Онкохірургія і трансплантація в Японії очима українського лікаря

Роботи у самій лікарні найсучасніші. І не багато у світі вони ще де є.

Японія одна із перших по кількостях виконання роботизованих операцій у світі. Чому? Ця система сильно почала розвиватися у 2020 році.

Роботизована хіріругія не покривалася страхівкою до 2020 року. Відповідно, дуже багато пацієнтів їздило в США (японцям було дешевше там оперуватися). Тому Японія зрозуміла, що держава втрачає шалені гроші через лікування в інших країнах. І вони вирішили – що роботизована хірургія буде повністю покриватися медичною страхівкою.

Варто зрозуміти і те, що у час війни, ми як лікарі, повинні не тільки займатися лікувальною роботою, а також будувати і підтримувати медичну систему в цих тяжких умовах. Це може робити кожен лікар, починаючи з себе, своїх колег, створюючи сучасне медичне середовище,  впроваджуючи лікування по сучасних протоколах.

Тому досвід Японії є вкрай важливим. Тут не буває форс-мажорів, щоб вони не знали як впоратися. У кожній лікарні існують чек-листи - на той чи інший випадок. Від найбанальніших – як підняти пацієнта. І до складних – з приводу трансплантації. Чек-листами ніхто не нехтує – це працює бездоганно.

І я тут маю можливість спостерігати, наскільки чітко все виконується та наскільки персонал знає, що він робить. Здебільшого, це молоді співробітники. Та за рахунок того, що всі процеси передбачені та контролюються - все регламентовано і працює.

Медсестринська служба дуже потужно працює. У них є така спеціальність Nurse Practitioner – як середня ланка між медсестрою і лікарем – оперують у двох із хуріргом, як асистенти.

У них є таке поняття Kaizen – вбудоване у їх культуру – твоя робота з кожним днем має ставати все краще і краще. На трошки – невеличкі зміни – але кожного дня. Тобто ти маєш прийти на роботу і зробити щось, щоб твоя робота сьогодні стала хоч на трошки краще ніж була. І це необхідно імплементувати у наші умови.

Операцію зробити – усе працює на автоматі. Цього вдається досягнути, бо система навчання і чек-листів – бездоганна. Ніхто не відправить на операцію людину, яка чогось не знає.

Знаходячись зараз в Японії, я бачу їх систему ранньої діагностики. У них онкоскринінг є обов’язковим. Якщо ти не будеш цього проходити — у тебе будуть серйозні проблеми, аж до припинення медичного страхування. Через це 90% раків шлунку та більшість інших різновидів онкологічної патології, там виявляють на першій - другій стадії, що значно спрощує подальше лікування та значно покращує прогноз.

Тому те, що я хочу сказати нашому населенню: не нехтуйте профоглядами та чекапами. Зверніться до сімейного лікаря. Банальний аналіз крові, рентген грудної клітки раз на рік. Регулярно робіть обмеження, гастроскопію навіть якщо вас нічого не турбує. Також я би радив робити раз на рік аналіз калу на приховану кров — це перша ознака пухлинних захворювань кишківника. Дуже часто, коли вже починаються скарги, це вже третя або четверта стадія. Лікуватися треба, і навіть четверта стадія зараз не є вироком, але краще подолати хворобу, коли вона тільки на початку.

На останніх роках навчання у школі я зрозумів, що хочу бути лікарем. Я не можу сказати, що саме робота моїх батьків - лікарів підштовхнула мене до медицини. Але десь на рівні підсвідомості – був вплив на мій вибір. Те, що вмію, ким є  у професії — в більшості завдяки моєму батькові. Він передав і продовжує передавати мені всі свої знання, вкладати у це всю свою душу. Я вдячний йому і як батькові, і як своєму основному менторові, що зробив із мене фахівця.

Ми дуже часто оперуємо разом. Але в час повномасштабної війни кількість наших спільних операцій довелося трішки зменшити. Все тому, що ОТМО м. Краматорська, окрім Донецької, почало надавати медичні послуги ще у Львівській та Івано-Франківській областях. Тож працюємо у трьох регіонах. Тому ми намагаємося розділити наші поїздки в Краматорськ, щоб надати якомога більше допомоги населенню Донецької області. Тобто у Краматорськ їздимо окремо.

Та все одно, більшу частину втручань ми завжди разом, працюємо як одна команда. Робота хірурга-онколога — це не одного хірурга, це команду. Саме робота із батьком протягом всіх цих років і дала мені зрозуміти важливість роботи у команді. Від чого тільки виграють наші пацієнти.

Мені виповнюється 31 рік. Я закінчив Донецький національний медичний університет. Спеціалізація – онкохірургія і трансплантологія. Онкохірургом працюю шість років (із врахуванням інтернатури – дев’ять).

Я займаюся абдомінальною онкологією: патологія шлунково-кишкового тракту, патологія печінки, підшлункової залози, патологія нирок. Але більшість моїх втручань складають колоректальні пухлини (товста та пряма кишка), пухлини гепатопанкреатобіліарної зони (печінка та підшлункова).

У час війни логістичні моменти значно погіршені. Якщо казати за роботу в Краматорську - там жорстка комендантська година. Пацієнт приїжджає до тебе, і у нього є буквально 30-40 хвилин, щоб встигнути все зробити, проконсультуватися, здати аналізи, дообстежитись і поїхати, щоб встигнути повернутися.

Зараз ми бачимо вигорання багатьох спеціалістів через стрес та війну. Це все робить відбиток на ментальному здоров'ї, і  на моєму в тому числі. Буває дуже складно.

А стан моїх колег - лікарів, які постійно знаходяться у Краматорську, Дружківці, Слов'янську і виконують свою основну роботу, щоденно лікуючу людей - взагалі важко усвідомити.

Я намагаюся абстрагуватися, перезавантажитися. Навіть під час поїздок з Краматорська на Захід України і навпаки. Фізичні навантаження, читання, перегляд чогось.

24.02.2026