Промені знання радіології везе із конгресу в Австрії лікар Краматорського ОТМО

Це знакова подія. Зареєструвалося більше 3 тисяч лікарів. Представлені майже всі країни світу. Я приїхала сюди подивитися, що вигадали нового, може щось змінилося, щось деталізувалося.

Я для себе дуже багато крутих штук почерпнула, що я зможу тепер зробити в Україні.

Я працюю лікарем – рентгенологом. За спеціальністю – радіолог. Працюю на КТ.

Комп’ютерна томографія – очі будь якого лікаря, будь якого хірурга. Є пацієнт, він має скарги. Лікар клініцист починає розбиратися, йому треба подивитися, що то є.

І КТ – це метод візуалізації, який вкрай важливий. А лікар КТ допомагає встановити остаточний діагноз. Без нас, зокрема в онкології – ніяк.

Наша робота важлива в контексті того, яка пухлина, якого типу, чи є метастази. Це все кардинально міняє тактику лікування.

За результатами КТ ми також контролюємо ефективність лікування – це невід’ємний пункт лікування в онкології.

У моїй роботі такі практичні міжнародні конгреси, як у Австрії – невід’ємна частина покращення допомоги пацієнтам.

Підручник, навчання, що проходять в Україні – це дуже класно. Я не пропускаю жодного.

Але є й інші країни, які мають свої напрацювання. До прикладу, у галузі впровадження штучного інтелекту в допомогу лікарю чи лаборанту. Іноземні спеціалісти маючи успішні результати, приїздять ними поділитися, показати як це працює.

І так кожна країна чи навіть група з кількох університетів чи клінік. Вони показують, діляться.

У нас класна апаратура, сучасна, КТ - апарат експерт класу. У нього майже необмежені можливості. Але це все охопити, усі його функції – не завжди реально. І навчають працювати на цьому апараті – теж наші, українські спеціалісти – представники виробника.

Але ж проходить певний час, розробники цієї апаратури додають якісь круті фішки, функції, які для пацієнта є важливі.

Візьмемо банально – зробити класну картинку, і при цьому знизити дозу опромінення на пацієнта. І от розробники привезли цю фішку на Конгрес, показали і навчили нас цим користуватися.

Такого ти самотужки не прочитаєш, ніхто тебе в Україні цьому не навчить – от чим важливі  міжнародні конгреси.

Ми із сином поїхали на Західну Україну. Їхали в нікуди – ані рідних, ані знайомих у нас тут не було. Сіли в машину і поїхали. Мій чоловік залишився служити у Краматорську.

Кілька місяців жила на орендованій квартирі у містечку Червоноград.

Мені 45 років. Я починала роботу у лікарні швидкої медичної допомоги в Горлівці. Як лікар КТ.

Я втратила будинок у Горлівці, обстрілами знищено і квартиру у Торецьку. І таких, що втратили не одне житло – багато насправді. Тому я б не хотіла, щоб хтось думав, що я жаліюся.

Як потрапила на роботу в Краматорське ОТМО у Старому Мізуні? Все починалося досить сумно – я в них лікувалася.

У Червонограді мені стало дуже погано – негайно потрібна була операція. Медичний центр Святого Юра уже працював на Івано-Франківщині, і я поїхала до них.

А коли керівництво дізналося що у мене не має роботи – мене прийняли.

Так після операції я залишилася у медцентрі на роботі.

Дякуючи Олександрові Гейко, керівнику Краматорського ОТМО, вдалося у перші дні повномасштабної війни врятувати від обстрілів на Донеччині та перевезти частину нашого дороговартісного обладнання сюди, на Івано-Франківщину.

У нас в Старому Мізуні не лише онкологія. Поряд з онко урологами – оперують урологи, з онко гінекологами – гінекологи. Хірургія – усі напрямки, загальна – починаючи від апендициту і гриж. Дуже багатий профіль. З усією онкологією включно.

Це єдине, чому я не перестаю обурюватися і не можу звикнути до того. Потрапляє до мене людина, робимо КТ, знаходимо рак. Потім моє обстеження підтверджують біопсією чи іншим способом – дійсно рак. Але це рак на самих-самих ранніх стадіях. Який дуже гарно виліковується у більшості випадків. Але людина чомусь вирішує, що піде до ворожок, мольфарів, “бабок”. Буде якимось травками лікуватися. І не приходить до клініки на лікування.  Ні на хірургічне видалення, ні на хіміотерапію.

А потім, коли ця людина таки приходить, коли минуло більше року – там вже четверта стадія, багато метастазів і уже нажаль дуже важко щось зробити. Медичний прогноз уже невтішний. Шансів насправді залишається дуже мало.

І таких випадків дуже і дуже багато.

І до цього я звикнути ніяк не можу. Це  масове явище по всій країні.

Веселу історію розповісти? Давайте, але то такий чорний гумор, не знаю чи усі зрозуміють.

Приходить до мене на КТ, із направленням лікаря, дідусь. Йому 98 років. Тобто, він змусив лікаря свого видати це направлення.

Зробіть мені суглоби, плечі – я хочу щоб ви мені сказали, що там не так, - каже мені дідусь.

Я питаю, розкажіть, що вас турбує.

І він так дивиться на мене і не витримує: та ви мене вже задовбали всі. Направлення не хотіли давати, постійно випитуєте. Казали, що то мені не треба.

Розумієте, я коли штори вішаю, я не можу більше ніж 15 хвилин руки тримати до верху до стелі – терпнуть руки.

Дай боже нам усім дожити до 98 років і ще штори вішати.

11.03.2026