу». Все залито кров'ю. Він виходить – він весь у крові. Він багато крові втратив. Весь одяг, штани.

Скільки ми вилили перекису водню - кров не припинялася.

Сусід на своєму Жигулі довіз нас до лікарні. Там чоловікові рану зашили. Назад ми йшли пішки. У лікарні вже були ці "кадировці". Бачили ми, як ці танки їхали. Було дуже страшно. Здавалося, що ми йдемо — а вони нам у спину вистрілять. Ми ось так зупинялися, поверталися — щоб вони бачили, що чоловік поранений.

Ми прийшли з чоловіком із лікарні, добиралися дві години. Зайшли, треба було одяг взяти, бо все було в крові. Навіть труси були в крові.

А ще коли заходимо, дивимось: біля нашої грядки, клумбочки, де троянди у нас росли, лежить наш сусід мертвий. Я сину кажу, біжи за цими мужиками, я не підніму труп — він важкий. Ось. І вони перенесли, на доріжку поклали. І перенесли його у квартиру.

Допомогли нам ворота відчинити. Бо в нас перекосило. У нас гараж, просто у будинку. Обстріляли перед нами автобуси. З людьми. І всі машини в обхід змусили їхати. А в цьому селі — воно теж уже було розбите – там уже була українська армія. Вони наказали нам нікому не виходити з машини. І в цей час приліт "Градів". Якби трохи далі — вони, мабуть, на наші машини впали б. Начебто проїхали такий шлях уже, і щоб ось тут накрило.

А попереду машина — ми всі сиділи, не видно хто там. Дівчинка закричала – дуже злякалася. Мабуть, теж їде з-під бомб. Діти теж по-різному — у нас однорічна дитина, і то вона злякалася.

Обстріляли у місті Маріуполі Правобережний район. Східний. Саме той район, де я мешкала. У нас були попадання до сусіднього під'їзду, у нас повилітали вікна у квартирі. Лоджія, квартирний блок повилітали повністю. Ми на той момент були всі в будинку, всі живі залишилися, всі здорові. Але коли підходили до вікна, я бачила, як потрапляли в магазини снаряди, я бачила, як потрапив снаряд до дитячого садка.

Нас обстріляли тоді "Градами". На той момент загинуло понад тридцять людей, і дуже багато людей постраждали. На вулицях лежали вже мертві люди. Їх закривали чим могли, як могли. І ось, напевно, у той момент, якийсь переворот у голові стався, що дійсно у двадцять першому столітті можуть просто спальний житловий район, в якому нічого немає - там просто будинки, в яких люди живуть. І все.

І ось так його просто обстріляли, без жодних причин та пояснень. І все.

Я пішла до сусідки, у неї теж протягом відчинилося вікно, я пішла вікно відчинила, виглянула, і я побачила, як на моїх очах були прильоти в три квартири в будинку, навпроти. Це був дев'ятий поверх, сьомий поверх і другий поверх.

Почалися авіа удари, центр міста постійно бомбардували. Було таке, що ми взагалі не виходили з дому, бо постійно, кожні десять-п'ятнадцять хвилин ми чули, як пролітав літак, і ми чули, як “падало”. На той момент почали бомбити центр міста, були попадання біля Третьої міської лікарні, потрапили в Центральний ринок, коли повилітали більше ніж на кілометр у людей вікна.

І на той момент саме там жила мама господині, у якої ми гостювали, вона пішки прийшла з дому, у чому була. Ось просто в чому була одягнена, в тому й прийшла.

Наступного дня вже чоловіки поїхали вранці, забрали речі теплі та документи.

По лікарні також був удар, там фотографії показували. Водій, який нас віз, Сергій, він показував фотографії, які він зробив із вікна. Там, виходить, будинок стоїть, і навпроти нього стоїть міська лікарня. Він показував наслідки авіа удару, там слід від нього, я не знаю, там реально яма, КАМАЗ би спокійно вліз, і його реально не було б видно.

На Миколаївщині постраждали медичні заклади. Так тільки у квітні 2022 року, внаслідок військової агресії росії, було пошкоджено 13 таких закладів.

Мікрорайон – де розташований Онкоцентр – це спальний район у східній частині міста. І там зосереджено багато медичних закладів. 4 квітня територія нашого Онкоцентру потрапила під обстріл.

На щастя, працівники змогли сховатися у бомбосховищі та не постраждали від вибухів. Хоча і вікна Онкоцентру, і автомобілі, які були припарковані біля закладу, були зруйновані вибуховою хвилею.

Постраждали й пацієнти. На території закладу лежало понад десять поранених. Їх на ношах та машинах завозили до приймального відділення центру онкології, для надання медичної допомоги.

Отримав пошкодження наш радіологічний корпус, який на початку лютого був у фінальній стадії капітального ремонту. З новим, сучасним обладнанням та повністю готовий до прийому хворих. Не говорячи вже про операційну – у вікна якої прилетів осколок касетного снаряда.

Двадцять шостого та двадцять сьомого – потрапили дві ракети. У "Південний Буг". Це майже центр міста. Торговий центр “Південний Буг” та поряд “33 квадратні метри” – магазин такий є сантехніки. Все вирвало. Плитки, вікна, рами – все повилітало. Скло – люди всю ніч не спали – ховалися.

І починаючи з 25 числа – лише сирена – до підвалу. А буває навіть – сирени нема – і вже летять снаряди. Таке було.

Це було десь о годині дев'ятій вечора – прилетіло три снаряди. Один упав - від мого будинку двісті метрів. Торгівельний центр "Фуршет". Там все вивернуло. Прямо ось так стоїть "Фуршет" і неподалік стіни впав снаряд. Цей “Фуршет” стоїть із мого дня народження. Мені 42 буде цього року.

Зруйновано стелі, підлоги. Це добре, що ще вночі – там лише охоронці були. Постраждали охоронці.

Вилітають там такі штучки – багато їх. І двір – це за “Водолієм”, це Проспект Жовтневий 325, дріб 5. І там будинки дев'ятиповерхові літерою П. Саме в середину потрапив снаряд і вилетіло скрізь.

А за тиждень з іншого боку в п'ятий поверх влучили. Дах знесло. І зруйнували до другого поверху. Прилетіло на “Фуршет” та на пологовий будинок. Пологовий будинок п'ятиповерховий, величезний.

Начебто казали, що є постраждалі. Близько двадцяти поранених. Там жінки вагітні лежали. Постраждали та були жертви. Ця лікарня називається “Доктора Самойловича”. Вона добре постраждала. Тому що на ранок попросили наших чоловіків, щоб вони допомогли переносити людей. І треба було плівкою затягнути п'ятиповерховий будинок. А все, що було в пологових палатах – все в тріски рознесло.

Пологові столи, де лежать жінки, це все для дітей новонароджених – все в тріски. Нічого не залишилось.

Закінчується Жовтневий район – і починаються села. Пішла Балабанівка. Теж знищили будинки. Чоловік виїжджав – має багатодітну сім'ю. Виїжджав за кордон. І все життя він збирав – збирав для дітей. Він збудував триповерховий будинок. І перший снаряд – саме до цього будинку потрапив. Усе рознесло. Є двадцять будинків у Балабанівці – зруйнованих.

Від АТБ двісті метрів снаряд прилетів на ринок Фенікс. Знесло все. Є ще Універсам. Там прилетіло багато снарядів. Зруйнувало будинки.

Мені зателефонували – з моїм сином товаришує хлопчик цих батьків. Вийшли батьки на балкон покурити. І ось цими осколками обліпило цю людину. Знаю, що пробило йому легені, і йому не могли дістати цей осколок.

На нашу ділянку на городі впав снаряд. І тоді поранило сусідського хлопчика осколком. Вони бігли до підвалу, я бачу і чую – вибух за вибухом. І бачу, як гриб такий над моєю територією.

Ми встигли забігти до підвалу, всі цілі. Ми виходимо після цього бомбардування і підходимо до сусідів і запитуємо – що трапилося. А нам кажуть: осколком поранило в плече дитину. Прізвище Кілічук.

У моєму селі, у Погоріловці, убило мою однокласницю. Віру Бірюкову. З її братом молодшим та сестрою. А мама в кому попала. Але як я дізнався – вона не вижила – мати. Залишилася лише одна сестра – а було чотири дитини у сім'ї. Жила біля Баштанської траси на вулиці Шевченка. І просто пили чай – прилетів снаряд. І все. Просто людина є. І ось його вже нема.

Я просто не знаю, як це все можна уявити, бо я її у сільській раді бачив. І зараз усвідомлюю, що вона була - а зараз її вже немає. Це навіть не передати словами всі ті емоції, які я відчув.

І ми з підвалу вийшли, одного ранку було таке, вийшли і побачили, що стіни немає. І будинок у дірочках від осколків цих – я не знаю. І я перелякався за свою сім'ю, я їх зібрав – і ми втекли на вокзал.

Лікарня, прямо такий шматок ракети в середині лікарні - прямо він так і залишився. У лікарні ворота всі пробиті. Це ж який удар мав бути, щоб ворота пробило наскрізь. І та ракета так і залишилася у дворі.

Великі магазини, що було на цьому пятаку, ось центральний п'ятак, і одна ракета прилітала у лікарню, а друга прилетіла у великий торговий центр. І там практично нічого не лишилося. Купа крові там була, які в той час були там – вони постраждали, словами не передати.

Дзвонив чоловік із Миколаєва, він живе на об'їзній, там постріляли ці “касети”. Весь район до четвертої ранку, вони його бомбили. Він сидів зі своєю мамою у підвалі, і тільки на початку п'ятої ранку вони вийшли. І батька поряд немає. Вбило батька. Він викликав уранці цю допомогу, приїхали та на ношах його забрали.