У нашому купе було сімнадцять осіб. 5 дітей. Немовля

Мені сорок сім років. Я з міста Харкова. З першого дня війни бачив, що відбувалося. Я мешкав у приватному будинку. Чув і сирени, і звуки вибухів із першого дня. Коли вийшов у центр міста, я побачив зруйновану будівлю Обласної адміністрації, яка на майдані Свободи. Туди поцілила крилата російська ракета. Деякі люди панікували, деякі ставилися спокійніше, деякі не розуміли, що відбувається. Щодня змінювалося все з неймовірною швидкістю. Люди нарешті зрозуміли, що розпочалися військові дії.

Чи зустрічалися Вам події, в яких ви бачили злочинні дії проти таких мирних жителів, як ви?

Ми з дружиною вирішили, що треба виїжджати з міста Харкова. Це було першого березня, коли з двома дітьми ми пішли пішки на вокзал. По дорозі ми побачили зруйновані машини. В одній із машин я побачив мертве тіло: воно було закрите ганчіркою, там була кров. Не дуже приємне видовище.

Як проходила ваша евакуація?

До першого березня ми деякий час провели в метро. Коли зрозуміли, що є евакуаційні потяги та це початок справжньої війни, тоді вирішили їхати до Львова. Це було спонтанне рішення, не заплановане. Ми навіть не складали багато речей. Все, що на очі потрапило, швидко підхопили. У мене один рюкзак із речами, у дружини сумка, у дітей по рюкзаку. Дочекалися евакуаційного поїзда та дивом у нього потрапили, бо було дуже багато людей.

Двадцять два вагони забилися під зав’язку у потязі Харків – Львів – Рахів. У нашому купе було сімнадцять осіб. Із них п'ятеро дітей. І жінка з немовлям.

В кожному купе люди їхали сидячи, впритул один до одного. Хто уже далі заходив у поїзд — сиділи в проходах, біля туалету, в тамбурах. Як могли, так і розміщувалися. Поїзд їхав із вимкненим світлом — було повне світломаскування.

Що розповідають ваші родичі, які залишились у Харкові?

Щодня тривають обстріли, щодня вибухи. У нас будинок знаходиться неподалік аеропорту. На Проспекті Гагаріна. Поряд «прилітало». Є район Зернова, туди теж «прилітало». Мені все важче дзвонити. Я родичам кожний раз кажу — виїжджайте кудись, треба щось думати.

Щодня все складніше та складніше. Центр зруйновано, Салтівка зруйнована. Я молюся, щоб це все зупинилося, але як ми бачимо, навпаки, все стає дедалі гірше. Все більше ракетних ударів. Мабуть, росіяни хочуть повністю знищити наше місто.

Можливо, у вас є що сказати росіянам?

Я хотів би звернутися до російського уряду. Я не знаю, люди вони чи нелюди. Навіщо це все робити? Навіщо вам вбивати стільки безневинних людей? Для чого? Вам потрібна територія, чи вам потрібна земля? Чому це все почалося? Просто вбити? Уявіть, що це місто, в якому ви живете! І ви туди стріляєте. Ракетами. Бомбардуєте його кожен день. Кожну годину. Уявіть, що ви там. Як ви діятимете? Чи продовжуватимете ви безглузді вбивства людей? Заради чого це все відбувається? Навіщо знищувати людей? Тим більше мирне населення. Дитячі садки, парки відпочинку, житлові будинки, житлові мікрорайони. У мене дуже багато питань, на які немає відповідей.