Сплеск «cancel culture». Як не дати себе «скасувати»? Поради практика із США

авторський блог *

«Культура скасування» (cancel culture) – соціально-політичний термін, котрий виник в США та Європі. Це – сучасна форма остракізму, коли людина чи певна група людей позбавляються підтримки, осуджуються в соціальних чи професійних спільнотах як в онлайн-середовищі та соціальних медіа, так і у реальному світі.

Нещодавно побачив кілька статей, в яких роспропаганда, найнявши перекладачів на різні європейські мови, запустила широку кампанію дискредитації керівництва МОУ та вищих керівників РНБО України. Мета знайома – внести розбрат та збудити агресію в бік влади у масах пересічних українців.

Свого часу у росверсії Вікіпедії бачив інформацію, де нібито лідери України заохочували нагородами та почесними званнями відверто проросійських бізнесменів, які вже тоді були під санкціями РНБО, а потім потрапили під підозру СБУ за масштабні фінансові зловживання на шкоду державі. Нині вони не в Україні, а окремі навіть просять ПМЖ за кордоном. До речі, в українській версії Вікіпедії цих «реверансів» із нагородженнями немає, що ще раз підтверджує знайому логіку дій роспропаганди: точкові фейки – ІПСО – «культура скасування» («культура витирання») – «культура знищення».

Явище, про яке йтиметься, я скоріше би називав не «культурою скасування» (як це перекладається дослівно із англійської мови та найчастіше в нас вживається), а саме «культурою витирання», яка впевнено трансформується у «культуру знищення». Поясню, чому так вважаю на прикладах із свого політичного життя, у тому числі.

«Культура витирання» – зараз це вже не так, що людину викреслюють звідусіль. Її вже намагаються помножити на повний 0! Це не те, що людина не згадується в ЗМІ, не активна у публічному просторі. Її вже прямо атакують й така атака нещадна. Тому й логічніше називати це все «культурою знищення».

Початкова суть «cancel culture» була у тому, щоб озброїти за допомогою інтернету та технологій слабких і, навіть, маргінальних людей, які ніяк не можуть протистояти нападкам. В них немає грошей на хороших юристів чи лобістів, немає належного рівня освіти та освіченості. Їх просто соромлять в інтернеті, а вони нічого не можуть з цим вдіяти. А так вони могли би, за допомогою того ж таки інтернету та соцмереж, висловити власну позицію та попросити, наприклад, своїх однодумців якоюсь мірою захистити їх від відвертого хейту. Але, дуже швидко це все перетворилося на зовсім інше, на повне спотворення первісної суті «культури витирання». Зараз «cancel culture» почала саме знищувати найслабших та наймаргінальніших людей.

більше аналітичних матеріалів на моєму сайті - https://yurivanetik.net/

Приклад. Бідний простий вчитель у школі не впав навколішки перед екстремістом, що увірвався і щось вимагав. Він захистив та відстояв себе. Правильно вчинив? За логікою – звісно. Але, потім такого вчителя шанувальники цього екстреміста починають безжально соромити та принижувати. Хейтери пишуть про нього усіляку гидоту, залазять до його особистого життя, сім’ї, ініціюють цькування його дітей, родичів, друзів, знайомих. Соромлять цього вчителя скрізь, де лише можливо: у соціальних мережах, блогах, на різних сайтах, у реальних ситуаціях. Що зрештою трапляється? Такого вчителя школа звільняє з роботи, його дітей викидають з навчальних закладів. Часто така людина потім зводить рахунки із життям. Це моторошно. Але, що тут цікаво, що нова технологія, про яку все більше пишуть – штучний інтелект (ШІ), здатна не просто мобілізувати групи хейтерів, які атакуватимуть інших, а вже сама згенерувати такі фейкові групи. Тобто, вже не треба буде переконувати, наприклад, 100К дегенератів, що якогось бідного вчителя потрібно облити брудом та довести до крайньої межі, а вже можна штучно створити фейкову групу людей – ботів або цілий псевдо-рух, який цілеспрямовано це робитиме. Не треба вже когось просити чи вмовляти. Це ж не будуть реальні люди, а будуть віртуальні боти, які згенерував ШІ.

Є багато публікацій, де можна почитати про відомих публічних постатей, яких «витирали». Деякі після «витирання» таки поверталися, стаючи ще сильнішими. Але, поверталися, як правило, потужні особистості, в котрих були гроші, зв’язки і, найголовніше, дуже сильний характер. Такі люди можуть витримати «витирання» й прийти до ладу. А слабких «витирають» нещадно і безповоротно. В цьому уся суть «культури витирання». Слабким людям повернутися на їхній колишній рівень практично неможливо.

Думаю, що поради тут – дуже важливий момент. У кожній ситуації є різні стратегії реагування на «витирання».

Наприклад, щодо мене особисто свого часу були різні брудні публікації, які однозначно мали замовний характер. Писали, що я колись мав контакти з Манафортом; якісь мої фінансові питання спотворювалися; публікували, що я не проплатив щось за моєю кредитною карткою; що був присутній на нараді в Ізраїлі із Володимиром Зеленським перед початком його президентської виборчої кампанії, де висловлював власні міркування, як консультант. Писали багато чого. Щось із цього було насправді, наприклад, зустріч в Ізраїлі та інші значущі моменти, пов’язані з моєю професійною діяльністю. Але, переважна більшість публікацій були відвертою брехнею та заказухою. І я добре знаю, чиєю саме.

Як поводитися залежно від ситуації, що склалася.

Якщо ти реально зробив щось відверто погане за своєю суттю, наприклад, вдарив жінку, намагався її принизити, погрожував, лякав розправою, то тут варто вибачитися, спробувати компенсувати цій жінці шкоду, лікування (якщо необхідно), визнати свою провину на будь-якому рівні публічно. Потрібно дати людям зрозуміти, що ти усвідомив свою вину і готовий подальшими діями це підтверджувати. Це не буде проявом слабкості. Навпаки. Як відомо, власні помилки публічно визнають винятково сильні люди.

В ситуації ж, коли ти не робив нічого поганого, а інші просто скористалися твоєю тимчасовою невпевненістю чи життєвими складнощами, розкрутили якусь подію до небес, то, насамперед, треба реагувати. Треба відповідати, викриваючи самих «витирачів». І пояснювати оточуючим максимально широко, що це – заангажовані люди, проплачені рухи, що звинувачення неправдиві, а інтерес цих хейтерів один – збити тебе зі шляху. Потрібно пояснювати, що є й твоя історія – реальна, а не та, яку розкрутили, оббрехавши тебе і понавигадувавши про тебе усіляких небилиць.

Найголовніше – не мовчати. Головне – не давати себе «витерти». Це те, що свого часу зробив я. Не мовчав, а досить жорстко відповідав публічно на різні фейкові звинувачення на мою адресу з боку будь-яких відвертих мерзотників, які колись про мене поширювали маячню, проплачуючи публікації і в українських медіа також.

більше політичних оглядів у мене на Facebook - www.facebook.com/yuri.vanetik

Є й «золота середина» поведінки. Це якщо щось було тобою зроблено не зовсім коректно, не зовсім неправильно, щось можна було зробити краще, але, криміналу у твоїх вчинках не було жодного. Просто, наприклад, твою особисту думку якась частина людей сприйняла негативно суто під їхнім суб’єктивним кутом зору. Тоді можна розвернути ситуацію в інший бік, знайти свою коаліцію – людей, які погоджуються із твоєю позицією. І тоді можна «витерти» тих, хто намагався тебе «витерти», викривши і роззброївши твоїх критиків-хейтерів.

Резюме. В США часто й багато говорять про потужність штучного інтелекту. На жаль, ШІ почне грати у темі «витирання – знищення» далеко не останню роль. Він озброюватиме «культуру знищення». Вже не потрібно буде переконувати будь-яких дебілів займатися подібними речами, а можна буде просто створити штучних дебілів, які іноді накидатимуться на певних суб’єктів та множитимуть їх на 0.

ШІ – це бомба, якою можна буде користуватись як для правильних справ, так і для чорних оборудок. ШІ в руках «витирачів» – найстрашніший інструмент. Це потрібно, як мінімум, розуміти й бути до такого готовим.

01.08.2023

Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)

* Редакція Бюро журналістських розслідувань "Детективи" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали у розділі Блоги несуть автори текстів.