Чотири відтінки експорту лісу

Сергій

На мене дивилися очі маленького хлопчика.

Такі життєрадісні.

Усміхнене обличчя, наче показувало напрямок за мою спину. Туди в гори – на лисі та вирубані полонини.

Поряд стояв батько хлопчика.

На колінах. Молився. Очі хлопчика вдивлялися на мене з фотографії. Знаєте – така А4 формату. В рамочці. І з чорною стрічкою.

Ми були на ще свіжій могилі Сергійка. Наприкінці весни минулого року, коли дитині було одинадцять, почалася повінь. Річка вийшла з берегів. Хлопець потонув.

Батьки та рідні винять педагогів. Адже вода накрила хлопця біля школи, на перерві між уроками. Напевне – вони мають рацію. Директорку Воловецької школи Тетяну Тидір судять. Родич хлопця каже, що справу свідомо затягують. Директорка не з’являється на засідання. Люди у мантіях, прокурорских та поліцейських погонах на це не реагують.

А тим часом Тетяна Тидір продовжує керувати школою. Від коментарів відмовляється.

Батько хлопчика обурений і тим, що коли сталася така надзвичайна ситуація – до неї, в принципі не був ніхто готовий. Навіть до МНС-ків подзвонили лише за пів години.

Михайло Шишканинець про це дізнався швидше.

- Я б його врятував, - каже він. - Я не встиг доїхати.

Михайло був у відрядженні в Польщі. Як він добрався за лічені години – складно уявити. Але зібрав колишніх співробітників – як не – як – 10 років в ДСО. І пішли на пошуки.

Не рятувальники – батько – знайшов тіло хлопця за кілька кілометрів від того злощасного місця.

- Ми його дуже любили. Моя дружина кожного ранку заходить в його кімнату. З надією, що ось цього разу – Сергійко таки вийде до неї…

...Безумовно, і Михайло, і його брат Василь визнають – що недбалість педагогів – це лише вершина айсбергу. Треба копнути глибше.

Зупиняємося на мості – фактично в центрі селища Воловець.

- Бачиш, там вже все вирубано, - показує Михайло на гори, що оточують населений пункт, -

Вже дійшло до того, що рубають навіть в центрі селища – під різними приводами.

Дивимося в далечінь, рахуємо пні відразу коло річки.

Оксана Станкевич-Волосянчук з Ужгорода. Вона кандидат біологічних наук, еколог ГО "Екосфера". Каже, що та минулорічна повінь, яка призвела до смерті дитини, трапилася саме через масові рубки лісу неподалік Воловця.

… Минуло кілька днів від поїздки туди на Закарпаття. Фото з хлопчиком снилося мені вже двічі…

Іван

Звуки удару сокири об поліно. На перший погляд – фактично дід. Рубає у себе на подвір’ї дрова. Газ дорогий. Я в Іршавському районі на Закарпатті.

Вдягнений чоловік – ну як в селі. Кілька светрів – один на одний. Сорочка під низ.

Фактично дід – бо насправді йому п’ятдесятка. Але систематична важка фізична праця робить своє. Постійні заробітки, аби привезти гроші та вкласти в господарку. Купити курей, свиней, козу.

Взяти поля, обробити.

Хату та стайню довести до пуття.

Одним словом – Іван Вийбер - господарник. Таких багато в селах на Закарпатті.

Дружина рада, діти в достатку, гордість переповнює.

Ну – уявили картину?

І оце два роки тому, в один із таких днів, Івана будить дружина. Той - на двір. А там води по коліна. А в стайні – майже на метр. А там 22 курей, троє поросят, коза.

А – в півницях картопля й інші овочі – фрукти.

Іван каже, що одне поросятко пробував “відкачати” - не зміг.

До кози навіть не підходив – бо вже лежала на дні.

Врятував тільки сім курей.

Ага – ну і овочі згодом погнили.

А все що на полях – гниє систематично – як їх топить – так весь врожай і пропадає.

На ранок Іван тричі ходив у ліс. З лопатою. Викопав могилки. Похоронив свійських тварин…

… Веде мене в хату. Там стеля – фактично осипалася. Стіни – лущаться і опадають. Не те – щоб не вмів зробити ремонт. Більше десяти років по будовах. Це вам не по клавіатурі на ноутбуці клацати.

- Не можу нічого зробити. Сирість постійна. Від того, що топить. Останній раз – все плавало. Добре, що фундамент високий – то десь води на метр було, - витягує сигарету Іван.

Закурюємо. Мовчки сидимо.

- Хай з тим COVID-19 – заборонять будь яку деревину вивозити з України, - кажу на прощання.

Іван проводить мене не розуміючим поглядом.

А от селищний голова Вільхівки – Василь Брич – прекрасно в темі. З папкою приходить. Такою білою, картонною, на зав’язку. Як в радянських фільмах. А там акти про затоплення домогосподарств. Більше сотні.

- Та то не всі – каже Василь, - то тільки ті хто написали. А інші - ні в яку допомогу не вірили – то й в селищну раду не пішли.

Василь все знає – показує і пояснює “на пальцях”- “на хлопський розум”. Отам в далині – гори. Рубають ліс в них безбожно.

Зима. Лежить сніг. Відповідно – коли починається потепління – дерева не можуть затримати воду.

- Вода наповнює нашу річку, рівень піднімається на пару метрів. Річка виходить з берегів – топить людські наділи, паї, городи. Минулий раз – річка дійшла на 6 кілометрів – від берега – до сільських хат. А далі – топиться худоба, гниє врожай. Нам би дамбу – може б десь європейці гроші виділили.

Попрощалися. Повертався я із Закарпаття. Думав собі за Івана.

Уявляв, як він ніс на руках ту мертву козу. І порося та курей. Як викидав зіпсутий та зігнилий врожай. І як думав він – що буде завтра їсти його сім’я...

Віталій

Але напевне, все змінилося – думав я собі, певне все добре з лісом, пандемія, люди об’єднуються, винні покарані, на Банковій той, за якого я не голосував. Одним словом, все добре – думаю я – і тут дзвінок. Віталій Майборода.

То особливий, веселий герой цієї історій. Щоб цей весь трагізм трішки розбавити.

Майбороду знають всі журналісти, які хоча б раз щось робили на лісову тематику. Якщо ти хоч раз мав якийсь матеріал з Майбородою – знай – це назавжди. Майборода тебе ніколи в спокої не залишить.

Майбороду знають всі лісники та керівники Львівщини. І далеко за її межами.

З Майбородою судяться, бо він може собі називати в ефірах лісових чиновників мерзотниками та злодюгами.

Від Майбороди втікають усі без виключення представники правоохоронних органів – яких він завалює скаргами, зверненнями та особистими прийомами.

Майборода вираховує місця рубок лісу та їздить ними.

Майбороду б’ють. Іноді – сильно. Навіть є рішення суд – мед – експертиз.

А все тому – що Віталій Майборода – своєрідний фанат. Лісовий Дон Кіхот.

Майборода знає про ліс все – і ще трошки. І вже багато років воює проти незаконних вирубок. Та експорту.

І оце – дзвонить мені Майборода. Кілька днів тому. Ліс рубають – каже він.

Ну окей – приїду.

… Пішов із нами в ліс – а то неподалік від Миколаєва – місцевий географ та активіст Микола Гнатів.

Видерлися. Дерева ще навіть не встигли забрати. Ще на землі лежать. Повно пнів – дивишся направо – ліс, дивишся – наліво – гола поляна.

Микола каже, що ті буки могли б ще рости по триста років, а деякі пні – від зовсім молодих дерев.

Він також переконаний – основна причина затоплень сіл, і не тільки гірських – це масові неконтрольовані рубки лісу.

Майборода фотографує чіпи та їх відсутність. Попереду його чекає кропітка робота – визначити, які ж дерева будуть офіційно вбиті в електронну базу. А які - ні.

- Україна не потребує стільки зрубаного лісу. Підприємства не можуть та не в стані його переробити. І в нас би не рубали так багато – коли б не експорт, - каже Майборода ховаючи таблички із статистикою та витягуючи чергові фото.

З супутника. NASA. На листку два фото. Одне – початок 2000-их. Інше – 2018-ий. На одному – ліси в горах. На іншому – фактично все вирубано.

Рожевим - вирубані площі. Це Сколе. Львівська область. Можливо, хтось із вас там був. В ті часи. Коли на цих місцях росли дерева.

Нова влада

Колись давно – коли я мерз на Помаранчевій революції – мені дуже сподобалося гасло Віктора Ющенка - “Бандити будуть сидіти в тюрмах”. Нажаль – чоловік тоді зрадив свої ідеали.

Минулого року – були інші, які повірили в те, що “Прийде весна – будемо садити”.

Чи покарані винні?

Я про ліс. Та про експорт.

Минулого року я написав своє найбільш масштабне журналістське розслідування – про незаконний експорт українського лісу за кордон.

Були названі усі дійові особи, назви компаній, хто – кому – коли – і за скільки.

Як все відбувалося, кому платили хабарі, як відмивалися гроші, як під виглядом дров вивозили кругляк. Все – все.

І прізвища суддів, і прокурорів, і бандитів – кримінальних авторитетів.

І думаю собі – ото я герой. Зараз напишу в усі правоохоронні органи, які тільки є – і правда “востаржествує”.

Написав. Все як завжди. Перевірили. Все ок. Дякуємо за вашу громадянську позицію.

Нє – організатори та виконавці експорту лісу – у цій схемі – всі задіяні компанії прикрили-закрили-продали.

Але не виключено - що вони заснували нові офшорні структури та продовжують свій бізнес.

Не виключено – що за їх діяльністю хтось пильно спостерігає.

Саме - от в ці хвилини.

До зустрічі, хлопці !

31.03.2020


 


 

Бюро журналістських розслідувань 2019-2020. Усі права застережено | Розробка: levus.info